Село Язловець, що на Тернопільщині біля Бучача, колись було відомим містом. І не простим! На початку XVII століття воно стало своєрідною «вірменською столицею» Поділля, адже тут знаходилася кафедра вірменського архієпископа. Саме вірмени створили унікальне архітектурне обличчя старого Язловця.
Представники цього давнього народу були неперевершеними майстрами різьблення по каменю. Майже всі двері кам’яниць та арки брам вони прикрашали багатими порталами зі східними мотивами. Навіть вікна мали різьблені обрамлення.
У травні 1916 року це кам’яне багатство було знищене, коли російські бомбардувальники «Ілля Муромець» практично зрівняли містечко із землею. Російські штабні звіти називали цей злочин проти цивільних «перекриттям пожежами єдиного зручного шляху перекидання австрійських резервів». Язловець може претендувати на сумні лаври першого в історії міста, знищеного авіацією.
Одне з давніх вірменських обрамлень сьогодні можна побачити у нижній частині замку. Його перенесли зі зруйнованої кам’яниці у 1920-х роках. Сліди воєнних дій досі видно на порталі, що прикрашає вхід до колишньої вірменської церкви Сурб Нікогайос (1551 р.). Нині це греко-католицька церква Святого Миколая.
У дзвіниці цього храму збереглося ще одне вірменське написом, про яке відомо менше. Церква розташована на Вірменській вулиці, поруч із якою знаходиться «Вірменська криниця». Нещодавно експедиція ГО «Україна Інкогніта» сфотографувала та показала широкому загалу її «приховану реліквію» – давню меморіальну таблицю. Вона не була секретом для вузького кола фахівців, але абсолютна більшість навіть не здогадувалася про її існування. Востаннє цю реліквію фотографували приблизно чверть століття тому.
Напис латиною свідчить: «Вірменин Акоп для блага суспільства збудував 1611 р.». Нижче – вірменською: «Цей хрест і побудоване джерело – роботи Акопа та його брата Степана. Закінчені по вірменському літочисленню 1000 і 60 року. Абрам [майстер-різьбяр по каменю] виконав з відданістю». Дата 1787 рік вказує на рік чергової реконструкції.
Перша письмова згадка про Язловець датується 1373 роком, хоча укріплене городище існувало тут щонайменше від XIII століття. У 1436 році Язловець як посаг перейшов Теодорику Бучацькому герба «Абданк», який відтоді підписувався в документах як Теодорик з Бучача Язловецький. Нащадки Теодорика стали Язловецькими та володіли містом до 1607 року, доки цей рід не згас зі смертю Героніма Язловецького.
За часів Язловецьких було споруджено найголовніші пам’ятки міста, що дійшли до наших днів: «Старий» замок XVI століття, грандіозний костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (~1590 р.) та вірменський храм Сурб Нікогайос (1551 р.).
З 1672 по 1684 рік у Язловці господарювали яничари. Османи не лише відновили замок, зруйнований під час штурму, але й добре розбудували та зміцнили його. Турки також заклали величезні сади на язловецьких пагорбах. Не виключено, що саме нащадки цих турецьких яблунь дали поселенню радянську назву Яблунівка.
Короткочасне османське панування кардинально змінило етнічне обличчя міста. Після звільнення від турків лише поодинокі вірмени повернулися додому. Невдовзі центральна частина Язловця стала майже повністю єврейською.
Нові власники перебудовували на свій смак старі ренесансні вірменські кам’яниці, зведені під значним впливом орієнтальних стилів. Різьблені портали, однак, зберігалися. Старі поштові листівки добре демонструють, як виглядав вірмено-єврейський центр Язловця. Все це було знищено російськими бомбами.
Після війни з турками змінилася й доля замку, який на той час повністю втратив будь-яке воєнне значення.
У 1746 році господарем язловецької твердині став краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа. Він провів реконструкцію «нижнього» замку, перетворивши його на розкішний палац. Тоді ж поруч із ним розбили величезний парк, що зберігся донині.
Але повернімося до вірмен.
Саме вірменські майстри оздоблювали браму «Верхнього» (Старого) замку. Дивовижної краси портали костелу Внебовзяття – також їхня робота. Вони практично не відрізняються від оздоблення вірменського храму Сурб Нікогайос.
«Верхній» замок походить від давньоруського укріплення XIII століття. «Родзинкою» замку є грандіозна башта з брамою, зведена великим коронним гетьманом Георгієм Язловецьким (1510–1575). Товщина мурів у основі цієї споруди перевищує 4 метри! Найбільше дивує брама, піднесена на висоту 8 метрів. До неї колись вів спеціальний міст-пандус.
Портал над брамою прикрашає безліч гербів. Найвище – герб фундатора «Абданк», доповнений літерами G.I. (Georgius Iazlowiecki). Ліворуч – «Дембно», що належав бабці гетьмана Барбарі Сененській з Олеська, а праворуч – «Телець», що належав Єві з Подфіліпських – матері Георгія. Внизу видно герб «Шеліга», але чий він – поки що з’ясувати не вдалося.
Під гербами була також велика бронзова фундаційна таблиця, але вона зникла у роки Першої світової війни. Тоді всі «полювали» за кольоровими металами, адже мідь і бронза були потрібні для виробництва снарядів та набоїв.
Зі сторони замкового подвір’я брама декорована не менш пишно. Тут видно рослинні розетки, орнаменти, стилізовані лілеї, герб «Абданк» з ініціалами G.I. (Георгій Язловецький) тощо.
Цікаві магічні знаки-обереги мали додавати брамі міцності. По периметру арки йде оздоблення, що складається з композицій із восьми якорів, вписаних у коло. Якір здавна символізував надію, порятунок, безпеку, міцність, стійкість та стабільність. Давні фортифікатори вважали магічні знаки та обряди не менш важливими, ніж товщину й висоту мурів.
Головна окраса та загадка брами – пара міфічних стражів, які охороняють прохід до твердині. Дослідники досі не дійшли згоди, кого саме зобразив давній майстер. Одні вважають, що це дракони-охоронці: у істот видно невеликі крильця, а аналогії можна простежити з драконами, що прикрашають портал середньовічної церкви в німецькому місті Хамерслебен. Як і у язловецьких, у них із пащек вириваються декоративні галузки замість полум’я.
За іншою версією, тут зображено «злих дельфінів» – популярний сюжет у ренесансному мистецтві. Їх часто використовували як охоронців дверей та брам.
У будь-якому випадку, все це різьблення – робота вірменських майстрів, які залишили Язловцю неповторну мистецьку спадщину.