Редакція Vogue Ukraine — про улюблені фільми Альфреда Гічкока

Поділитися

13 серпня — день народження культового режисера, майстра саспенса Альфреда Гічкока. З цієї нагоди редакція Vogue Ukraine згадує улюблені фільми Гічкока, які нас безкінечно надихають.

“Вікно у двір”, 1954

Реклама.

Зі світом Гічкока я познайомилася на початку 2010-х, коли захопилася образом Грейс Келлі. Витончена, майже бездоганна американка, яка згодом проміняла Голлівуд на сім’ю та титул княгині Монако, була однією з найулюбленіших актрис режисера.

Саме вона зіграла в легендарному детективному трилері “Вікно у двір” подругу головного героя Джеффа — професійного фотографа, прикутого до власної оселі після перелому ноги. Ізоляція перетворює його на затятого вуаєриста: весь час він спостерігає за вікнами сусідів, намагаючись зробити висновки про їхнє приватне життя. Найбільше Джеффа інтригує одне з вікон — він підозрює, що там сталося вбивство. Спершу він сумнівається у власних здогадках, але поступово переконується в них, залучаючи до розслідування друзів і знайомих.

Фільм побудований на фантазіях і припущеннях головного героя, за якими йде й глядач. Створена спеціально для картини декорація стала найбільшою в історії студії Paramount Pictures і відтворювала реальний нью-йоркський двір. Технологія “техніколор” додає стрічці особливого, яскравого шарму кіно середини минулого століття.

Вплив “Вікна у двір” величезний. Саме з нього, зокрема, виросло оповідання Хуліо Кортасара “Слина диявола”, що стало основою для “Фотозбільшення” Мікеланджело Антоніоні, яке, своєю чергою, вплинуло на “Розмову” Френсіса Форда Копполи.

Світлана Манукян, редакторка соціальних медіа

"Птахи", 1963

Трилер "Птахи" знайомить нас з однією з улюблених білявок Гічкока — американською акторкою та моделлю Тіппі Гедрен (вона — голова цілого роду жінок-акторок: її донька — Мелані Гріфіт, а онука — Дакота Джонсон). 1963 року Тіппі зіграла головну роль Мелані Денієлс, чарівної й легковажної світської левиці, у трилері "Птахи". На створення фільму режисера надихнула реальна моторошна подія: 1961 року в Каліфорнії буревісники, отруєні токсичними молюсками, нападали на перехожих. Подейкують, на майданчику Тіппі Гедрен було непросто — на неї дійсно напали справжні птахи, хоча Гічкок обіцяв використовувати під час знімання механічних.

“Птахи”, знятий за мотивами оповідання англійської письменниці Дафни дю Мор’є, став взірцем жанру саспенса, де події поступово набирають обертів і переростають у суцільний жах. Атмосферу підсилює майже повна відсутність музики — лише дитячий хор і зловісні крики птахів.

Дарія Слободяник, редакторка відділу культури

"Неприємності з Гаррі", 1955

Фільм “Неприємності з Гаррі” — це буквально історія про неприємності, що трапляються з Гаррі. А точніше — з його трупом. І це не спойлер: стрічка починається саме з цього, а далі всі сюжетні лінії крутяться довкола того, як тіло Гаррі то викопують, то знову закопують. Історії місцевих жителів (майже кожен із них переконаний, що саме він убив Гаррі) нанизуються, немов намистини на нитку, а в центрі всього — мертвий чоловік у гарних черевиках. Це ідеальне кіно і для веселого, і для сумного настрою: у ньому влучно дозований чорний гумор і несподівані сюжетні повороти. Не моторошно, але стильно й дотепно — відірватися неможливо.

Анастасія Яворська, редакторка сайту

"Спіймати злодія", 1955

"Спіймати злодія", 1955

Стрічка “Спіймати злодія” стала першою роботою Гічкока, яку я побачила. Усе почалося з випадкової знахідки в Pinterest: на світлині розкішна Грейс Келлі відпочивала на пляжі. З’ясувалося, що це кадр із романтичного трилера Альфреда Гічкока “Спіймати злодія”.

Історія розповідає про колишнього злодія Джона Робі на прізвисько “Кіт”, який мешкає на Французькій Рив’єрі. Він давно залишив кримінальне минуле, вирощує квіти та виноград, але щоразу, коли на узбережжі стається крадіжка, поліція приходить саме до нього. Щоб урятувати репутацію і не опинитися у в’язниці, Робі змушений сам вистежити невідомого грабіжника, який викрадає коштовності в багатих туристів, копіюючи його колишні методи.

“Спіймати злодія” стала останньою спільною роботою Гічкока та Келлі й залишила помітний слід в історії моди. Канонічним став образ акторки в сукні з асиметричним ліфом крижаного блакитного відтінку, який, на думку режисера, підкреслював її холодний аристократичний образ. У фільмі також з’являються шкіряні аксесуари французького Дому Hermès — згодом одна з моделей сумок отримала назву Kelly.

Віолетта Федорова, шеф-редакторка vogue.ua

Источник