Прихильники історії, напевно, ставили питання: чому європейські чоловіки наприкінці XVI та на початку XVII століття часто вдягали дивовижні та розкішні коміри навколо шиї? Чи це було просто чергове безглузде віяння моди, чи за цим незручним «брижем» приховувалися набагато глибші мотиви?
Короткий погляд на історію виникнення "пишних комірів"
Візитівкою європейської моди кінця XVI століття є славнозвісна фреза — широкий, зібраний у складки, знімний комір, нерідко укріплений дротом та крохмалем. Поширена байка, що моду на такі вироби започаткувала шляхетна іспанка, котра намагалася замаскувати недоліки на шиї. Втім, науковці досі сперечаються, намагаючись встановити, кому першому прийшло в голову, що носити «млинове коло» на шиї — це чудова ідея.
У добу пізнього Ренесансу комір-фреза вважався досить дорогою оздобою, котра вимагала багато часу на утримання, і існувала для найзаможніших і найбільш привілейованих вельмож іспанського двору. Накрохмалені складки були справжніми зрадниками: достатньо було хоч трохи спітніти чи потрапити у вологу погоду, як уся ця пишна конструкція перетворювалася на мокру ганчірку, яка жалібно звисала на шиї. Власне тому аксесуар було неможливо вдягнути вдруге без повторного моделювання і нанесення нового крохмалю.
З якою метою їх носили?
Подібні вироби немов брали свого власника в полон, фізично змушуючи тримати голову неприродно високо і величаво — дивитися під ноги було просто неможливо. Мало це імпозантний вигляд, а коштувало шалених грошей, тож кожен аристократ, який поважав себе, так само як і чимало жінок, почали носити цей виріб.
В Іспанії ж носіння фрези сприймалося не стільки модним, скільки демонстративним, адже це було очевидним символом аристократії та достатку.
Еволюція моди в Європі на фрези
Спочатку такі аксесуари мали досить скромні розміри. Розміри комірів значно збільшилися з появою в Іспанії крохмалю, привезеного з Нідерландів.
Догляд за цим мереживним чудовиськом ставав справжнім пеклом для праль і слуг, які, напевно, проклинали той день, коли винайшли крохмаль. Вони зберігали їх у спеціальних ящиках. Крохмалили білу лляну тканину, з якої і шили ці коміри. Далі тканину обережно збирали в складки, іноді у формі вісімок. Потім їх формували та сушили розпеченим круглим стрижнем, який називався гофрованою праскою. Дуже широкі оборки зі складками на тканині були надто важкими для утримання форми лише крохмалем, тому додатково був потрібен металевий каркас, на який натягувалася вся основна накрохмалена лляна тканина.
Європейська мода, що прийшла з Іспанії, на фрезу почала процвітати у 1550-х роках, коли виробництво крохмалю дісталося Англії. У 1564 році пані Дінген ван дер Плассе переїхала з Фландрії до Лондона, відкривши власну справу з виготовлення крохмалю. Справа процвітала, і невдовзі виробники з'явилися по всьому Лондону. Крохмаль виготовляли із зернових культур, переважно з пшениці.
Виготовлення крохмалю було настільки масштабним, зокрема і для збуту Іспанії, що Вільям Сесіл, головний міністр Єлизавети I, одного разу сказав: «Чи не дуже сумно, що ми витрачаємо стільки зерна на прояв марнославства і пихи, замість того, щоб втамувати голод дуже багатьох голодних на вулицях?»
Саме завдяки цим гігантським комірам у Європі масово поширилася мода на виделки, адже доправити їжу до рота руками крізь таку перешкоду стало справжнім акробатичним трюком.
Критика цієї моди та її занепад
Попри популярність, гофровані коміри викликали досить значні суперечки у шістнадцятому столітті. Суворі протестанти, у яких від однієї думки про розкіш зводило вилиці, таврували ці аксесуари як сатанинські "колеса" розпусти.
Відомий пуританин того часу Філіп Стаббс був приголомшений такою модою. У 1583 році він писав:
«Величезні жахливі коміри… Вони виступають на чверть ярда від їхньої шиї… Диявол у всій своїй злобі, першим винайшов би ці "колеса", зважаючи на все, це і є його одяг.»
Чим більше поширювалася така мода в Європі, тим вигадливіше люди крохмалили собі фрези, і часто можна було зустріти людей з неймовірно величезними виробами. Дійшло до того, що деякі європейські уряди намагалися видати закони, які обмежували розмір таких комірів. Королева Англії Єлизавета I, яка правила з 1558 по 1603 рік і любила сама носити фрезу, у 1580 році видала закон, що обмежував їхній розмір, який могли носити люди поза її двором. Дійшло до повного абсурду: королева змусила бойову варту біля воріт Лондона займатися не ловом шпигунів, а вимірюванням комірців у перехожих, перетворивши солдатів на "поліцію моди".
Фрезу чоловіки продовжували носити і на початку XVII століття, але всього за декілька десятиліть він вийшов з моди. Коли король Карл I зійшов на престол у 1625 році, європейська шия нарешті змогла вільно зітхнути — задушливий аксесуар відійшов у минуле. А іспанський король Філіп IV заборонив їхнє носіння на території своєї країни.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Розкішні аксесуари за ціною життя: це право на самовираження чи демонстрація зверхності?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
👑 Символ величної еліти 👺 Розпуста багатіїв 🤔 Мода завжди дивна
📊 Карта думок
👑 Символ величної еліти 0% 👺 Розпуста багатіїв 0% 🤔 Мода завжди дивна 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!