В античній історії місто Олександрія мало особливе значення як науковий та культурний центр, особливо у період еллінізму. Однак був особливий об’єкт у цьому місці, який став справжньою легендою – йдеться про знамениту Олександрійську бібліотеку, де було зібрано найкращі твори людської думки, які відображені на папері. Тим більше дивовижною є історія цього центру античних знань, який замість завзятого зберігання люди втратили через власне невігластво.
Унікальний центр наукового життя елліністичної Греції та Риму.
Заснування цього унікального місця приписують двом видатним особам період Еллінізму – Птолемею I та Деметрію Фалерському. Останній був філософом і приїхав до Єгипту в 297 році до нашої ери, ставши наближеною особою згаданого правителя. Вважається, що саме вчений чоловік підказав цареві ідею зібрати якнайбільше доступних знань в одному місці. Втім, деякі історики вважають, що як бібліотека ця концепція втілилася у життя Деметрием під час правління наступного царя, Птолемея II, якому також приписують великий внесок у розвиток майбутнього наукового центру.
Димитрій Фалерський – філософ, якому приписують створення концепції Олександрійської бібліотеки.
Формальним назвам Олександрійської бібліотеки було Мусейон, що означало місце для філософів та вчених, чия діяльність віддає дань міфічним Музам. Розташувався об’єкт у складі палацового комплексу Брухейона, і був цілий комплекс різних місць, а не лише приміщення зі знаннями. Так, за інформацією редакції novate.ru, до складу Мусейона входили також аудиторії та сади під небом, де у різну годину велися заняття та дискусії вчених, а також житлові приміщення та столову. Був ще один пов’язаний об’єкт бібліотеки, але знаходився окремо – на території храму Серапіса розташовувалися приміщення зберігання копій книг з Мусейону.
Руїни храму Серапіса в Олександрії, де була частина бібліотеки, сучасний вигляд.
В основу книгосховища, як сказали б сьогодні, лягла особиста бібліотека легендарного античного генія Аристотеля, викуплена Птолемеєм II, а пізніше поповнювалася з ініціативи наступних єгипетських царів цінними працями з усіх куточків античної Греції та далеких регіонів, таких як Сицилія. Поповнення бібліотеки щедро винагороджувалося, якщо вченими Мусейона робота визнавалася справжньою та важливою з наукового погляду. Ще одним цікавим типом поповнення Олександрійської бібліотеки була конфіскація книг і сувоїв, які знаходили на борту кораблів, що прибули до порту міста – втім, їхні господарі отримували репліку.
Збір фонду Олександрійської бібліотеки – багатовіковий та масштабний процес.
Згідно з збереженими даними, кількість сувоїв з різними знаннями в усіх об’єктах Олександрійської бібліотеки могла досягати понад 480 тисяч екземплярів, з яких лише 42 тисячі називають копіями. І вся ця наукова пишність мала філософів під проводом ієрея, що призначався правителем. В основному співробітники Мусейона займалися проведенням лекцій та занять, організацією наукових та філософських диспутів, а на певному етапі деякі з них були вчителями майбутніх царів Єгипту.
Концепт-арт Олександрійської бібліотеки, гравюра ХІХ століття.
У бібліотеці зберігалося багато ключових творів епохи. Наприклад, крім маси наукових праць, саме в Мусейоні обробили і привели до тексту загальноприйняту форму поеми Гомера, античні трагедії, а також праці Гіппократа. Олександрійські лікарі дискутували з приводу складних місць та термінів у працях Гіппократа. Там само грецькою мовою переклали основні частини Старого Завіту. В результаті вже у перші століття існування Олександрійська бібліотека стала основним науковим центром Елліні.
Кінець Мусейона – руйнація корпусів римськими християнами.
Початок занепаду легендарної бібліотеки приписують періоду правління Птолемея VIII, який займався гонінням вчених через їх підтримку його брата – таким чином, Мусейон втратив чимало геніальних умів. Пізніше на спадщину бібліотеки покушалися вже фізично: наприклад, відомо, що в 48 році до нашої ери в місті йшли бої, і Цезар, покаравши підпалити свої судна, віддав на відкуп вогню, що поширився в самій Олександрії і значну частину сувоїв. Потім фонди, звісно, поповнювали, але втрат становило дедалі більше. У III нашої ери, вже в римську епоху, Олександрію було розграбовано двічі, і раптом було знищено основну будівлю бібліотеки, а в 391 році не стало і корпусу в Серапейоні – його зруйнували християни, які вважають, що унікальне зібрання знань від язичників їм не потрібне.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *