Водогін Даміловського: шедевр українського модерну в Білій Церкві

У 1928 році інженер Микола Даміловський розпочав проєктування, а до весни 1929 року збудував і ввів в експлуатацію міський водогін для Білої Церкви. Спорудження розмістили на території парку «Олександрія».

Існує припущення, що первісний водогін збудували власники парку Браницькі, оскільки на плані парку часів УНР (1918–1919 рр.) позначені «Котловани водогону». Великий парк із палацом, господарськими будівлями та власною електростанцією на початку ХХ століття, ймовірно, мав власну систему водопостачання. За іншою версією, Браницькі лише вирили котловани, але не встигли збудувати сам водогін через еміграцію у 1917 році. Ще одна гіпотеза полягає в тому, що карта парку може бути неточно датована (період між 1923 і 1928 роками), що ставить під сумнів причетність Браницьких до котлованів.

Ось як писав Микола Даміловський у своїй автобіографії: «Весною 1928 року за договором із Білоцерківським виконкомом, почав проектування, а до весни 1929 року збудував і здав у експлуатацію міський водогін для м. Біла Церква».

Ймовірно, водогін Браницьких не мав достатніх потужностей для забезпечення водою міста, тому міськвиконком вирішив звести значно потужнішу інженерну споруду. Будівництво резервуарів розпочалося у 1923 році. Для зведення будівель запросили Миколу Даміловського, відомого інженера-архітектора з Києва, який щойно завершив будівництво водогону для Кривого Рогу. За рік він збудував комплекс споруд водогону, який запустили в експлуатацію навесні 1929 року.

Будівництво інженерної споруди завдало шкоди парку: вирубали алею для прокладення труб та дерева для під’їзних шляхів. Однак це було меншим злом порівняно зі знищенням графського маєтку російськими військами.

Усі будівлі водогону виконані у стилі українського модерну, яскравим представником якого був Микола Даміловський. У 1929 році, під час репресій, його звинуватили в участі у вигаданій організації «Спілка визволення України» (СВУ). Хоча Даміловського звільнили через брак доказів, водогін у Білій Церкві став його останнім архітектурним твором.

Цифрами позначені: 1. Резервуари. 2. Насосна станція. 3. Хлорувальна. 4. Башточка входу-виходу резервуару.

Насосна станція

Спочатку збудували резервуари: один великий, прихований під землею, з виведеною на поверхню вентиляцією та входом-виходом у вигляді ажурної башточки. Ще два резервуари, достатньо глибокі, мали наземні частини з дверима.

Основу архітектурного ансамблю становить будівля насосної станції. Даміловський перетворив її на справжній шедевр в українському національному стилі. Будівля складна за поверховістю та внутрішнім розташуванням, розташована на схилі над річкою. З боку річки Рось вона двоповерхова з баштою та балконом, що зберігає ознаки первісного декору. Башта є втіленням українсько-барокових церковних бань. Далі йде одноповерховий машинний зал з насосами, вкритий металом на французькій стропильній системі. Він приєднаний до двоповерхової контори з великими модерновими вікнами. Від контори розташований зал із водними резервуарами (нині порожніми).

Усі приміщення опалювалися чотирма кахельними печами, більшість з яких зруйновано. На підлозі збереглися автентичні старовинні кахлі. У 1960-х роках до насосної станції добудували приміщення, яке спотворило споруду. Його руйнівний стан вимагає знесення для відновлення первісного вигляду будівлі.

За станцією, вгору за течією Росі, розташовані два резервуари з дверима та фронтонами в стилі українського модерну. Далі знаходиться двоповерхова будівля хлорувальної, де відбувалося очищення води. Хоча точна дата початку дезінфекції хлором невідома, у 1929 році воду очищали сірчанокислим глиноземом. Будівля хлорувальної, хоч і простіша, має декоративні елементи біля вікон другого поверху.

Внутрішні приміщення насосної станції

Ансамбль будівель водогону Даміловського є унікальним архітектурним шедевром, що нагадує заміську магнатську резиденцію, а не промислову споруду. На жаль, усі будівлі занепадають: без вікон та дверей, зі слідами вандалізму. Після припинення роботи Білоцерківводоканалу, обладнання та метал були розкрадені. Будівлі використовували безхатьки. У 2012 році водогін, у значно зруйнованому стані, перейшов на баланс дендропарку «Олександрія». У 2024 році тривають спроби змінити його сумну долю.