Новий серіал від Prime Video про дорослішання, ностальгію та покоління, яке вміє говорити про свої почуття
У центрі нової підліткової драми Prime Video «Стерлінґ Пойнт» — 17-річна Анна Джейкобсон. У неї є десятиетапний догляд за шкірою, генератор білого шуму, жодного інтересу до вечірок і цілком конкретна мрія — вступити до Wharton School. На перший погляд, Анна мало нагадує героїнь класичних підліткових драм. І саме в цьому одна з головних особливостей серіалу: він показує, наскільки змінилося саме уявлення про підлітковість за останні 10–20 років.
Події розгортаються протягом одного літа на віддаленому канадському острові, який Анна та її брат успадковують після смерті дідуся — людини, з якою вони багато років не підтримували зв’язку. Те, що мало стати звичайною літньою поїздкою, поступово перетворюється на занурення у життя місцевої молоді, відкриття сімейних таємниць та власні дорослі проблеми. Острів стає своєрідною територією між дитинством і дорослістю — місцем, де звичні правила більше не працюють.
«Стерлінґ Пойнт» вписується у нову хвилю підліткових драм, до якої можна зарахувати й такі проєкти, як «Поза кампусом» та «Літо, коли я стала красивою». Їх об’єднує повільніший темп, виразна естетика, багато уваги до деталей і відчуття ностальгії. Це вже не підліткові історії, де кожна серія має закінчуватися гучним скандалом, любовним трикутником або черговою катастрофою. Натомість вони дозволяють героям проживати юність, закохуватися, помилятися, сваритися й намагатися зрозуміти, ким вони хочуть стати.
Можливо, саме тому такі серіали працюють не лише для тінейджерів. Студії роками робили ставку на знайомі франшизи, однак глядачам не завжди потрібні знайомі історії. Значно важливішими можуть бути знайомі почуття — закоханість, самотність, бажання сподобатися, страх зробити неправильний вибір, перше відчуття свободи. Те, що хтось переживає зараз, а хтось інший — багато років тому. Підліткові драми дають змогу одночасно дивитися вперед і ненадовго повертатися назад.
Ще одна риса нової хвилі — підлітки нарешті поводяться як підлітки. Сучасні серіали дедалі рідше намагаються зробити своїх героїв «дорослими» за замовчуванням. Натомість вони показують незграбність переходу до дорослого життя, суперечливі перші стосунки, невпевненість у собі та ті моменти, коли людина вже хоче самостійності, але ще не зовсім розуміє, що з нею робити. Романтика тут теж залишається важливою, але вже не обов’язково перетворюється на казковий ескапізм.
Герої у «Стерлінґ Пойнт» читають Бессела ван дер Колка та «Тіло веде лік» і дорікають одне одному за уникаючий тип прив’язаності. Вони виросли в епоху психологічного лексикону, вміють говорити про свої емоції, знають, що таке терапія, і регулярно аналізують власну поведінку. Водночас ця емоційна грамотність не робить їх менш підлітками: вони все одно помиляються, закохуються, ревнують, тікають від розмов і намагаються зрозуміти себе.
Саме ця суперечність і робить «Стерлінґ Пойнт» цікавим. Серіал не намагається романтизувати підлітковість, але й не перетворює її на суцільну кризу. Тут достатньо подій, щоб утримувати увагу, але недостатньо хаосу, щоб нервова система спалахнула, як під час перегляду останнього сезону «Ейфорії».
Тож якщо вам давно не 17, це зовсім не означає, що «Стерлінґ Пойнт» не для вас. Можливо, навпаки: іноді найкращий спосіб згадати власну юність — подивитися, якою вона стала для тих, хто переживає її сьогодні.
