На початку 1990-х років у Росії з’явився автомат, який виглядав і працював зовсім не так, як звичні «Калашникові». Компактний, але потужний, з незвичайною схемою та можливістю вести вогонь як кулями, так і гранатами, він швидко отримав репутацію як зброю для особливих завдань. ОЦ-14 «Гроза» був і досі є рідкісним прикладом, коли вітчизняні конструктори пішли на сміливі експерименти та створили річ, яка досі викликає інтерес у військових та аматорів зброї.
ОЦ-14 «Гроза»
На початку 1990-х характер бойових дій помітно змінився. Спецпідрозділи все частіше працювали в містах, де громіздкі автомати та гвинтівки мешали швидко пересуватися та діяти у тісних коридорах чи за рогами будівель. Тому знадобилася зовсім нова зброя з високою вогневою міццю, яка працювала біля ближнього бою та на середніх дистанціях. Конструктор Валерій Телеш з огляду на все це запропонував сміливу ідею — використовувати як базу АКС-74У, але перебудувати його за схемою буллпап. Так можна було зменшити довжину зброї без втрати довжини ствола та потужності. Роботи розпочалися у 1993 році, і вже через два роки з’явився зразок, який отримав позначення ОЦ-14 «Гроза». На відміну більшості автоматів на той час, він відразу проектувався з можливістю інтеграції підствольного гранатомета. Перед бійцем у бою це відкривало великі перспективи. Компактне та потужне нове оружня задумали саме для спецназу.
Автомат-конструктор.
Головна особливість ОЦ-14 – це поєднання компактності та вогневої потужності, яке на початку 1990-х виглядало майже фантастичним. Схема буллпап дозволила зробити автомат на третину коротше звичних автоматів без шкоди для довжини ствола. Це означало, що куля зберігала ту ж початкову швидкість і пробивну силу, що й у стандартних автоматів, але саме оружня стало набагато зручнішим у тісних приміщеннях або під час стрільби з транспорту. «Гроза» випускалася під два типи набоїв: 7,62×39 мм — для впевненого ураження цілей за укриттями, і 9×39 мм — для тихої, але потужної роботи з глушником, особливо в операціях, де потрібна була скритність. Інший варіант був цінний для спецпідрозділів, оскільки поєднував низький рівень шуму з високою пробивністю на коротких та середніх дистанціях.
Гроза дуже компактна.
Також важливою «фішкою» була інтеграція підствольного гранатомета ДП-30 у модифікації ОЦ-14-4А. Його не просто начепили, а конструкцію продумали, щоби не порушити баланс зброї. Це дозволяло вести прицільний вогонь і чергами та гранатами, не змінюючи становища рук і не перехоплюючи зброю. Для міських боїв та штурму будов це було серйозним перевагою. Крім того, конфігурацію «Навальніці» можна було швидко змінити. За потреби гранатомет знімався, і автомат перетворювався на ще легше і компактніше зброю, що робило його ще більш привабливим для спецназу, якому доводилося працювати в різних умовах — від вузьких сходових прольотів до відкритих просторів. Особливої уваги заслуговувала ергономіка. Незважаючи на незвичну для більшості російських бійців компонування, завдяки балансу та розважуванню зброї можна було вести вогонь однією рукою, наприклад, при використанні щита.
Одна з головних особливостей – гранатомет
«Гроза» працює на автоматиці з відведенням порохових газів та замиканням каналу стовбура поворотом затвора — перевірена та надійна схема, засуджена від АКС-74У, але перероблена під нове компонування. Ствол стандартної довжини для свого калiбру забезпечує звичну балістику. Тут багато що нагадує звичний «Калашников», наприклад, поєднаний із запобіжником перекладач режимів, але все це було пристосовано до нового компонування. Через це змінилося розташування основних вузлів, а саме зброя стало не дуже зручним для бійців, які звикли до класичної схеми. У «Грози» відкриті прицільні пристосування, з мушкою та цілком, але на ствольній коробці можна встановити оптику чи коліматор, що для початку 1990-х було рідкістю у вітчизняного зброї.
Гранатомет легко знімається.
Також цікавим є вибір боєприпасів. Версія під патрон 7,62 39 мм використовувала стандартні магазини від АКМ, але з модифікованим приймачем. Варіант під 9х39 мм комплектувався магазинами від гвинтівки ВАЛ, і завдяки цьому зброю можна було споряджати бронебійно-підкаліберними патронами СП-6, які були здатні пробити бронежилет 3-го класу захисту на дистанції до 200 метрів. Це поєднання тихого пострілу та високої пробивної сили робило «Грозу» особливо ефективною у спецопераціях.
Гроза легко модифікується.
Вбудований підствольний гранатомет ГП-30 мав власний спусковий гачок та просту, але надійну прицільну планку. Він стріляв 40-мм пострілами ВОГ-25 і ВОГ-25П, міг поражати цілі за укриттями чи окопами. При цьому маса зброї з гранатометом була не надто великою і становила близько 4,5 кг з повним магазином та спорядженим гранатометом, тому «Грозу» без проблем можна було довго носити в бою. Були й спірні моменти. Наприклад, обслуговування зброї з нестандартним компонуванням вимагало особливого підходу, а його конструкція погано підходила для шульги – він отримував стріляною гільзою в обличчя.
Крім достоїнств, Гроза мала й недоліки.
Завдяки своїй компактності та універсальності «Гроза» для спецназу стала особливим оружням. У міських боях з нею можна було швидко маневрувати у вузьких коридорах, вести вогонь із транспорту або через укриття, не побоюючись, що довгий стовбур буде важчим. Інтегрований гранатомет заощаджував годину, не треба було носити і швидко діставати окреме зброю — все вже було в руках бійця. Додатковим бонусом була сила боєприпасів. Версія під 7,62×39 мм впевнено вражала цілі за легкими укриттями, а з патроном 9×39 мм та з глушником «Гроза» дозволяла діяти потай, не втрачаючи у пробивній силі. З гранатометом вона була штурмовою гвинтівкою, а без нього перетворювалася на легкий та компактний автомат.
Головним недоліком було компонування буллпап.
Втім, як і будь-яке нестандартне зброя, «Гроза» мала свої слабкі сторони. Компонування буллпап вимагало звикання, особливо для стрільців, які роками працювали з класичними автоматами. Перекладач-запобіжник був менш зручним, ніж на АК, а неможливість комфортної стрільби з лівого плеча обмежувала гнучкість біля бою. Крім того, більш складна конструкція та обмежені партії виробництва ускладнювали обслуговування та постачання запчастин.
ОЦ-14 «Гроза»
У реальних бойових умовах “Гроза” показала собі неоднозначно. За розповідями бійців спецназу, у Чечні у забудованих районах вона давала явну перевагу, а вбудований гранатомет допомагав швидко пригнічувати вогневі точки. Проте при тривалих операціях, особливо поза міською забудовою, звичні автомати з їх великим радіусом ефективної стрілянини виявлялися кращими. Незважаючи на це, «Гроза» здобула стійку репутацію зброї для особливих завдань. Її можна було зустріти в руках підрозділів ФСБ, МВС та внутрішніх військ, а серед поціновувачів зброї вона стала майже культовою, багато в чому через свою незвичайність та рідкість.
Ще цікаве з нашого каналу:
Sukhoi SuperJet: чому надія та ненависть «Аерофлоту» майже не літає
Предком «Грози» є широко відомий автомат АКС-74У . Ця зброя широко використовувалася у міліції, але спочатку створювалася для військових. Щоправда, військові вважали автомат надто неудобним в експлуатації, тож і відправили до МВС, бо шкода було просто викинути.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *