Що вдягали відомі українські діячі XIX — XX століть
Роками ми знаходили різноманітні факти з життя українських класиків: про те, де вони з’явилися на світ, як формували власні погляди, що впливало на їхню творчість. Читали їхні послання, щоденники, досліджували символіку робіт, щоб створити для себе правдиві образи улюблених історичних постатей.
Але крім їхніх праць та ідей завжди існував ще один не менш значущий аспект, який цілком міг виразити характер і світогляд митців, — одяг. Хтось віддавав перевагу стриманим костюмам, вибираючи практичність, хтось експериментував, ідучи всупереч правилам і думці громади, а хтось прагнув постійно поєднувати сучасні тенденції з елементами, які відображали їхню національну ідентичність. Леся Українка належала саме до останніх. Любила шиття, носила модні чайні сукні, доповнювала їх капелюшками за останньою італійською модою і при цьому часто стилізувала вишиті сорочки, керсетки та інші речі народного гардеробу.
Детальніше про те, який одяг та аксесуари вибирала видатна поетеса в різні періоди свого життя, розповідаємо разом із головною науковою співробітницею Музею видатних діячів української культури Оксаною Константинівською.
Мода наприкінці XIX — на початку XX століття
Життя Лесі Українки випало на так звану belle epoque — «чудову епоху», яка панувала в Європі наприкінці XIX — на початку XX століття. Крім того, що це був час розквіту модерну й мирні 50 років без війни, період відрізнявся також стрімким промисловим розвитком, який, зокрема, можна було побачити й у модних напрямах.
Уподобання жінок в одязі суттєво змінилися в порівнянні з XVII чи XVIII століттями. Так, у 1860-х роках особливо популярними стали криноліни, об’ємні рукави-буфи, а також корсети. Українська молодь, щоб показати свою ідентичність, почала впроваджувати в тогочасні напрями й традиційні елементи одягу. На криноліни додавали плахти, для декорування рукавів використовували національну вишивку, а поверх блуз одягали керсетки. У таких модних умовах пройшли студентські та юні роки матері Лесі Українки — Олени Пчілки, яка згодом значно вплинула на формування стилю доньки.
Олена Пчілка
У 70-х роках жіночий гардероб став більш рухливим і практичним. Оскільки ходити в спідницях із кринолінами було не дуже зручно, пані почали використовувати більш комфортні турнюри — частину одягу, що підкладалася під сукню чи спідницю ззаду, щоб надати пишності силуету.
Проте одяг все ще залишався цілком прикрашеним. Усі жінки, зокрема й панночки, використовували вже винайдені в той час швейні машинки Singer, які значно спрощували їм роботу.
«У той період одночасно йшли дві стильові риси. Серед промисловців, які почали активно збагачуватися, мода була складною і зовсім не витонченою. Натомість шляхетні жінки навпаки стали спрощувати своє вбрання — робити легші силуети, але з дорогих тканин, додаючи лише невеликі деталі, що підкреслювали індивідуальність і прихильність до національної культури. До такого стриманого стилю тяжіла й Олена Пчілка», — розповіла експертка.
Водночас у чоловічій моді продовжував панувати консерватизм — мундири та жилети залишалися основою образів. Лише деякі деталі, наприклад, вишиті сорочки під європейськими піджаками, вказували на національну ідентичність.
У 90-ті роки — період юності Лесі Українки — жінки почали звертати увагу не тільки на сукні, а й на окремі комплекти спідниці та корсажу й згодом на блузи з об’ємними рукавами-буфами та рукавами у стилі «баранячі ніжки», що відрізнялися ліхтариком зверху та завуженою частиною знизу. На фотографіях поетеси зі столиці Болгарії, які збереглися до сьогодні, також можна побачити модні силуети.
Леся Українка та Аріадна Драгоманова
Стиль Лесі Українки
З самого дитинства письменниці прививали любов до народного одягу. Це дуже дивувало сусідів родини, які були переконані, що панські діти повинні одягатися більш вишукано. Однак для Лесі Українки, як і для її сестер, мати часто вибирала вишиті сорочки та керсетки — сучасного крою, але адаптовані під традиційні українські мотиви.
Звісно ж, з огляду на шляхетне походження, навіть народний одяг у родини був з коштовних крамних тканин і з деталізованим складним орнаментом. Його носіння стало можливим, значною мірою, завдяки оточенню Олени Пчілки — Лисенкам і Старицьким, які дотримувалися тих самих цінностей.
Підростаючи, Леся почувалася більш вільно в одязі, ніж її сестри чи брати, які навчалися в різних закладах. Сукні шила як самостійно, так і замовляла у кравців. Крім цього, в Європі вже на той час почав з’являтися готовий одяг у магазинах, і Леся Українка, яка часто подорожувала через свою хворобу, могла його придбати.
«Тітка Єля (Олена Антонівна Косач, сестра батька Лесі Українки) навчила Лесю мистецтву українського народного вишивання. Сама-бо тітка дійсно по-мистецьки виконувала найрізноманітніші українські стародавні й сучасні вишиванки, а Леся була її гідною ученицею й послідовницею в цьому мистецтві. Навіть уже на Різдво 1883 року вона вишила значну частину вишиванок до тих сорочок, що мама подарувала різдвяним гостям Трегубову і Науменкові», — розповідала сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривнюк.
Шила поетеса не тільки для себе. Одного разу вона створила блузу, вишиту золотом-сріблом, і лікар, у якого орендувала приміщення в Криму, побачивши вбрання, теж захотів подібне. Леся на знак вдячності чоловікові попросила матір надіслати їй тканину, але вже зі срібними елементами, і пошила лікарю таку ж сорочку.
«А крім того, може, знайдеться той чоловік, що продає срібні подільські вишиванки, то купи їх (самим сріблом шитих, без шовку і золота) на одну чоловічу сорочку і пришли її, коли можна, пошиту, бо тут, не маючи машини, пошити важко. П. Дер[ижанов] побачив якось мою блузку зі срібною вставкою і прийшов від неї в захват великий, все повторював: «Ото якби мені таку сорочку на літо!» Мені ще тоді прийшла ідея, що слід би подарувати йому таку сорочку, тепер же воно й зовсім підходить, – буде дарунком пацієнтки», — писала Леся Олені Пчілці.
Поетеса, зі слів рідних і друзів, мала «золоті руки»: часто створювала сукні, новорічні костюми, вбрання для дитячих постановок чи маскарадів, які на той час стали популярними.
«Леся сама вигадувала ескізи і сама ж за ними шила вбрання для Осені, Зими, Сніговика і для Весни [дитяча опера М. Лисенка “Зима і Весна“]. Не забуду, як нам, дітям, всім дуже подобалося вбрання Осені (в цій ролі виступала моя зовсім маленька сестричка Мар’яна) – воно все було вкрите чудовими листочками осінніх кольорів. Від мого костюма (Весна) так і віяло весною: рожева сукня була вкрита зеленою прозорою марлею, а зверху розкидались весняні яскраві квіти. А Зима! Це була справжня зимова царівна з блискучою короною на голові, посипаною сліпучими діамантами. Ми всі дивувалися такому «ювелірному» мистецтву Лесі. Сніговик (мій брат Остап) був одягнений в гарненький білий кожушок з торбинкою, з якої весь час сипався сніжок», — ділилася Галина Лисенко.
Мала Леся як сукні для особливих подій, так і легші моделі для прогулянок і повсякдення. Наприклад, у її шафі знайшлося місце навіть для коротких варіантів для відпочинку на човні, а також для так званих «чайних» суконь, які одягали для обідів і чаювань на свіжому повітрі. Зокрема, на одній зі світлин можна побачити ніжну модель вільного крою з квітковим візерунком.
За трендами дівчина не стежила, проте постійно була обізнана в тому, що модно, завдяки своїм поїздкам за кордон. У той час особливо популярними стали курорти в Італії, Франції та Єгипту, тому Леся Українка, перебуваючи у відпустках, часто спостерігала за місцевими панянками й тим, які образи вони вибирали.
Важливо відзначити також кольори, у які одягалася поетеса. Хоч на багатьох світлинах можна побачити Лесю в одязі темних тонів, у її гардеробі все ж було місце й для дещо світліших або більш насичених відтінків. Наприклад, на весілля сестри вона захотіла пошити собі білу сукню, щоб не бути в чорному на святі.
«Ти добре зробила, що не дотримала обіцянки приховувати час твого весілля до останньої хвилини, бо я таки справді мушу собі сукню пошити хоч яку-небудь та білу, бо я не хочу бути в чорному на твоєму весіллі, а в кольоровому я просто якось не в змозі бачити себе тепер, та в мене навіть і нема нічого кольорового зараз», — писала Леся Українка в листі до сестри Ольги у 1901 році.
Аксесуари в гардеробі Лесі Українки
Наприкінці XIX — на початку XX століття модні тенденції поповнилися химерними капелюшками. Леся дуже вподобала цей аксесуар, тому на багатьох фото, зокрема з часів її перебування в Італії, можна побачити капелюшки, доповнені різними декоративними прикрасами — стрічками, пір’ям і об’ємними деталями.
Сережок покоління Лесі Українки не носило — їх не мали у своєму ювелірному гардеробі ні письменниця, ні її сестри. Натомість вони часто прикрашали свої народні образи намистами — скляними моделями, чокерами, силянками з бісеру.
Крім цього, тогочасні пані, як і Леся Українка, любили доповнювати світське вбрання брошками. Навіть відомо, що коли письменниця була закохана в студента Київського університету грузина Нестора Гамбарашвілі, він привіз їй справжній вишуканий жіночий кинджал, а сестрам — брошки у вигляді цієї зброї.
Леся Українка та Олена Пчілка
До сьогодні залишилося не так багато елементів одягу, які належали поетесі. Зокрема, в Музеї Лесі Українки в Києві можна побачити вишиті рукави блузи, які, ймовірно, створювала дівчина.