Рукав’янка, рукав’єнка, рукавівка — жіноча вишита сорочка з видовженими, багато прикрашеними рукавами. Це один з найяскравіших видів вишиванок, що є в Україні. Разом з етнологинею, збирачкою старовинного українського вбрання, галеристкою та модельєркою Роксоляною Шимчук розповідаємо, що слід про них знати.
Фото: Тетяна Ерхарт
Рукав’янки можливо побачити в реальності в Музеї Гуцульщини у Коломиї. Тут знаходяться декілька зразків кінця ХІХ — початку XX ст. Опис лаконічний та короткий: "Сорочка жіноча, виготовлена з домотканого полотна, тунікоподібного пошиття, з довгими пришивними рукавами. Вишита червоними, синіми, жовтими нитками з бавовни, технікою “кучерявий шов”. Три смуги візерунку вуставки заповнені “розетками” у восьмикутному обрамленні, між смугами потрійні різнокольорові декоративні шнурки. Нижня частина рукава цілковито зашита невеликими восьмипелюстковими квітами. Знизу рукави зібрані, вузький манжет декорований смужкою квіточок. Навколо шиї сорочка густо “зморщена”, вузькі обшивки прикрашені “кривулькою”. Горловина обшита червоними “стовпчиками”".
Реклама. 
Дійсно, щедро вишиті сорочки залишають надзвичайне враження. Вони мають абсолютно сучасний вигляд і, здається, їх легко інтегрувати в гардероб XXI століття.
Роксоляна Шимчук стверджує, що рукав’янку кожна дівчина виготовляла собі власноруч.
Переглянути цей допис в Instagram
"Одяг грав значну роль. Від того, як вдягнена дівчина, чи багато на ній прикрас, герданів, наскільки пишна сорочка, почасти залежало те, як успішно вона вийде заміж. Нерідко одяг дівчини міг коштувати більше, ніж усе господарство її батьків".
Головна прикраса рукав’янок — щедра вишивка, що покриває об’ємні рукави майже повністю.
На створення рукав’янки могли йти роки: спочатку потрібно було посадити та виростити льон. Згодом — виткати з нього полотно. Відбілити. Чим біліше полотно, тим більш престижною була сорочка, тому що це вказувало на працьовитість дівчини. Вишивання ж залишалося “на завершення”.
Якщо дівчина походила із багатої родини, де були наймити, котрі працювали в полі, то вона могла вишити свою рукав’янку відносно швидко, тому що мала багато вільного часу. Дівчатам з незаможних родин доводилося вишивати вночі, при свічці. Взимку часу на вишивання з’являлося більше, адже роботи в полі не було.
Сто років тому, — зазначає пані Роксоляна, — за одягом було видно соціальне становище жінки, чи одружена вона, чи вдова, чи постить, чи в жалобі: про це свідчили прикраси, багатство сорочки, аксесуари, елементи одягу.
Рукавівку носили здебільшого незаміжні дівчата та молодиці. Жінкам похилого віку так одягатися не личило: дуже ошатно, занадто святково.
Фото: Тетяна Ерхарт
Роксоляна Шимчук повідомляє, що рукав’янку вдягали на Великдень, Різдво, Трійцю — одягалися до церкви, яка була центром не лише релігійного, але й суспільного та культурного життя. Громада збиралася, вирішувалися нагальні питання. Після служби в церкві хлопці могли залицятися до дівчат. Мати гарну сорочку було справою престижу.
Існує міф, що дівчата брали вишиття на посиденьки й прикрашали свої сорочки там. На посиденьках дійсно вишивали — але нескладні речі, наприклад, рушники. Коли мова йшла про сорочки, то їх вишивали наодинці, зберігаючи деталі оздоблення в секреті, щоб потім вбрання мало wow-ефект. Сорочка мала бути несподіванкою.
Рукав’янки були типовими для всіх регіонів України. В них брали шлюб, в них виходили на великі свята. В деяких регіонах України весільну сорочку зберігали до смерті — “В чому до вінця, в тому і до гробівця”.
Сорочка жіноча. Рукав’янка. Західне Поділля (тепер Тернопільська обл.). З приватної колекції Роксоляни Шемчук
Пані Роксоляна згадує, як під час їхніх етнографічних експедицій бабусі демонстрували свої коштовні рукавівки й казали, що це одяг, у якому їх мають поховати. “Шедеври підуть у землю!” — не витримувала вона. “А в чому я стану перед господом Богом?” — відповідали бабусі.
І в цьому було щось оптимістичне. “У народі смерть не була трагедією. Гуцули навіть наприкінці XX століття дуже філософськи ставилися до неї – як до переходу в інший світ”. Однак це, безумовно, вже зовсім інша розповідь.
Придбати рукав’янку можна у колекціонерів або замовити сучасну. Вартість залежатиме від рівня складності вишивки, багатства оздоблення, колекційної цінності тощо, — запевняє пані Роксоляна. Ціна може сягати трьох тисяч доларів. Якщо це дійсно рідкісний та цінний вінтажний зразок, то з ним потрібно буде поводитися обережно, щоб передати у спадок, а для носіння — замовити сучасну копію старовинної. Якщо це сучасні речі, то доглядати за ними простіше. Зазвичай відповідні інструкції додаються до одягу.
