Кошиці – друге за розмірами місто Словаччини після Братислави, де мешкає 240 тисяч осіб. Його можна порівняти за розмірами з українськими Тернополем, Луцьком або Білою Церквою. У Словаччині небагато великих міст, що сприяє збереженню колориту та традицій у менших населених пунктах.
Від Кошиць до України приблизно 140 кілометрів. Дорога якісна, але на переїзді в Ужгороді можна довго стояти. Перед містом починається великий автобан, який пролягає через усю країну до Братислави, а далі до Відня (Австрія). До угорського кордону від Кошиць менше 20 кілометрів, і туди також веде автобан.
Собор святої Ельжбети
До Кошиць автор їхав насамперед заради величного собору святої Єлизавети, який називають справжнім готичним дивом. Ще у 1990-х роках, побачивши його зображення у буклеті про Словаччину, автор не повірив, що такий храм може бути у Східній Європі, адже він нагадував архітектуру Бельгії. Проте, з появою інтернету, він переконався, що це дійсно споруда у Словаччині.
Автор зазначає, що готична архітектура поширена у регіонах, де жили німці. У Трансільванію та Словаччину німців запрошували угорські королі. Кошиці були заселені німцями із Саксонії, які й принесли моду на готику.
У 40-х роках XIII століття свята Єлизавета стала покровителькою Угорщини та міста Кошиці. На її честь у 1380 році король наказав закласти собор. Будівництво тривало 120 років і завершилося у 1508-му. Нині собор святої Ельжбети є найбільшим у Словаччині: його довжина – 60 метрів, ширина – 45, а висота дзвіниці – 59 метрів. Собор має 5 нав, а його вівтар є одним із найбільших у Європі. Його площа становить 1200 квадратних метрів, і він може вмістити до 5 тисяч осіб.
Будівництво собору проходило поетапно. Спочатку планували звести величезний собор із двома високими вежами-дзвіницями. Однак, за 120 років вежі не були добудовані. Коли у 1508 році собор освятили, на вежі вже не вистачало коштів, тому їх законсервували на рівні даху храму. Сучасна висока вежа з бароковим куполом була добудована лише у 1775 році.
Собор святої Ельжбети
Відвідуючи Кошиці, автор радить одразу йти до собору та піднятися на вежу. Це дозволить оцінити масштаб собору та красу центру старого міста з його червоними черепичними дахами та численними шпилями й хрестами храмів.
Кошиці мають багато старовинних споруд, які формують гармонійний архітектурний ансамбль центру міста. Усе відреставровано та доглянуто, завдяки чому Кошиці у 2013 році отримали титул Культурної столиці Європи.
Центр Кошиць, як і в інших містах саксонського права, має форму риби або веретена, розширюючись посередині у площу. На площі, поруч із собором, розташовані готична каплиця святого Михайла (XIII століття) та вежа Урбана (XVI століття). Вежа Урбана виконувала функції дзвіниці до завершення будівництва основної вежі собору у 1775 році, коли й отримала барокове завершення. Площа звужується по краях, переходячи в вулицю Главну. На цій вулиці також знаходиться багато архітектурних пам’яток Кошиць: ратуша, два костьоли, палац Списької комори, палац Верхньоугорського головного капітанату, жупний дім та кілька музеїв.
Каплиця святого Михаїла
Вежа Урбана
Якабів палац
Автор рекомендує звернути увагу на Якабів палац із казковою вежею у стилі замків Луари. Крім нього, у місті є ще чотири будівлі, що офіційно називаються палацами, які належали знатним угорським родам: Чакі, Баркоці, Андраші.
Для любителів фортифікацій у місті збереглися залишки Кошицької фортеці, яка була стратегічним об’єктом до XVIII століття, після чого її скасували та розібрали.
Крім собору святої Ельжбети, у Кошицях є інші храми: костьол домініканців (найстаріша будівля міста, XIII століття), костьол Антонія Падуанського (1405 р.), костьол урсулянок (1652–1655 рр.), костьол єзуїтів (1771–1681 рр.), костьол Святого Духа (1730–1733 рр.), кальвіністське зібрання (1805–1811 рр.) та лютеранська кірха (1804–1816 рр.).
Вважається, що саме у Кошицях мешкає найбільша кількість українців серед міст Словаччини. За офіційною статистикою, українці та русини становлять близько 1% населення міста. Однак, кількість греко-католиків у Кошицях перевищує 14 тисяч. Вони мають власну єпархію та кафедральний собор Різдва Богородиці, зведений у 1882–1898 роках у неороманському стилі. Автор зазначає, що переважна більшість греко-католиків, нащадків українців, вважають себе словаками і давно забули українську мову. Це результат давньої політики угорців, які були нетерпимі до інших національностей.
Точний час заснування Кошиць невідомий. У 1230 році тут існувало поселення Вілла Кошо, яке належало угорській короні. У 1241 році король Угорщини Белла IV запросив німців із Саксонії для розбудови міста. Того ж року Кошо отримало міські права на саксонському праві. Німці звели оборонні мури навколо центру, які стали значною фортецею до XVIII століття.
У XV столітті Кошиці стали важливим центром Верхньої Угорщини. За часів короля Матіяша Корвіна в місті мешкало 10 тисяч осіб, що було значною кількістю для того часу. Кошиці часто слугували резиденцією угорських королів та членів королівської родини. Місто неодноразово ставало центром заколотів та бунтів, зокрема тут стояли гусити Яна Іскри та повстанці проти Габсбургів під керівництвом Ференца Ракоці.
До XX століття в Кошицях переважали угорці. Навіть у 1910 році 75% мешканців складали угорці, тоді як словаки становили лише 14%. Нині угорців – 2,6%, а словаків – 73%. За століття національний склад міста кардинально змінився.