© Кадр з серіалу «Єдина»
Петро Катеринич
Авторка фентезі, 42-річна Керол Стурка, — персона хронічно нерадісна, і саме це перетворюється на її надзвичайну силу в новому світі. Одного ранку людство пробуджується з’єднаним у колективну свідомість: всі задоволені, об’єднані та жадають лише одного — щоб Керол також стала радісною частиною цілого. Однак вона — одна з тринадцяти, хто має імунітет. ZN.UA ділиться розповіддю про те, як свіжий хіт Вінса Ґілліґана перетворює біологію мурашника на інтенсивний екзистенційний трилер.
Апокаліпсис у зворотному напрямку: коли кінець світу дарує блаженство
Pluribus (візуалізовано як PLUR1BUS, «Єдина») — новий серіал від творця «У всі тяжкі» та «Краще подзвоніть Солу» Вінса Ґілліґана. Серіал з’явився на Apple TV+ і вже кардинально змінює жанрові уявлення. Це постапокаліпсис без руйнувань, зомбі-оповідь без крові, антиутопія, де всі радісні.
Серіал здобув 98% позитивних відгуків на Rotten Tomatoes і найбільшу кількість переглядів за всю історію Apple TV+, обігнавши «Розрив» і «Теда Лассо». Критики одноголосно величають Pluribus найбільш нестандартним науково-фантастичним витвором десятиліття.
Назва посилається до девізу на державному гербі США — E pluribus unum («З багатьох — єдине»). Але те, що для батьків-засновників було метафорою політичного об’єднання, у всесвіті Ґілліґана перетворюється на буквальну дійсність: інопланетний вірус, переданий за допомогою радіосигналу з відстані 600 світлових років, трансформує людство на «приєднаних» — колективну свідомість, де кожен має моментальний доступ до думок, пам’яті та знань усіх інших.
Кадр з серіалу «Єдина»
Серіал використовує головний політичний міф Америки — єдність з багатьох — і випробовує його на міцність. Чи прагнемо ми справжньої єдності, якщо вона означає, що ми всі станемо ідентичними? «Найбільш нещасна людина на планеті має врятувати світ від щастя» — так звучить слоган. І в цій дивовижній формулі закладена головна філософська провокація.
Біологія колективного розуму: від мурашника до людства
За 42 дні до «приєднання» астрономи комплексу Ґолдстоун у Каліфорнії зафіксували відхилення: чотиритональний сигнал, що повторювався кожні 78 секунд із відстані 600 світлових років. Коли науковці розшифрували передачу, з’ясувалося, що це — закодована послідовність РНК, яку було можливо відтворити в лабораторії.
Вчені синтезували вірус і почали випробовувати на щурах. Один із гризунів вкусив дослідника — почалася ланцюгова реакція. Вірус поширюється через слину і тісний контакт, розповсюджується миттєво. Протягом кількох діб він захоплює нервову систему носія, але не вбиває, а перепрограмовує. Інфіковані втрачають свідомість на кілька хвилин, а прокидаються вже «приєднаними»: пов’язаними з мільярдами інших умів, щасливими, звільненими від страху і конфліктів.
Кадр з серіалу «Єдина»
Чи реалістичне щось подібне в дійсності? Ідея передачі генетичної інформації за допомогою радіохвиль не є новою. Ще 2010 року команда Крейґа Вентера створила першу синтетичну клітину, «завантаживши» штучно розроблений геном у бактерію. Теоретично інопланетна цивілізація могла б передавати генетичний код замість фізичних зразків — це значно ефективніше, ніж міжзоряні мандрівки. Інша справа — чи захотіли б ми його відтворювати. У серіалі вчені не встигли поставити це питання.
Щоб зрозуміти, наскільки тривожною є модель «приєднання», варто звернутися до реальної біології. Концепція «колективного розуму» (hive mind) — не фантазія письменників. Це науковий термін, що описує емерджентну поведінку соціальних комах — тобто складні властивості системи, які виникають із простих взаємодій окремих елементів і не можуть бути передбачені з аналізу цих елементів окремо.
Згенеровано на запит автора
Американський ентомолог Вільям Мортон Вілер ще 1911 року в статті «Мурашина колонія як організм» описав те, що сьогодні іменують «ройовим інтелектом». Окрема мураха не здатна вижити самостійно і не володіє свідомістю в людському розумінні. Але колонія з мільйонів особин демонструє комплексну адаптивну поведінку.
Подібний механізм використовують медоносні бджоли. Їхній відомий «танець-вісімка» (waggle dance) — це спосіб передачі даних про розташування нектару: тривалість і напрямок танцю кодують відстань і кут відносно сонця. Це дозволяє колонії колективно приймати рішення про те, куди направити збирачів. Як відзначають дослідники Томас Сілі та Стівен Пратт, «бджолина колонія має колективну обізнаність, якої немає жодна окрема бджола».
Темна сторона «приєднання»
Серіал Pluribus навмисно уникає слова «інфекція», замінюючи його евфемізмом «приєднання». Проте біологія знає безліч прикладів, коли організм втрачає контроль над власною поведінкою.
Найвідоміший приклад — гриб Ophiocordyceps unilateralis, що надихнув творців серіалу «Останні з нас». Цей паразит інфікує мурах-деревоточців у тропічних лісах: спори потрапляють крізь кутикулу комахи і поширюються тілом, поглинаючи внутрішні органи. Гриб перехоплює контроль над нервовою системою мурахи, примушуючи її покинути колонію, піднятися на певну висоту — рівно 25 сантиметрів, що є оптимальним для поширення спор, — і вчепитися щелепами в лист. Там комаха завмирає, а з її голови виростає плодове тіло гриба, яке розсіює спори на нових жертв. Грибу навіть не потрібно проникати в мозок: він виділяє біоактивні сполуки, що впливають на м’язові волокна напряму.
Кадр з серіалу «Єдина»
Ще один паразит, що змінює поведінку хазяїна, — одноклітинний організм Toxoplasma gondii. Він потребує котів для розмноження, тому, інфікуючи мишей, змінює їхню поведінку: гризуни перестають боятися запаху котячої сечі і навіть починають тягнутися до хижака. Результат очевидний — миша потрапляє до шлунку кота, а паразит завершує свій життєвий цикл. Токсоплазма заражає і людей — за даними систематичних оглядів, близько третини світового населення є її носіями, хоча показники різняться залежно від регіону. Низка досліджень пов’язує токсоплазмоз із підвищеною схильністю до ризикованої поведінки та імпульсивності, та ці кореляції залишаються предметом наукових дискусій.
Зрештою, вірус сказу (RABV) — один з небагатьох, які напряму змінюють поведінку ссавців, спричиняючи агресію і схильність кусати. Це еволюційна адаптація: сказ передається, зокрема, через слину, тому «змушує» хазяїна нападати на інших. Паралель із приєднанням у серіалі очевидна: вірус у Pluribus також передається через слину і тісний контакт — але замість агресії приносить блаженство.
Групове мислення: коли колектив нищить індивіда
Ірвінг Дженіс впровадив термін «групове мислення» (англ. groupthink) 1972 року, аналізуючи провальні політичні рішення на зразок операції в Затоці Свиней. Цей феномен описує ситуацію, коли прагнення групової гармонії пригнічує критичне мислення і призводить до ірраціональних рішень. Члени групи починають приховувати власні сумніви, щоб не порушувати консенсусу, і в результаті ухвалюють рішення, яких жоден з них окремо не підтримав би.
Кадр з серіалу «Єдина»
Групове мислення нагадує поведінку «приєднаних» у серіалі: ілюзія невразливості — група вірить у свою безпомилковість; колективна раціоналізація — ігнорування попереджувальних знаків; самоцензура — члени групи пригнічують власні сумніви; ілюзія одностайності — мовчання інтерпретується як згода. Відмінність лише в тому, що «приєднані» не просто погоджуються одне з одним — вони буквально мислять разом.
Кадр з серіалу «Єдина»
Класичний експеримент Соломона Аша 1951 року продемонстрував силу конформізму в лабораторних умовах: 75% учасників хоча б раз погоджувалися з явно невірною відповіддю більшості, коли група з підставних осіб одностайно називала коротшу лінію довшою. І це за умов, коли ціною незгоди була лише соціальна незручність — не обіцянка вічного блаженства, як у Pluribus.
Філософія нещастя
Одна з найсміливіших речей, які робить Pluribus, — відмова від героїзації протагоністки. Ріа Сігорн грає Керол — людину справді нестерпну: цинічну, саркастичну, не здатну на близькість. До приєднання вона приховувала свою сексуальність від світу, переписавши лесбійську героїню своїх романів як чоловіка заради комерційного успіху. Єдина людина, яка її розуміла, — партнерка Гелен — загинула під час інфікування.
І ось парадокс: «приєднані» знають про Керол усе. Вони терплячі, чемні, нав’язливо люб’язні. Але ця щедрість має ціну: вони хочуть, щоб Керол приєдналася — добровільно віддала свою свідомість колективу. Водночас Керол має право вибору — не погоджуватися на асиміляцію (тобто на щастя, яке вимагає самозречення).
Кадр з серіалу «Єдина»
«Хто дав тобі право вирішувати за все людство? Вони ж щасливі. По-справжньому щасливі. А ти? Ти була щаслива хоч раз у житті?» — запитує Коумба, один із тринадцяти імунних, який вирішив насолоджуватися новим світом замість боротьби.
Серіал не дає простих відповідей. Він змушує глядача перебувати в дискомфорті, міркуючи: чи вартий біль індивідуальності? Чи є автентичність, яку ми так цінуємо, чимось більшим, ніж культурний конструкт? Чи справді свобода волі — те, за що варто боротися, якщо вона приносить лише страждання?
Алегорія ШІ: колективний розум цифрової епохи
Вінс Ґілліґан неодноразово згадував в інтерв’ю про свою тривогу щодо штучного інтелекту. У фінальних титрах кожної серії з’являється напис: «Цей серіал створений людьми». І хоча автор стверджує, що не думав про ШІ, коли писав сценарій, паралелі очевидні. «Приєднані» мають миттєвий доступ до всіх людських знань — як великі мовні моделі на кшталт ChatGPT чи пошукові системи. Вони оптимізують рішення колективно — як це роблять алгоритми машинного навчання.
«Контент, згенерований ШІ, — це як корова, що жує гумку. Нескінченно пережований цикл нісенітниці. Дякую, Кремнієва долино! Ви знову поламали світ», — сказав Ґілліґан в інтерв’ю Variety.
Водночас соціальні мережі вже функціонують як своєрідний протоколективний розум — нехай і значно примітивніший, ніж у Pluribus. Алгоритми створюють так звані інформаційні бульбашки (filter bubbles), де люди бачать переважно контент, що підтверджує їхні погляди. Дослідження демонструють тенденцію об’єднуватися з тими, хто думає подібно. Варто згадати й психоактивні речовини. Псилоцибін, мескалін та інші психоделіки часто описуються як засоби «розчинення его» — стану, коли межі між «я» і світом стираються.
Кадр з серіалу «Єдина»
Кадр з серіалу «Єдина»
Pluribus — рідкісний випадок серіалу, що ставить питання без відповідей. Він не стверджує, що індивідуальність — беззаперечне благо. Він не стверджує, що колективізм — беззаперечне зло. Він показує світ, де війни завершилися, дискримінація зникла, самотність стала неможливою — і запитує: «А що ви втратили б, якби приєдналися?».