Щороку у третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. Напередодні знаменної дати ми поспілкувалися з дизайнеркою Христиною Рачицькою, яка понад два десятиліття вивчає майстерність української вишивки, а призначенням свого життя вважає плекання та популяризацію цих знань. У її персональній збірці налічується понад 500 старовинних вишитих сорочок, ознайомитися з якими можливо у майстерні Khrystyna Rachytska у Львові. З мисткинею ми обговорили вишиванку як сполучну ланку між генераціями, творчість з етнікою та те, чого прагне сучасний покупець.
Khrystyna Rachytska
Реклама.
Кордон спадку і початок креативу
Я завжди намагаюся максимально дбайливо ставитися до тієї спадщини, до якої маю доступ, яку ретельно досліджую та осягаю. Однак моя ціль — представляти її через актуальні крої та форми. Потреби людей безперервно змінюються, стають більшими: ми всі звикаємо до затишку, до тактильних якостей прогресивних тканин, тому немає жодного сенсу сліпо відтворювати вишиванку вікової давності. Сучасній леді в ній просто не буде комфортно.
Крім того, я абсолютно нормально ставлюся до того, щоб додавати у вишивку щось авторське. Зрештою, колись жінки в процесі створення сорочки теж часто вдавалися до імпровізацій: могли застосувати нові нитки, якщо закінчувалися попередні, або дещо видозмінити орнамент. Реалії життя завжди робили свої правки в канон. Тому часом я дуже точно і детально відтворюю початкову вишивку, а часом — просто керуюся власним відчуттям.
Khrystyna Rachytska
Як показує моя 20-річна практика співпраці з клієнтами, люди вже звикли бачити себе в конкретному образі, і це внутрішнє самовідчуття складно змінити. Вони мають улюблені силуети, які й окреслюють кордон — це їхнє теперішнє бачення себе. Тому тут надзвичайно важливо правильно поєднувати актуальний крій з етнічною складовою. Моя індивідуальна формула: давні традиції вишивки плюс сучасний силует.
Також не слід ігнорувати, що раніше створювався цілісний, закінчений костюм, а сьогодні ми застосовуємо лише окремі елементи. Ми ніби розкладаємо класичний образ з підручників на складові. Тоді людина мала сталий, нерозривний образ, а зараз ми компонуємо все з усім. Навіть жіночі постаті з плином часу зазнають змін. У західній Україні жінки історично були трохи нижчими, а ось на території Центральної та Східної України одразу видно, що речі створювалися для жінок, вищих на зріст. Ми чітко бачимо це по тих справжніх сорочках, що є у нашій колекції.
Khrystyna Rachytska
Вишита сорочка як поєднання поколінь
Я часто замислююся над висловом, що вишита сорочка — ніби поєднання поколінь. Для мене це ціла мережа, що об'єднує людей. За ХХ століття ми пам'ятаємо декілька сильних хвиль еміграції українців по всьому світу: люди рятувалися від воєн, голоду та радянських утисків. І кожна родина намагалася взяти із собою хоча б цю часточку пам'яті про рідний край. Збереження сорочок завжди було головним.
Коли мене питають, чому я колекціоную саме вишиванки, відповідь проста: саме сорочка була найближче до тіла людини. Це не верхній одяг, на який лив дощ, а річ, що вбирала людське тепло. Це сакральний об'єкт. Його брали із собою як посвідчення особи — сорочку, а ще інколи намисто, яке можна було за потреби продати. Вишита сорочка — основний елемент нашої самоідентифікації у світі. Дуже часто люди з-за кордону самі знаходять мене та просять забрати речі, що зберігалися в їхніх родинах, щоб повернути їх додому.
Генетична згадка
Вишивка — це наша генетична згадка та важлива частина української культури. Раніше дівчата вже у п'ятирічному віці навчалися робити перші стібки. Вони сідали колом разом із мамами, сестрами, бабусями та починали вишивати. Зараз дослідники часто розпитують про символізм, намагаються відшукати якісь магічні чи потаємні значення в кожному елементі, але насправді люди вишивали просто через любов. Бо це річ, створена своїми руками, спосіб продемонструвати свою вправність. Жінка вкладала в сорочку всю свою душу.
Khrystyna Rachytska
Маючи в руках одну давню сорочку, я можу дати життя декільком новим. Один візерунок я здатна втілити у 20 різних сучасних виробах. Мені хочеться збільшувати та розвивати цю мережу, щоб якомога більше українців мали вдома цю унікальну частку нашого генетичного коду. Колекційні речі не повинні припадати пилом — вони мають жити й поширюватися. Навіть вироби нашого бренду ми конструюємо так, щоб за 20–30 років цю вишивку можна було акуратно відкріпити й перенести на іншу сорочку, передаючи у спадок наступним поколінням.
Для мене вишивка — це високе мистецтво, саме тому у KHRYSTYNA RACHYTSKA ми виконуємо абсолютно все ручним способом. Сьогодні можна придбати майже будь-що, але час купити неможливо. І той час, який майстриня вкладає у вишивку, вона енергетично передає іншим людям — як тиху медитацію чи моління. Саме заради цього ми й працюємо.
Чого прагне покупець
Тут завжди працює певний емоційний фільтр. Трапляється, приходять до нас за чорною сорочкою, а йдуть із червоною. Іноді складається враження, що сорочка сама обирає свого власника. У нас трапляються речі, на які протягом року ніхто не звертає уваги, а потім приходить людина й каже: “Я шукала саме її все своє життя”. Тоді ти розумієш — відбулося справжнє диво, вони нарешті знайшли одне одного.
Khrystyna Rachytska
Також зараз є великий попит на регіональні вишиванки. Ми маємо базу з 20–25 основних автентичних вишивок — вони максимально різноманітні, представляють декілька різних етнографічних регіонів, тому покупці можуть обрати саме те, що відгукується їм найбільше.
Про нову колекцію
Створюючи нову колекцію, я керувалася винятково внутрішніми відчуттями. Взимку, серед снігів, мені захотілося чистоти, і я створила абсолютно білосніжну колекцію. Зараз же навпаки — хочеться яскравих кольорів, які я бачу навколо в природі: рожевого, фіолетового, жовтого. Усе це є в довколишньому світі. Клієнти приходять до нас за вишиванками KHRYSTYNA RACHYTSKA, тому я не стежу особливо за скороминучими сезонними трендами. Моя відправна точка — це особисті почуття та старовинні референси.
Khrystyna Rachytska
Ще один новий напрям у цій колекції — творчість з шовком замість звичного льону та конопель. Я вже придбала спеціальну літературу та дослідження про шовк, мені надзвичайно цікаво вивчати його використання в українській традиції.
Як розпочати працювати з етнікою
З власного досвіду знаю, що найбільше надихають і впливають музейні експонати, коли ти маєш можливість побачити їх на власні очі, в реальності. Наприклад, у своїй майстерні я дозволяю гостям доторкатися до вишиванок із моєї приватної колекції, яка налічує вже понад 500 екземплярів. До Дня вишиванки ми навіть організовували акцію: кожен бажаючий міг прийти, приміряти старовинну сорочку, зробити фото й відчути цю неймовірну багатовікову енергію.
Khrystyna Rachytska
Крім того, я завжди нагадую, що вишивка — це час. Іноді на вишивання одного манжета йде цілий місяць, а на створення сорочки — рік. Свого часу я власноруч розшивала старовинні сорочки, спостерігала, куди саме рухалася голка з ниткою, і повторювала ці рухи. Ми й зараз буквально сидимо під мікроскопом і розглядаємо кожен найдрібніший стібок. Це тонка, ювелірна робота, яку я впевнено можу порівняти з працею ювеліра.
Коли я працюю з нашими експонатами, завжди замислююся: як жили ті жінки? Тоді не було електрики, інтернету, цього шаленого сучасного інформаційного потоку. Вони перебували наодинці з природою та своїми думками.
Khrystyna Rachytska
Це жива традиція, яку ти береш, продовжуєш і додаєш часточку свого бачення. Сорочка — це втілення живої душі. Коли людини вже давно немає на цьому світі, ми все ще можемо через полотно й нитку доторкнутися до її сутності. І саме в цьому полягає справжня святість.