“Ніхто не народжується для війни”: письменниця Світлана Поваляєва про загиблого сина, героя Романа Ратушного
Поділитися
9 червня 2022 року на війні загинув Роман Ратушний, громадський активіст, доброволець, розвідник 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Йому було 24 роки. Мати героя, письменниця Світлана Поваляєва, написала для Vogue.ua про сина.
"Одного дня все перемінилося — на їхню країну напав північний ворог. Страшне горе, мов темна ніч, огорнуло всіх людей. Не оминуло воно й цю родину: тато пішов захищати рідний край, а мама і троє діток лишилися самі". Це слова з книжки Івана Малковича “Золотий павучок” видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, на якій росли мої діти.
Реклама
Їм було два і три рочки, вони зростали у мирній незалежній країні й нічого ще не знали про нашу тривалу, криваву й звитяжну боротьбу з північним ворогом. А я плакала разом із ними, коли читала їм на ніч цю зворушливу різдвяну історію, проте геть не уявляла себе дружиною воїна, а матір’ю воїна й поготів.
Ніхто не народжується для війни. Рома був такий світлий і досконалий, що, звісно, повстав би (і таки повстав) проти будь-якої несправедливості, але він точно не мріяв убивати живих істот, навіть якщо це наші одвічні вороги.
Малим Рома ніколи не кривдив тварин, навіть комах. Ба навіть рослин. Колись він побачив на асфальті під нашим балконом кактусик, який викинули сусіди, підібрав його і приніс додому. Ця хатня рослинка за двадцять років пережила всі наші переїзди і врешті оселилася в офісі ГО “Протасів Яр”, яку Рома створив і очолив 2018 року. Це була стадія розуміння, що бандити, рейдери та корупціонери в Україні тісно афілійовані з Росією, якщо взагалі не є її прямими агентами з неприхованим громадянством. І спроба захопити і знищити зелену зону у Протасовому Яру — це лише одна з невпинних спроб захопити і знищити Україну, відібрати дім, історію, ідентичність. Для Романа це були нероз’ємні поняття, і не абстрактні. Безстрашність, з якою він захищав свій дім — Київ, — була дивом. Точніше, магічною силою, що здатна творити дива.
Коли, після Роминої загибелі на фронті, закордонні журналісти просили мене розповісти про “погані звички”, щось “неідеальне” в ньому, я чесно не могла нічого такого пригадати: Рома був, як то кажуть, святою дитиною. Тобто, звісно, вони з братом, як нормальні діти, а згодом підлітки, бешкетували й уплутувалися в різні історії, але в Ромі не було нічого, чим можна було би задовольнити скепсис чи збалансувати його “занадто ідеальний” образ. Я не боюся пафосу — він тут доречний.
За брата, за мене, за родину Рома кидався в бій, не роздумуючи. Ділився своїми думками, ідеями, інтимними підлітковими переживаннями, але відмовлявся розказати, де збив п’ястуки. “Впав”. Що, кажу, на кулаки впав? Прямо на кісточки? Обома руками, серйозно? За жодних обставин не зізнавався, що побився. Хоча, на відміну від брата, ніколи не був “вуличним пацаном”, для якого встрянути в бійку — щоденний триб.
Рома був меломаном, кіноманом, інтелектуалом, театралом, захоплено читав, занурювався в історію. Гадки не маю, звідки в ньому був оцей природний дендизм — він навіть на Майдан до перших боїв на Груші ходив у пальті, костюмі, краватці й черевиках. І в такому вигляді завжди опинявся на передовій — як-от 11 грудня 2013 року на Інститутській під час штурму Майдану.
Через 9 років Роман Ратушний, позивний Сенека, розвідник 93-ї ОМБр “Холодний Яр” — знову на самому вістрі, в тилу ворога, полював на ворожі танки. Казав: “Хто навчився смерті, той розучився бути рабом. Він вище всілякої влади і, напевне, поза будь-якою владою”.
Він мав дивовижну здатність об’єднувати людей, вивільняти в них і задіювати найкращі й найконструктивніші риси, був дивовижно щедрим, легко переходив від аскетизму до сибаритства, залежно від поточної ситуації; був інтелектуально невситимим, легко спілкувався з найрізноманітнішими людьми, міг довіряти найкращому в людській природі, був гранично відповідальним за дії, вчинки, за вплив на довколишнє, стратегічно мислив і ніколи не втрачав почуття гумору, міг бути ліричним і жорстким, беззастережно відважним, чесним і незламним.
Легкість, з якою Рома будь-яку, навіть неприємну оказію (як-от суди, домашній арешт чи бої з тітушками) миттєво перетворював на фестиваль, — про все це багато писали та говорили всі, хто Романа знав, а знали його не лише в Україні, а й у Європі. Знали як символ покоління сучасних українців, покоління Майдану, покоління, яке відроджує суть демократичних цінностей. Знали як друга, який завжди підтримає і ніколи не зрадить. Мали надію як на майбутнього політика (хоча Рома вважав, що йти в політику без залізобетонно міцної команди таких, як ти сам, — справа марна).
На конференції з відбудови України у швейцарському Лугано Романа Ратушного згадала у своїй промові Урсула фон дер Ляєн. “Він боровся за Україну, вільну від корупції, як активіст і як журналіст. Він боровся за зеленішу Україну, очолюючи рух за захист природного парку в Києві від незаконної забудови, фінансованої олігархами. Він боровся за суверенну Україну, і заплатив за це найвищу ціну, — сказала голова Єврокомісії. — Життя Романа було забране дуже рано, але його мрія житиме далі. Мрія про нову Україну, не лише вільну, демократичну і європейську, але також зелену й уквітчану”.
Мені ж говорити про сина наче й не випадає: він належав усім, належав Києву, належав Україні, і про це є безліч свідчень літописного масштабу, а наша близькість — мій особистий скарб, яким я не готова ділитися із загалом. Та і Ромі навряд чи сподобалося б, якби я розповідала сімейні історії. Для мене мій син — найсвітліший бодгісатва і найнеймовірніша у світі людина, я вдячна за те, що він обрав мене своєю мамою, він — моє серце.
Казка про Золотого павучка закінчилася добре: війна скінчилася, і воїн повернувся до своєї родини. Рому вбили росіяни, тож, навіть коли закінчиться війна і Україна переможе, він, як тисячі українських воїнів, ніколи не повернеться додому і не матиме власної родини і власних дітей, про яких мріяв. Я хочу, щоби пам’ятали про це ті, хто досі прагне порозуміння з росіянами. У заповіті Роман написав, що він не прощає ворогів. Не прощаю і я. І ніколи не прощу.
Текст: Світлана Поваляєва, письменниця, мати героя