Не тільки в кожусі та шапці
Незалежно від ставлення до особистості Тараса Григоровича Шевченка, неможливо заперечити, що він став знаковою постаттю в українській культурі та суттєво вплинув на її еволюцію. Особливо помітним вплив геніального митця став під час повномасштабної війни, коли рядки з його творів стали закликами до нашої битви за особисту волю.
Протягом десятиліть фігура письменника була оповита різноманітними стереотипами, які сформували невірне уявлення в українців про вигляд Шевченка. Це стосувалося і стилю Тараса Григоровича. Усі ми звикли бачити його у великому кожусі з об’ємною хутряною шапкою, що супроводжували поета майже на всіх відомих портретах. Проте згодом, у сучасності, багато істориків почали спростовувати найпоширеніші стереотипи про вигляд Кобзаря, і, як з’ясувалося, автора навіть вважали справжнім денді своєї епохи. Що з цього істина, а що вигадка — розглянемо далі.
Красницький Фотій, 1898 р.
В юності одяг Тараса, як і більшості дітей українського села, не відрізнявся чимось особливим, а навпаки був досить скромним і простим. Однак з роками тоді ще нікому не відомий поет намагався самостійно покращувати свій вигляд.
«Епітетами його дитинства були «голий-босий», «сирота в ряднині» та «брудна чорна сорочка», яку згадувала сестра Катерина. Але згодом у підлітка виникло бажання чимось вирізнитися і він пошив собі шапку-конфедератку», — поділилася керівниця меморіального музею «Хата на Пріорці» Єрмоленко Юлія Едуардівна.
Дерегус Михайло «Малий Тарас слухає кобзаря», 1956 р.
Під час праці в Петербурзі в майстерні художника Ширяєва небагато змінилося у стилі Шевченка. Як і інші учні цехового майстра він носив «засмальцьований тиковий халат, сорочку і штани з цупкої тканини» (як згадував у своїх мемуарах Іван Сошенко). Створюватися унікальний стиль Тараса, про який ми часто чули останнім часом, почав під час навчання в Академії мистецтв.
«Радикальна зміна в одязі Шевченка відбулася у 24 роки після звільнення з кріпацтва та початку навчання в Академії мистецтв. Усе це сталося під впливом його наставника Карла Брюллова, що любив гарний модний одяг і хотів прищепити йому смаки світського життя. Такий одяг вимагало і нове життя колишнього кріпака, те оточення, в якому він опинився», — додала Юлія Єрмоленко.
Марко Каплан, 1961 р.
Про ці трансформації згадував і Іван Сошенко: «Познайомившись через Брюллова з найкращими петербурзькими родинами, він часто відвідував вечори, елегантно вдягався, навіть із наміром здаватися comme il faut’nics». Це дуже дратувало товариша письменника, який у своїх спогадах навіть розповів про досить незвичну модну покупку Шевченка — єнотову шубу. Зрозуміло, для всіх тих світських подій, літературних зустрічей, відвідувань театру потрібне було відповідне вбрання, яке б відповідало статусу, тому фахівці, що вивчали життя поета, згадували і піджаки та пальта. Знайшлося в його гардеробі місце і національному одягу, зокрема, вишитим сорочкам. Після смерті письменника в переліку речей, які йому належали, було зазначено про шість вишиванок. Також цінною для нього була вишита білим по білому модель, яку подарувала Шевченкові його сестра Ярина як посаг для майбутнього одруження.
Григорій Цисс, 1929 р.
Федір Кричевський, 1928–1929 рр.
У ті часи серед чоловіків особливою популярністю користувалися фраки. Їхні власники вдягали як у повсякденному житті, так і для якихось важливих подій. Без нього не обходився і Тарас Григорович. До них він додавав і тростину як аксесуар, яку навіть зображували на багатьох його портретах. А влітку поет любив носити білий полотняний костюм, який зберігся і донині.
Однак з часом Шевченко почав все менше уваги приділяти модному одягу, натомість наголошував лише на окремих виразних деталях, що стали вирізняти його особистий стиль.
«Так, закохана в нього княжна Варвара Рєпніна власноруч зв’язала та подарувала Тарасові червоний вовняний шарф. А після перенесеного тифу поет на своїй поголеній голові носив чорну оксамитову шапочку. Був у нього і солом’яний капелюх на літо, і смушкова бараняча шапка», — розповіла завідувачка музею про улюблені аксесуари Кобзаря.
А ось міф про те, що Шевченко таки носив кожух із хутряною шапкою, виявився не зовсім міфом. Як розповіла Юлія Єрмоленко, Тарас свідомо в останні роки свого життя створював навколо себе образ Провідника Нації та носив ті самі кожух і шапку в сильні морози в Петербурзі.
Деньєр Г., 1859 р.
Після смерті письменника до нас дійшов перелік речей, які він залишив. Там, окрім вже згаданих вишитих сорочок, були сукняні та полотняні пальта, жилети, фрак, кобеняк, свитка з верблюжого сукна, кожухи з овечого хутра, капелюхи, картузи, хустки та кілька пар рукавичок. Серед цікавих предметів гардероба в Шевченка були й китайські черевики. Згодом увесь цей одяг було продано.