У Києві запустили пілотний проєкт «Єдина електронна бібліотека», який має на меті об’єднати публічні бібліотеки міста в одне інформаційне середовище. Про це повідомила Київська міська державна адміністрація.
Президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй пояснила це рішення.
Що передбачає проєкт?
Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський представив ідею проєкту. Мета «Єдиної електронної бібліотеки» — об’єднати бібліотеки Києва в одну систему, щоб спростити роботу бібліотекарям і зробити послуги зручнішими для читачів. У перспективі містяни зможуть мати один читацький квиток на всі бібліотеки міста, бачити наявні книжки онлайн і бронювати потрібні видання.
Наразі до системи підключені три дитячі книгозбірні:
- Центральна бібліотека імені Т. Г. Шевченка для дітей міста Києва;
- бібліотека № 2 для дітей Деснянського району;
- бібліотека № 119 для дітей Деснянського району.
Читацький квиток, оформлений в одній із них, уже діє в усіх трьох. Підключення інших дитячих бібліотек столиці триває.
Наступним етапом стане інтеграція системи з «Київ Цифровий» та Порталом послуг Києва.
«У перспективі користувачі зможуть мати особистий читацький кабінет, переглядати єдиний електронний каталог підключених бібліотек, шукати книжки та бронювати видання для себе і своїх дітей. Відповідний функціонал наразі перебуває в розробці», — поінформувала про наступні кроки директорка департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА Вікторія Іцкович.
Чому створюють свою систему?
Директор департаменту культури КМДА Сергій Анжияк пояснив, чому місто вирішило створювати власну систему. Дотепер бібліотеки користувалися інформаційними продуктами, які фактично не оновлювалися з 2014 року, і значна частина цього ПЗ мала російське походження.
«Тому для нас було принципово важливо створити власну муніципальну систему, яка відповідатиме сучасним потребам київських бібліотек і користувачів», — зазначив він, додавши, що наразі пілотний проєкт тестують на базі дитячих бібліотек.
Анжияк додав, що тестування на дитячих бібліотеках дасть змогу перевірити всі процеси на практиці, допрацювати функціонал і надалі поширити систему на всю мережу публічних бібліотек Києва.
«Для бібліотекарів це насамперед спрощення щоденної роботи, автоматизація процесів і можливість працювати з єдиною базою даних. Водночас ми бачимо цю систему і як додатковий сервіс для читачів та інших користувачів бібліотек. Такий підхід до цифровізації бібліотечної мережі давно застосовують в інших країнах, і ми також створюємо власне сучасне рішення для Києва», — пояснив директор департаменту культури.
Серед переваг системи в КМДА називають і можливість вести консолідовану статистику: бібліотеки зможуть відстежувати динаміку видачі книжок, популярність окремих видань та активність користувачів у межах усієї мережі.
Утім, президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй зауважила, що у жодному з офіційних повідомлень КМДА не назвала конкретне програмне рішення, на основі якого будують систему.
«Ми спілкувалися кілька разів з розробниками, і я знаю, з чим вони працюють. І це хороша система open source нового покоління, яку вони допрацьовують», — говорить Бруй.
За її словами, у Києві впроваджують так звану «платформу бібліотечних сервісів» — рішення, побудоване на нових бібліотечних стандартах, зокрема IFLA LRM і BibFrame, та на пов’язаних даних. У перспективі, каже Бруй, система має потенціал автоматизувати роботу і з зовнішніми електронними ресурсами — коли видавці зможуть постачати бібліотекам електронні книжки.
Експертка також прокоментувала назву проєкту: на її думку, термін «електронна бібліотека» зазвичай означає повнотекстову базу даних із доступом до електронних версій документів, тоді як у Києві по суті впроваджують єдину платформу бібліотечних сервісів.
Бібліотечні системи у Запоріжжі і Львові
Бруй каже, що впровадження на рівні міст — логічне з огляду на розмір країни, і що це «великий плюс і зручність насамперед для користувачів». Вона навела два приклади подібних проєктів в інших обласних центрах.
Щодо запорізької розробки «Є-книга» вона зазначила: «Як на мене, це той шлях, яким не треба йти з бібліотечними системами. Не варто винаходити черговий власний “велосипед”».
Про львівську систему Koha Бруй сказала: «Це хороший варіант, бо Koha підтримує поточні міжнародні стандарти, розроблено із врахуванням стандартних бібліотечних процесів, і досить не складно допрацювати те, чого потребує місцевий контекст, і в майбутньому не дуже складно буде перейти на нову ІТ-систему». Водночас бібліотекознавиця зауважила, що ця система орієнтована лише на роботу з паперовими документами.
Виклики переходу
На основі єдиного читацького квитка можна реалізувати й додаткові сервіси: доставку книжки в найближчу бібліотеку з іншої, повернення видання в будь-якій бібліотеці незалежно від того, де його брали, або через спеціальні бокси для повернення, розміщені по місту, без прив’язки до конкретної бібліотеки й цілодобово. Подібне вже працює за кордоном, але це питання не лише ІТ-рішення, а й інфраструктурних нововведень.
Бруй зазначила, що головна складність під час переходу на нову систему — коректне перенесення накопичених даних із попередніх систем. «Коли ж йдеться про перехід багатьох бібліотек, які до цього працювали в різних АБІС, на одну, то завдання із перенесення даних без втрати ускладнюється в рази», — пояснила вона, додавши: «Сподіваюсь, що в Києві її подолають. І сподіваюсь, що рішення, щоб в новій системі почати з нуля, і по новій заводити всі книжки, не буде».
Окремим викликом Бруй назвала організацію роботи з базою читачів і захист персональних даних, зокрема, питання, чи буде вона єдиною для всіх бібліотек, чи сегментованою, і чи зможе читач обмежити доступ до своїх даних лише однією бібліотекою. «Тут добре треба вивчити і пропрацювати юридичні моменти», — зазначила вона, додавши, що спільна робота бібліотекарів із різних закладів в одній системі потребує чіткого розмежування прав доступу.
Що треба зробити на національному рівні
За словами Бруй, подібні міські ініціативи не скасовують потреби в загальнонаціональних рішеннях. На її думку, держава має забезпечити:
- створення Національної системи централізованої каталогізації, коли бібліографічний запис створюється один раз, а решта бібліотек забирають його собі;
- переведення національних і державних бібліотек на єдину платформу бібліотечних сервісів, оскільки більшість із них досі працює на старому російському ПЗ;
- формування зведеного каталогу провідних бібліотек через розгортання Discovery Systems;
- реалізацію Програми інформатизації бібліотек через спрямування коштів на місця, зокрема розгортання платформ бібліотечних сервісів на рівні обласних бібліотек, і не лише публічних.
При цьому Бруй наголосила, що не варто об’єднувати всі бібліотеки в одну систему з огляду на масштаб країни. Натомість зведений каталог провідних бібліотек має представити репертуар і дати змогу, зокрема дослідникам, замовляти видання за міжбібліотечним абонементом просто на порталі — наприклад, зі Львова чи Одеси до Києва чи Харкова.
Зведені каталоги варто мати не лише на національному, а й на рівні областей і міст. Зведений каталог Києва, на її думку, має включати не лише публічні бібліотеки, а й національні, державні та університетські.
Бруй зазначила: «У жодному випадку, не варто розробляти власне ПЗ з нуля. Це не буде ні швидко, ні дешево. […] Для мене розроблення ПЗ з нуля за державні гроші – це їхнє нецільове використання».
Нагадаємо, що про відставання бібліотечних ІТ-систем в Україні та позицію Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй вже писала для Читомо раніше. Також вона розповідала про перехід публічних бібліотек Львова та Івано-Франківська на систему Koha в межах створення Системи централізованої каталогізації.
Національна електронна бібліотека: як це працює і навіщо Україні