“Перемогу здобувають завдяки стійкості”, – каже Себастьян Юнгер, 64, американський письменник, антрополог і колишній військовий кореспондент, відомий як автор екранізованого бестселера The New York Times “Ідеальний шторм”. Юнгер виступив на шостому Саміті перших леді та джентльменів, що відбувається за ініціативи Олени Зеленської. В своїй промові він поділився власним баченням того, що допомагає нам долати щоденні виклики сьогодення. Кілька слів про стійкість – це те, що нам всім необхідно почути в розпал російського терору.
Я припинив висвітлювати війни, коли в мене з’явилася сім’я та діти. Переключив увагу на інші речі — зокрема на боротьбу за свободу і гідність.
Багато думаю про стійкість: вона супроводжує людство протягом усієї його 200-тисячолітньої історії. Завдяки їй вижив рід людський.
Я багато разів бував на полі бою. Військові проходять через найважчі випробування, які тільки можна уявити, і виживають завдяки стійкості. Тож чого можна навчитися з цього досвіду?
Криза, яка робить нас сильнішими
Передусім я сказав би так: неможливо стати зрілою людиною або зрілою нацією без загрози своєму існуванню. Лише після усвідомлення, що ви можете бути знищені, ви по-справжньому серйозно замислюєтесь над тим, ким є і ким хочете бути.
Під час Другої світової німецькі військово-повітряні сили майже щоночі бомбардували Лондон та інші міста. Британський уряд побоювався, що під час бомбардувань різко зросте кількість людей, які потребуватимуть психіатричної допомоги. Поставало питання: як про них дбати? Парадоксальним чином кількість психіатричних госпіталізацій зменшилася.
Ось вам і феномен стійкості. Під час кризи (і завдяки їй) люди об’єднуються і іноді починають функціонувати краще.
Чому люди готові помирати одне за одного
Свобода можлива завдяки двом унікальним рисам, притаманним людині. Ми — єдиний вид ссавців, у якого доросла особина готова померти, захищаючи іншу – не дитину, не партнера, не прайд. Просто іншу людину. Група чоловіків та жінок, які так ставляться одне до одного перед лицем небезпеки, завжди переможе групу людей, яка не має такого зв’язку між собою.
Інша дивовижна риса людини полягає в тому, що менша за чисельністю або силою сторона здатна перемогти більшу. Подібних прикладів безліч в історії. І слава Богу, що так. Інакше світ давно був би підпорядкований одній домінуючій силі та складався б із сукупності фашистських мегадержав. Цього не сталося – завдяки хоробрим людям по всій землі. Українці протистоять більшій державі й прагнуть її перемогти. Ми у Сполучених Штатах вчимося у вас, як бути людьми, як бути хоробрими, як ставитися одне до одного.
Не існує національної стійкості. Не існує виживання без культури самопожертви. Важливо ставити інших на перше місце, коли це необхідно. Якщо ви цього не робите, ви не будете стійкі. А якщо ви не стійкі, ви не виживете.
Стійкість починається з “ми”
Я написав книгу під назвою “Плем’я” (Tribe). Якось мене запитали: “Як ви визначаєте, що таке плем’я?” Здавалося б, очевидне питання. Але я не зміг відповісти с ходу. Знадобилися роки, щоб сформулювати гарне визначення.
Зрештою сформулював це так: “Те, що відбувається з тобою, відбувається і зі мною. Якщо ти голодний — ми голодні. Якщо ти в небезпеці — ми в небезпеці. Якщо в тебе все добре — у нас усе добре”. Ось що таке плем’я. І саме це потрібне суспільству, щоб бути стійким.
Як виглядає мужність у мирному житті
Ми знаємо, як виглядає мужність на полі бою. Але як виглядає мужність для нації з 40 мільйонів людей?
У розпал війни з тероризмом я якось виходив із готелю рано-вранці й побачив вродливого чоловіка років за сімдесят у колісному кріслі. Його права нога була ампутована до коліна.
Коліно було забинтоване. Очевидно, це сталося зовсім нещодавно. Він намагався сісти в зачинену машину, але не міг потрапити всередину. Я підійшов і запитав, чи можу допомогти. Він відповів: “Ні, дякую”.
Я сказав: “Ви мужньо справляєтеся”. “Мужньо? – перепитав він. – У цій країні є молоді люди, які втратили обидві ноги. Не кажіть мені про мужність”. Він виявляв стійкість як людина, яка долала власну боротьбу, власний біль. Але водночас він виявляв стійкість і як громадянин. Врешті це і є стійкість суспільства.
Україна виживе. Ми всі це знаємо. Але вижити — це лише половина боротьби, тому що її ціна здатна знищити серце й душу.
Мова стійкості
Бути стійкими означає бути сильними, але не жорсткими; гнучкими, а не крихкими; відкритими, а не зацикленими на ідеології; рішучими, але не жорстокими.
Мій батько був біженцем, який пережив три війни. Він виріс у Європі. Його батько, іспанський журналіст єврейського походження, працював у Дрездені. Вони виїхали звідти в Іспанію у 1933 році, коли до влади прийшли нацисти. Вони пробули там до 1936 року, коли до влади прийшли фашисти на чолі з Франко. Потім поїхали до Франції. У 1940 року прийшли нацисти. Вони вирушили до Португалії, а зрештою опинилися у Штатах. Як любив казати мій батько, через фашистів він вільно розмовляв п’ятьма мовами.
Зараз ми всі вивчаємо нову мову – мову стійкості. Яка прекрасна ця мова. Вона сягає самого серця того, що означає бути людиною — усього доброго, що є в людській природі.
Тож стійкість означає ставити інших на перше місце. І це дає нам фундаментальне правило людяності: Ти не належиш самому собі. Ти належиш іншим. Своїм дітям. Своїй громаді. Своїй нації, своїй землі.
Диктатори вірять, що переможуть, тому що вважають усіх людей такими ж слабкими й боягузливими, як вони самі. Але ми не такі. Ми сильні.
Залишатися тут
Філософи тисячі років намагалися визначити, що таке любов. Колись я запитав свою трирічну доньку, чи розуміє вона, що означає любов. “Так, тату. Любов означає: залишатися тут”.
Думаю, це досить добра відповідь. Тож сьогодні від імені своєї доньки хотів би запропонувати ще одне визначення — чудове визначення стійкості: “Залишатися тут”.