У багатьох культурах та релігіях існує зворушливий образ Бога-квочки, який жертовно оберігає своє творіння, зігріваючи яйця своїм тілом. Яйця тут символізують Світ — Боже творіння. Цей образ властивий народному сприйняттю Бога. В Україні він глибоко відображений у казках про Курочку Рябу та «Яйце-Райце». Приховані сакральні та філософські метафори цих, на перший погляд, простих дитячих казок давно розкриті. Адже метафора — це єдина мова, якою можна пояснити Велику Божественну Таємницю смертній людині.
Народний архетип турботливого Бога-квочки протистоїть офіційному релігійному архетипу Бога-Орла — грізного і караючого. В єврейському сакральному мистецтві саме орел (двоголовий чи одноголовий) є метафорою Господа. Цей аспект детально розглядається у книзі «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам’яні звірі та містичні обряди».
Архетип пташки на яйці присутній і в Біблії. Зокрема, у Книзі Буття (1:2) читаємо: «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води».
Це переклад Огієнка. Інші переклади передають зміст приблизно так само.
Насправді, в оригінальному тексті є невеликий нюанс. Слово, яке Огієнко переклав як «ширяв», звучить як «мєрахєфєт» (מְרַחֶפֶת). Воно описує не величне ширяння орла чи беркута, а ніжне пурхання пташки над гніздечком. «Мєрахєфєт» також буквально означає «зігрівати крилами» (висиджувати). У Талмуді (трактат Хаґіґа) це пояснюється так: «Дух Божий пурхав над водами, подібно голубу, який тріпотить над своїм гніздом, торкаючись і не торкаючись його».
Тут бачимо приховану епічну метафору, яскраво описану в українській казці «Яйце-Райце», — метафору Великого Космічного Яйця, з якого вилупився Світ. Тобто, мертве і холодне яйце первісного хаосу («земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею») стає об’єктом дії Духа Божого. Він «мєрахєфєт» (висиджує, зігріває крилами) це яйце, і своїм теплом, любов’ю та ніжністю вдихає в нього життя, творячи світ…
У Книзі Псалмів метафора захисту під крилами Бога повторюється як символ абсолютної безпеки у часи бід та переслідувань:
Псалом 91:4: «Він пером Своїм покриє тебе, і під крилами Його будеш безпечний; щит і огорожа — істина Його».
Псалом 17:8: «Збережи мене, як зіницю ока; в тіні крил Твоїх сховай мене».
Псалом 57:1: «Помилуй мене, Боже… бо на Тебе уповає душа моя, і в тіні крил Твоїх я заховаюся, доки не минуть біди».
Псалом 63:7: «…бо Ти був мені поміччю, і в тіні крил Твоїх я радітиму».
В апокрифічній Третій книзі Ездри (1:30) Старого Заповіту, яка в православній традиції вважається неканонічною, але корисною для читання, записано, як Бог звертається до свого народу:
«Собрахъ вы, якоже кокошъ птенцы своя подъ крилѣ свои: что нынѣ сотворю вамъ; отвергу вы отъ лица моего» («Я збирав вас, як квочка пташенят своїх під крила свої; що нині зроблю вам? Відкину вас від лиця Мого»).
Це старозавітне пророцтво описує Божу турботу про народ та попередження про наслідки відступництва.
В Євангелії від Матвія (23:37) Ісус практично повторює слова Ездри:
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до те́бе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!»
Ці ж слова наводяться в Євангелії від Луки (13:34).
Дивно, чому Спаситель порівнює себе з квочкою, а не з більш величним орлом, який у Старому Заповіті неодноразово виступає метафорою Господа?
Орел будує своє гніздо високо на дереві або на скелі і захищає його силою і могутністю.
У Старому Заповіті (Торі), у Книзі Повторення Закону (глава 32, вірші 11–12), у знаменитій прощальній пісні пророка Мойсея перед його смертю читаємо: «Як орел викликає гніздо своє, над своїми малятами ширяє, розправляє крила свої, бере їх, носить їх на своїх перах, — так Господь Сам водив його…»
Орел-захисник представлений і в традиційному єврейському мистецтві. У згаданій книзі детально розглядається сюжет із двоголовим орлом-захисником, який лапами оберігає зайців (метафору єврейського народу та праведника, який віддався волі Господа).
Натомість Ісус порівнює себе з квочкою. Вона гніздиться на землі, серед людей, практично не літає. Її пазури пристосовані для пошуку зерна та черв’яків. Але в небезпеці, під час нападу хижого птаха чи пожежі, вона стає живим щитом, накриваючи крилами пташенят і жертвуючи собою. Після вогню часто знаходять живих курчат під мертвим обгорілим тілом матері!
Ісус на Голгофі міг вчинити як орел, закликавши небесне воїнство на чолі з Архангелом Михаїлом, щоб знищити своїх мучителів. Але Він діє як квочка, розпростерши руки-крила на Хресті, прийнявши на себе вогонь людського гріха й смерті та ставши щитом для всього людства.
Цікава образність первісного яйця та Бога-квочки в українській «Курочці Рябій». На перший погляд, це проста дитяча казочка, але насправді вона містить код глибоких космогонічних і теологічних сенсів. Важливо зазначити, що первісний (народний) варіант цієї казки, записаний фольклористом, етнографом і автором українського славня «Ще не вмерла Україна», суттєво відрізняється від пізніших, спрощених та скорочених адаптацій.
Як відомо, золоте яйце розбиває мишка. Вона живе у нірці глибоко в землі і є метафорою Нави — підземного світу смерті і хаосу.
Ця подія запускає ланцюг катастроф: ворота злітають із петель, сорока втрачає хвіст, попівна б’є відра, а піп рве священні книги в церкві.
Над цим усім — плач діда й баби…
Це класичний опис того, як гріх руйнує космос і гармонію.
Але Курочка Ряба (Бог-квочка) несе спасіння. Вона заспокоює людей (у вигляді діда й баби) і обіцяє знести «яйце не золоте (метафора смерті, гордині/гріха), а просте (живе і тепле)».
Просте яйце — це символ Церкви, Нового Завіту та оновленого життя, де мертва шкаралупа зрештою буде подолана Воскресінням і новим життям.
У містечку Сатанові на мацеві, встановленій на похованні жінки на ім’я Ривка, яка померла у 1789 році, бачимо дивовижне оздоблення з рідкісним сюжетом — пташкою невизначеної видової приналежності. Це досить поширено для таких випадків: «Я художник, я так бачу». Наприклад, пеліканів можна визначити лише за специфічними позами, а зовні вони не мають жодних ознак пелікана. Майстер, який все життя прожив на Поділлі, навряд чи знав, як виглядає пелікан, тим більше, що у XVIII чи на початку XIX століття підписка на «National Geographic» у цих краях була недоступною.
Через корону на голові існувала версія, що це орел — метафора Бога, — і до неї була прив’язана вищезгадана цитата про орла і гніздо.
Була також версія, що це пелікан, тим більше, що така іконографія (пелікан і троє пташенят) досить поширена в єврейському традиційному мистецтві, а також, що цікаво, на християнських іконах!
Але корона на голові пташки також нагадує гребінь курочки (можливо, Рябої). Не виключено, що тут зображено Бога-квочку, що є рідкісним сюжетом для єврейської некрополістики…
Текст, фото і художні роботи: Дмитро Полюхович