Мисткиня Дарина Боровик розповідає про захоплення ремеслом
У час зимових блекаутів Дарина Боровик отримала замовлення — створити панно для «дуже поважної особи». Це була складна робота для мисткині: щоб повноцінно ткати в темряві, вона використовувала шахтарський ліхтарик. Проте Дарина також відчувала сильну енергетику панно — ніби знала, який характер має його майбутній адресат. Трохи згодом мисткині прийшов лист з подякою від Чарльза III — виявилося, що зітканий рушник призначався саме для монарха та його весняної коронації. Панно стало одним із подарунків від України для глави британської королівської родини.
У Дарини не вперше замовляють рушники з-за кордону — свої роботи вона відправляла, зокрема, в Італію та Канаду. Мисткиня вважає ткацтво своїм призначенням — та й популяризувала це ремесло ще з 2014 року. Попри свою теперішню відданість роботі, Дарина спочатку відмовлялася навіть братися за ткацтво. Для ELLE мисткиня розповіла, коли полюбила ремесло та як зараз створює традиційні рушники.
Я з дитинства хотіла стати дизайнеркою, навіть робила в альбомі композиції з журнальних вирізок. Планувала навчатися на кравчиню в Кролевецькому вищому професійному училищі, проте тоді потрібна група не набралася. Тож мені запропонували художнє ткацтво — я спочатку відмовилася, бо така робота здавалася мені надто складною, чимось подібною на «вищу математику». Проте вирішила все ж спробувати — і хоч зовсім не справлялася навіть з найпростішими завданнями за станком, поступово розібралася, наздогнала інших студентів та вдосконалила техніку.
Пам’ятаю свою фінальну творчу роботу в училищі — я вирішила її зробити надто складною. Майстриня відмовляла мене ще на етапі технічного малюнка, проте я наполягла, що хочу її виконати. Щоб створити рушник, приїжджала о 5-й ранку в училище, поки нікого не було, а завершувала працювати о 9-й вечора. Після поколотих рук та постійних труднощів я тільки розгорнула роботу перед комісією і навіть не захищала її — настільки вона була красивою та трудомісткою. Цей рушник я зберігаю досі.
Для першого етапу потрібно розробити технічний малюнок рушника. Це дуже творчий процес — у середньому на нього потрібно витратити чотири дні. Зі створенням малюнка можна поекспериментувати — придумати щось своє та погратися з орнаментами. Потім починається процес самого ткацтва — заповнення 20 сантиметрів полотна може тривати близько семи годин. На кожен рушник потрібно витратити приблизно півтора-два місяці.
Я люблю створювати рушники зі складним орнаментом — найчастіше поєдную рослинний з геометричним. Ромби й квадрати в роботі пов’язані із приземленими силами — зокрема, землею, вогнем та вітром. Проте я віддаю перевагу ромбам — окрім попередніх властивостей вони також мають жіночу силу. Водночас рослини символізують плинність життя і нагадують, що потрібно цінувати те, що ми маємо. Внутрішня сила підказує мені, як саме потрібно працювати з орнаментами. Я можу довго думати над заповненням рушника — через такий творчий підхід кожен митець має власний почерк у ткацтві.
У роботу я закладаю і композиційну історію. Наприклад, в одному з моїх рушників є прихована берегиня-мати — вона створена за допомогою ромба та сходинок. Це історія про те, що на шляху буває багато негараздів — особливо в людей з цілями, планами та мріями. І сходинки — це такий собі рух угору. Проте далі на рушнику з’являються квітки — вони вказують на щастя та успіх.
Рушник завжди був важливим елементом для української традиційної культури. Він залишався обов’язковим атрибутом під час весілля. За заповненням рушника навіть оцінювали, наскільки заможною є родина. Панно стали популярними вже пізніше і швидше свідчили про життя, яке на той час мала родина — вони щодня могли наповнювати та підсилювати своїх власників. Натомість весільний рушник символізував щось сакральне.
Я більше люблю працювати з панно. Беруся за роботу сама, бо інакше відчуватиму чужу енергетику від рушника. Свої роботи спрямовую на те, щоб людині було легко на її шляху: для мене важливо закласти здоров’я, добробут та певний захист у рушник. Працювати починаю тільки з гарним настроєм — краще завчасно справитися з усім негативом навколо себе.
За всі роки ткацтво мене виховало як людину. Розвинуло скрупульозність, яка так потрібно під час роботи зі станком. Цю рису я запозичила ще з дитинства — з тих часів, коли постійно щось вирізала. Проте я зовсім не люблю чекати, хочу все мати тут і зараз. А рушники загартовують мене — я розумію, що для якісної та довготривалої роботи повинна докласти багато зусиль.
Ткацтво — це про терпіння та витривалість. Уявіть, ви працюєте чотири години за станком, а потім розумієте, що у вас не вистачає двох ниток. Де вони ділись? Ви десь не побачили ці нитки — тому повертаєтеся назад і знову починаєте працювати. Для цього справді потрібно бути стійкими.
Я створюю рушники за покликом серця — для мене важливо зберігати культуру України. Ось така любов у мене сталася з цим ремеслом.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *