Поділитися
Ми — генерація, яка майже не використовує дзеркало, аби поглянути на себе: безмовним спостерігачем за нашою зовнішністю тепер став екран мобільного. І ось до чого це призводить.
Текст: Мónica Heras, Альона Пономаренко
Реклама.
Досить відвідати будь-яку соцмережу чи дослухатися до балачки компанії за сусіднім столиком у кафе, щоб зрозуміти: косметична сфера переживає злет. Усі обізнані (чи гадають, що обізнані) в найкращих і найсвіжіших методиках для обличчя, найсильніших активах, апаратах і гаджетах для пружної, блискучої, зволоженої та гладкої шкіри.
Ринок косметики продовжує розширюватися у світі; Україна – не виняток. Наприклад, в Іспанії 70% споживачів стверджують, що догляд за собою разом із фізичною активністю та відпочинком є одними з провідних інструментів, що сприяють гарному самопочуттю.
Зацікавленість у велнесі та дедалі ширше введення догляду за собою чітко демонструють: ми усвідомили, що здоров’я та самоповага — речі взаємопов’язані, і що ставити себе на перше місце — завжди добра ідея. Однак, як і у всьому, що надміру, то не корисно. І це чудово знає сфера естетичної медицини, яка теж переживає час розквіту.
Наслідки дисморфії, сформованої камерами та екранами
Хоч тренди вказують на прагнення природних результатів, чимало експертів застерігають: є прогалина між дійсним сприйняттям обличчя та викривленим образом, що формується внаслідок постійного споглядання себе на дисплеях.
“Фронтальні камери, відеодзвінки, фільтри та безперервне самостеження створили своєрідне “віртуальне дзеркало”, яке показує не те, якими ми є, а версію, змінену ракурсами зйомки, освітленням і алгоритмами”, — пояснює Наталія Хоухам, засновниця клініки Novo Clinic та експерт із клінічної етики.
Вплив цього явища пов’язаний із тим, що ще ніколи ми не мали стільки можливостей споглядати себе, наголошує Хоухам: “Ми годинами дивимося на себе у віконцях відеодзвінків, розглядаємо селфі або порівнюємо себе з відфільтрованими світлинами інших. Це формує нові звички й постійно створює напруження”.
Доктор Серхіо Кінтеро, лікар естетичної медицини, KOL Endolift і засновник Elegance Medical, спостерігає, як сформувався недосяжний еталон зовнішності: цілковито рівна шкіра, повна симетрія та делікатні риси, які не мають нічого спільного з реальною анатомічною будовою.
“Це прямо впливає на уявлення про нормальність, адже багато пацієнтів звертаються, зіставляючи себе з цифровою версією власного обличчя, якої вони ніколи не бачили у дзеркалі”.
Найбільш серйозним, за словами спеціаліста, є те, що це “віртуальне дзеркало” працює як збільшувальне скло, перебільшуючи вади, яких у справжньому житті ніхто не помічає. “Моє завдання — нагадати, що людська краса живе в текстурі, у виразі обличчя та в живій, природній асиметрії, які й складають нашу особистість”.
Пояснити особі, яка приходить на консультацію зі списком “дефектів”, породжених цим віртуальним дзеркалом, — завдання нелегке й потребує високого рівня емпатії та професіоналізму. Доктор Кінтеро розповідає, що камера, світло, портретний режим тощо гіперболізують тіні, зморшки чи об’єми.
“Після цього я роблю вправу з реальністю: сідаю з пацієнтом і разом з ним дивлюся у дзеркало, щоб розрізнити те, що дійсно існує, від того, що є лише цифровим артефактом”. За його словами, часто достатньо пояснити, як працює технологія, щоб зняти тривожність. Але дуже часто потрібно зрозуміти, що саме спричиняє невпевненість і чому.
Не всі фахівці настільки чуйні. З власного досвіду можу сказати, як травмує досвід взаємодії з лікарями естетичної медицини, які звичним жестом подають тобі дзеркало й нещадно аналізують недоліки твого обличчя. Лікар елегантно вказує на темні кола під очима, на сумно опущені куточки рота, носогубні зморшки. Потім підтягує шкіру пальцями у правильному напрямку, щоб продемонструвати, як “спрацює” препарат (спойлер — жоден препарат у житті так не спрацьовує, це не пластика). А ти залишаєшся з відчуттям власної недосконалості й невербалізованим поривом Take My Money, щоб нарешті позбутися цих ганебних ознак смутку, віку, стресу чи спадковості на своєму обличчі.
Згодом, у нескінченних зумах, ти прискіпливо (і скептично) вдивляєшся у своє обличчя в надії побачити поліпшення. Чи варто говорити, що даремно?
Наталія Хоухам говорить про чітку тенденцію до росту самовимогливості, посилення самокритики, надмірного аналізу незначних деталей і відчуття, що ти ніколи не виглядаєш “достатньо добре”.
Естетичний стрес — новий ворог шкіри
Абіґейл Ардуан, експертка з передової естетики обличчя та директорка центрів Arduan, вводить новий термін — “естетичний стрес”. “Коли людина нав’язливо розглядає кожну деталь свого обличчя, вона активує внутрішній режим постійної настороженості, який викликає м’язову напругу, мікрозапалення і в деяких випадках навіть порушує бар’єрну функцію шкіри”, — зазначає вона.
Експертка застерігає, що ця одержимість контролем і корекцією сприяє агресивній поведінці щодо шкіри: ми починаємо надмірно та безсистемно застосовувати активи, постійно змінювати косметику та вимагати миттєвих результатів.
Також Ардуан акцентує увагу на емоційному факторі, який виникає, коли ми концентруємося виключно на “дефекті”, втрачаючи здатність бачити шкіру як функціональне ціле. “Шкіра відображає те, що відбувається в організмі та в нашому житті. Коли відносини з нею стають ворожими, ми потрапляємо в замкнене коло: естетичний тиск породжує проблеми зі шкірою, а проблеми зі шкірою підсилюють естетичний тиск”.
Тут вирішальну роль відіграє професійна діагностика. “Мова йде про розуміння людини, її контексту, способу життя, про те, як шкіра функціонує як орган і як реагує на внутрішні та зовнішні подразники. Саме цей комплексний підхід дає змогу зіставити те, що людина бачить на камері, з тим, що насправді відбувається на рівні шкіри”.
Вона додає, що коли до неї приходять із фіксацією на “дефекті”, який проявляється лише на екрані, її завдання — допомогти встановити реальний стан речей. “Іноді це не проблема шкіри, а проблема сприйняття. Інколи ж існує реальний стан, який варто коригувати, але робити це потрібно, виходячи з фізіології, а не з естетичної надмірної вимогливості. Професійна діагностика має заспокійливий ефект: вона структурує, надає контекст і перекладає те, що людина “бачить” у віртуальному дзеркалі, мовою справжньої шкіри. Вона повертає людину до її дійсної шкіри”.