Контрактова площа століттями була серцем Києва, подібно до Агори в Афінах чи римського Форуму. Центральне місце на Ринковій (пізніше Контрактовій) площі зайняв Богоявленський монастир, заснований за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного та Київського братства. Головною святинею монастиря була дерев’яна Богоявленська соборна церква, закладена самим гетьманом.
Після важкого поранення, отриманого в битві під Хотином, Петро Сагайдачний невдовзі помер. Гетьмана поховали в неділю, 28 квітня 1622 року. Це були одні з найпишніших похоронів, які бачив Київ у XVII столітті. Його проводжали в останню путь бойові побратими, вище духовенство та значна частина містян.
Гетьмана поховали в тоді ще дерев’яному Богоявленському соборі Київського братського монастиря, який пізніше довгий час називали «Монастирем Сагайдачного». Згодом на місці дерев’яної церкви, у 1690–1693 роках, коштом гетьмана Івана Мазепи, звели величний мурований собор. Могила гетьмана-фундатора залишилася у храмі.
У 1936 році храм був зруйнований радянською владою. Точне місцезнаходження могили наразі невідоме. Сьогодні там можна побачити лише символічний кенотаф.
Могили видатних лідерів — царів, князів, імператорів, духовних наставників — завжди відігравали важливу роль для народів. Вони часто ставали сакральними центрами, що дозволяли поколінням відчувати зв’язок із минулим, згадувати героїчні діяння та формувати спільну ідентичність. Такі поховання слугували своєрідним «мостом» між живими та славними предками.
Могили Великих Очільників часто набували статусу святинь. Вважалося, що вони оберігають народ, а відвідування цих місць мало сакральний характер. Від пірамід Єгипту до могили Шевченка — це завжди було більше, ніж просто поховання. Це символи, що формували історичну пам’ять, єдність і культурну тяглість народів.
Як приклад, дні народження і смерті Тараса Шевченка в СРСР були «канонічною» пам’ятною датою — з покладанням квітів, декламацією віршів та хоровим виконанням «Заповіту». Однак 22 травня — день, коли тіло Кобзаря лягло в українську землю — було табуйованим. У Москві люто ненавиділи цю дату, коли українці отримали свою Найголовнішу Могилу, і всіляко намагалися стерти спогади про цей день із народної пам’яті.
Так само стається і з похованнями гетьманів: усі вони знищені. Про це у «Гайдамаках» колись з болем писав Тарас Шевченко:
«Згадайте праведних гетьманів:
Де їх могили? де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч би убогая могила?
Де Наливайкова? нема!
Живого й мертвого спалили»
В Україні існує лише одна «майже відома» гетьманська могила — місце поховання Петра Сагайдачного на території НаУКМА. Проте й тут залишається невизначеність: точне місцезнаходження ще потрібно віднайти.
Восени 2023 року на території Києво-Могилянської академії КЗ «Центр консервації предметів археології» спільно з Інститутом археології НАН України та Академією провели розвідувальні археологічні дослідження. Метою було уточнення розміщення фундаментів пам’ятки «Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря».
Коментуючи початок робіт для медіа, пан Сергій Квіт висловив сподівання:
«Є великі сподівання, скажімо, наприклад, знайти могилу Сагайдачного».
Таким чином, керівник НаУКМА публічно наголосив на бажанні віднайти поховання видатного гетьмана.
Розкопки 2023 року дозволили уточнити місце розташування підмурків храму та дослідити їхню структуру. Було виявлено унікальний архітектурний елемент — добре збережений кут будівлі собору, розташований між південним муром та трансептом. Його конфігурація дозволяє точно ідентифікувати його на плані споруди, опублікованому у 1848 році.
Археологічні дослідження показали збереженість стін собору на висоту 1,5 метра.
Одним із головних завдань досліджень було спробувати, спираючись на отриману інформацію, віднайти могилу знаменитого гетьмана. Віднайдення могили Петра Конашевича-Сагайдачного в наш час є надзвичайно ідеологічно та політично важливим завданням. Це не лише повернення важливої сторінки історичної спадщини. Повернення нащадкам гетьмана, від сили булави якого тремтіла Москва, особливо під час війни проти російських загарбників, є більш ніж символічним. Віднайдення місця поховання гетьмана-полководця, від одного імені якого московити тремтіли від жаху, — це ще й удар по «скрєпах» Росії не менший, ніж потоплення крейсера «Москва».
Дослідження мали тривати, зокрема, було заплановано продовження робіт у червні–грудні 2024 року. Однак цьому перешкодила незрозуміла позиція президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергія Квіта. Це видається дивним, адже останній надзвичайно любить згадувати великого гетьмана. Зокрема, у жовтні минулого року під час вшанування пам’яті Петра Конашевича-Сагайдачного він наголосив:
«Київ – це другий Єрусалим. Передусім, це символізує справедливість. І зараз ми зібралися, щоб згадати про історичну справедливість: те, що почав робити Сагайдачний у XVII столітті, очевидно, має бути завершено у XXI».
Попри очевидну повагу до Сагайдачного як одного з «батьків» Академії, керівництво НаУКМА раптом заблокувало проведення археологічних робіт на 2024 рік і жорстко перешкоджає дотепер. Наприкінці серпня 2024 року за вказівкою пана Квіта місце, де у 2023 році проводилися розкопки, терміново заасфальтували. Ймовірно, щоб унеможливити подальші дослідження.
Показово, що навіть за радянських часів у таких випадках на асфальті чи бруківці хоча б окреслювали контури прихованої історичної споруди. Однак у господарстві Сергія Квіта цього не зробили. Більше того — «могилянські» господарники, ймовірно, за вказівкою пана Квіта, демонтували інформаційний стенд з даними про собор та результати археологічних досліджень!
Варто наголосити, що вивчення фундаментів Богоявленського собору — це не лише пошук могили Сагайдачного. Це також можливість виявити будівельні рештки цієї визначної сакральної споруди, а також інші археологічні об’єкти та культурні шари, що зберігають історію як Братського монастиря, так і давніших, княжих часів.
Дослідження, збереження, а згодом упорядкування та музеєфікація автентичних решток Богоявленського собору мають велике загальнонаціональне значення. Це стосується відновлення пам’яті про важливу українську святиню, пов’язану одразу з двома видатними гетьманами — Петром Сагайдачним та Іваном Мазепою. Крім того, ця пам’ятка глибоко пов’язана з українською історією та культурними традиціями, будучи однією з опор національного самоусвідомлення. Досліджений, збережений, законсервований, фрагментарно відтворений та музеєфікований об’єкт має стати яскравою і дуже важливою пам’яткою та предметом гордості кожного українця.
Однак Сергій Квіт, з незрозумілих лише йому причин, перекрив доступ дослідникам і зупинив суспільно важливий та амбітний проєкт.
Ситуація вкрай дивна і, головне, унікальна. Зазвичай перешкодою для проведення археологічних досліджень є брак фінансування. Масштабні розкопки потребують значних коштів, адже окрім роботи науковців, необхідно оплатити працю десятків, а то й сотень землекопів, техніки тощо.
У випадку дослідження решток Богоявленського собору фінансування виділено в повному обсязі. Науковці готові та бажають працювати. Однак пан Квіт цьому перешкоджає.
Аргумент, що пан Сергій Квіт переймається загрозою для студентів і викладачів через яму посеред «Могилянки», видається слабким.
Перед початком запланованих на 2024 рік археологічних досліджень були враховані всі побажання керівництва НаУКМА щодо забезпечення безпеки. Зокрема, коштом волонтерів було замовлено та розроблено проєкт закритого павільйону для накриття місця стаціонарних досліджень, а також придбано всі необхідні матеріали для будівництва цієї тимчасової конструкції, що повністю убезпечувала б місце розкопок.
Спорудження такого павільйону було передбачено й Програмою археологічних досліджень на 2024 рік, зокрема пунктом 10 першого розділу «Підготовчий етап», підписаним самим паном Сергієм Квітом!
Слід зауважити, що очолювана паном Сергієм Квітом НаУКМА не є власником землі, де розташовані рештки давньої пам’ятки. Ділянка перебуває у комунальній власності. Академія ж її використовує згідно з Актом на право постійного користування землею.
І тут важлива деталь: на момент передачі зазначеної земельної ділянки у постійне користування Академії ця територія вже давно, ще з пізньорадянських часів, була визнана пам’яткою археології місцевого значення як «Культурний шар Подолу» IX–XVIII ст. (рішення виконкому Київської міської ради від 17.11.1987 № 1112). Попри це, у 2010 році під час земляних робіт на території НаУКМА будівельна техніка прорізала траншеї безпосередньо у підмурках Богоявленського собору. Для сучасної України така ситуація, на жаль, є типовою. Однак, коли це відбувається в глибинці, а вандали — невігласи, які не мають жодного уявлення про цінність культурних шарів та важливість знівеченого ними знакового об’єкта, це одне. Але коли в ролі порушника та тріумфуючого вандала бачимо організацію, яка позиціонує себе як провідний інтелектуальний осередок України і кузню її еліти…
Пізніше, у 2023 році, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України (№360 від 05.07.2023) за поданням Департаменту охорони культурної спадщини КМДА залишки Богоявленського собору було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Згідно із законом, НаУКМА мала б укласти охоронний договір на цю пам’ятку… Але один із провідних інтелектуальних осередків України, світоч її культури тощо, цього досі не зробив. Чомусь…
В організації пана Квіта люблять наголошувати, що НаУКМА веде свій родовід ще від Києво-Могилянського колегіуму, про спадкоємність, тяглість і традицію… Найкращим доказом цього мало б стати дослідження, збереження та упорядкування решток Богоявленського собору — колись головної святині колегіуму та Академії… Але цього в НаУКМА вперто робити не хочуть. Причина, як видається, досить тривіальна — новий кампус, що має постати замість 2-го корпусу Могилянки.
Офіційно йдеться не про будівництво «з нуля», а про масштабну реконструкцію з надбудовою старої радянської споруди, яка фактично змінить вигляд та функціонал будівлі. Проєкт передбачає збільшення висотності (попередньо планувалося додавання одного або двох поверхів) для розміщення нових навчальних аудиторій та лабораторій. Оновлений корпус має стати сучасним освітнім хабом, пристосованим до інклюзивних стандартів (встановлення ліфтів, яких раніше не було) тощо. Все це має бути інноваційним і сприяти сталому розвитку. Повністю «по феншую», одним словом…
Очікувані результати археологічних досліджень з великою ймовірністю поховають амбітні плани пана Сергія Квіта вписати сучасний, модерновий, інноваційний, інклюзивний кампус-хаб серед історичної забудови давньої Могилянки… Відповідно, були запущені думки титулованих експертів, що насправді ці археологічні дослідження не такі вже й важливі. Про це під час обговорення проєкту «Кампусу Могилянки» на сайті НаУКМА, зокрема, публічно заявили кандидат історичних наук, завідувач кафедри археології НаУКМА Олег Білинський та професор кафедри історії НаУКМА, доктор історичних наук Максим Яременко.
Коментар Олега Білинського зводиться до таких висновків:
- нове будівництво на території 2-го корпусу не передбачає комплексного археологічного дослідження, а може обмежитися окремими фрагментами;
- пошук могили/поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — сумнівне наукове завдання, у якому автор «не бачить якогось важливого наукового питання», висловлюючи власну версію щодо поховання гетьмана у соборі;
- висновок про те, що «будь-які розкопки — це руйнування, найкращий спосіб консервації — просто не займати його».
На підставі висловленого можна зробити висновок: автор знає про плановане будівництво на території охоронної зони пам’ятки Богоявленського собору, свідомо наполягає на відсутності потреби в археологічному дослідженні і загалом висловлює своє професійне «кредо» — не досліджувати археологічні пам’ятки з метою збереження.
Враховуючи, що завідувач кафедри археології НаУКМА є прямим підлеглим пана Сергія Квіта, важко повірити в неупередженість висновків цього експерта.
Коментар завідувача кафедри історії НаУКМА професора Максима Яременка також є цікавим. У докладному огляді історіографічних робіт автор ставить риторичні питання щодо наукової достовірності поховання Сагайдачного, невідомої локації Богоявленського храму та співвідношення його старої та нової споруд, відсутності даних про поховання у джерелах XVIII ст. Зрештою, без відповідей на ці питання автор вважає пошук могили по всій території першого містечка університету «не науковим завданням».
Далі пан Яременко згадує публікацію (без посилання) зі свідченням про могилу Сагайдачного професора Кудрявцева 1920-х років.
Як вважають екс-декан гуманітарного факультету НаУКМА, доктор історичних наук професор Віталій Щербак та директорка-засновниця Музею НаУКМА, кандидат історичних наук Тетяна Люта:
«Очевидно, що йшлося про статтю Володимира Буреги “Невідома розвідка професора Київської духовної академії П.П. Кудрявцева про поховання у соборі Києво-Братського монастиря”.
У цій статті автор опублікував рукопис професора КДА П.П. Кудрявцева “О некоторых погребениях под полом Великой церкви Братского монастыря”, в якій він описував події 1878–1879 рр., коли невказаний ним очевидець передав йому інформацію про поховання у крипті собору. Автор вказував на наявність двох поховань: праворуч (навпроти ікони Богоматері) — саркофаг зі зітлілими останками і митрою, очевидно митрополита Газького Паїсія Лігарида; а ліворуч — цегляний саркофаг, який відвідувачі не відкривали і який Кудрявцев називає похованням гетьмана Сагайдачного».
На думку Віталія Щербака та Тетяни Лютої, руйнування собору, звісно, якось вплинуло на стан цих пам’яток, однак абсолютно не підлягає сумніву, що згадані поховання були наявні у крипті собору станом на 1878–1879 рр., а не деінде.
З огляду на те, що крипта собору, ймовірно, збереглася, про що свідчать попередні археологічні дані з шурфів, зроблених у 2023 р., питання лише в сучасних археологічних дослідженнях цієї славетної пам’ятки українського народу.
Віталій Щербак та Тетяна Люта також нагадали, що у відомому путівнику Костя Шероцького так само вказане місце поховання гетьмана Сагайдачного: «здесь под полом у южной стены на половине ея протяжения указывают место погребения гетмана Сагайдачного».
Отже, зауваження історика Максима Яременка, що «донині, втім, немає доказових даних про конкретне місце, яке б заслуговувало на пошуки поховання гетьмана», — це проста облуда і виправдання злочинного наміру будівництва нового кампусу, запланованого його безпосереднім керівником Сергієм Квітом.
Примірна шана з боку Сергія Квіта до гетьмана Сагайдачного, без якого ніколи б не з’явилася «Могилянка», схоже, змінюється на відверту політику забуття імені, яке стоїть на заваді реалізації амбітних будівельних планів очільника НаУКМА.
Яскравий приклад: 8 квітня цього року ГО «Фонд Великий льох» направила Сергію Квіту листа з проханням погодити проведення 15 квітня 2026 року святкового молебня священнослужителем Православної Церкви України з нагоди вшанування Вишгородської ікони Божої Матері та дня пам’яті святого благовірного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — захисника православної віри.
Молебень мав відбутися на місці розташування пам’ятки історії, археології та архітектури «залишки Богоявленського собору», де у 2023 році були проведені археологічні дослідження.
Через позицію пана Сергія Квіта ця подія так і не відбулася…
Загалом позиція закладу, який задумувався як головний осередок виховання еліти, щодо історичної спадщини та політики пам’яті виглядає надзвичайно дивною. Адже порожні слова про патріотизм, шанування історії тощо, коли дії демонструють зовсім протилежне?
- Блог Дмитро Смотрич
Допоможи сайту
Україна Інкогніта — незалежний краєзнавчий проєкт, створений ентузіастами. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.
- Станьте нашим меценатом на Patreon
- 4149 6293 1537 9685 Карта ПриватБанк
-
Збір на оцифровку козацьких церков
(тисни на картинці, або скануй посилання на збір monobank):
Наші благодійники
