Село Зіньків на Хмельниччині відоме своєю ковбасою. Однак, автор статті не зміг скуштувати цей делікатес, оскільки все було розпродано. Купівля знаменитого продукту, який продається майже в кожному будинку на головній вулиці містечка, була відкладена на потім, але потім виявилося, що все вже продано.
Зіньків, колись значне містечко, згадується з 1494 року. Він був своєрідною столицею Поділля, де знаходилася головна резиденція магнатів Сенявських. Їхні володіння були величезними, охоплюючи такі міста, як Микулинці, Копиченці, Меджибіж, Стара Синява, Сатанів та численні села.
Від спадщини магнатів у Зінькові залишилися лише рештки замку, розібраного місцевими жителями на каміння в кінці XIX століття, та костел Святої Трійці. Храм зазнав значних руйнувань за часів радянської влади, і його реставрація у первісному вигляді була складною через брак майстрів та коштів.
Найбільш вражаючою “родзинкою” Зінькова стала дерев’яна “Козацька” церква. Автор відзначає, що багато дерев’яних храмів були спотворені сучасними матеріалами, але церква в Зінькові зберегла свою автентичність. Особливо вразила дорога до храму, яка огороджена кам’яними парканами та підпірними мурами (“фосами”), вимощеними тесаними блоками, можливо, з колишніх мурів замку. Між дорогою та “фосами” — акуратно підстрижена трава.
Існує кілька версій походження “Козацької церкви”. За однією з них, її звели козаки, які оселилися в Зінькові. За іншою — храм постав на місці братської могили козаків. Проте, останні бойові дії за участю козаків біля Зінькова датуються часами повстання Верлана (1734-1738 рр.), що робить цю версію малоймовірною. Також можливий зв’язок з Коліївщиною (1768-1769 роки), хоча про бої того періоду біля Зінькова невідомо.
Насправді, це звичайна парафіяльна церква, зведена коштом громади. У XIX столітті до бабинця було добудовано ґанок, а куполи перекрили бляхою. У 1990-х роках церкву знову покрили бляхою. За радянських часів, коли храм використовувався як зерносховище, його вдалося врятувати від знищення зусиллями краєзнавців та небайдужих громадян. Після здобуття Незалежності церкву передали віруючим. У 2007 році була проведена масштабна реставрація, під час якої бані були покриті автентичним ґонтом.
Хрести на храмі виконані в давній українській традиції. Автор зазначає, що п’ятипроменеві хрести є чужими для української культури та були привнесені з Росії.
На церковному подвір’ї немає ознак XXI століття. Господарські приміщення стилізовані під давнину, замість цементної плитки — гранітна бруківка, а біля церкви викладено кам’яні плити XVIII століття. Храм оточує ландшафтний парк з рідкісними деревами. церкви не електрифіковано, що є не тільки збереженням архаїки, але й заходом безпеки, адже чимало дерев’яних церков згоріли через коротке замикання. Атмосферу таких церков автор бачив лише у музеї-скансені в Пирогові, але тут — це звичайний сільський храм у глибинці.
- Блог Дмитро Полюхович
Допоможи сайту
Україна Інкогніта — незалежний краєзнавчий проект, створений ентузіастами. Для подальшої роботи потрібна підтримка.
- Станьте нашим меценатом на Patreon
- 4149 6293 1537 9685 Карта ПриватБанк
-
Збір на оцифровку козацьких церков
(тисни на картинці, або скануй посилання на збір monobank):
Наші благодійники
