© Кадр із серіалу «Чудовиська: Історія Лайла й Еріка Менендесів»
Петро Катеринич
Джеффрі Дамер просвердлює отвір у черепі ще живої людини, прагнучи перетворити її на покірну маріонетку. Брати Менендес безжально вбивають батьків у вітальні розкішного будинку, а потім купують коштовні годинники й відпочивають у басейні.
Кадр із серіалу «Чудовисько: Історія Джеффрі Дамера»
Ед Ґін виготовляє вбрання з людської шкіри, щоб хоч на мить знову відчути присутність померлої матері. Завдяки індустрії розваг ці втілення справжніх особистостей стали персонажами нашого вечірнього відпочинку.
Кадр із серіалу «Чудовисько: Історія Еда Ґіна»
Від документальної драми ми легко переходимо до вигадки, де зло отримує ще більш переконливе пояснення. Ось Освальд Кобблпот, знаний як Пінгвін, стоїть під пошарпаним мостом у серці Ґотема. Він тільки-но здійснив чергову підлість, але ми сприймаємо його як людину, яка надто довго терпіла зневагу і, врешті-решт, вирішила зруйнувати цей світ, аби просто зігрітися.
Як спостерігачі ми шукаємо в цих діяннях аргументацію, травму, обґрунтування. Ми прагнемо, щоб герой встояв. Це дивне, майже мазохістське поклоніння покидьку — ключовий культурний прояв середини 2020-х. Благородні герої без вагань і сумнівів сьогодні сприймаються як фальш, а чеснота — як привілей, якого ми не можемо собі дозволити.
ZN.UA розповідає про те, як індустрія розваг зробила великий поворот до темної сторони.
Ідеалізований герой — це незаплямований продукт епохи класичного Голлівуду. Ми вступили в еру, коли привабливість соціопата оцінюється вище, ніж самопожертва праведника. Якщо на початку 2000-х глядачі захоплювалися Тоні Сопрано («Клан Сопрано») або Волтером Вайтом («У всі тяжкі»), бо вони були «багатогранними» чоловіками, що балансували між родиною та криміналом, то нинішні кумири — Освальд Кобблпот із «Пінгвіна», Гарпер Стерн із «Індустрії» або клан Роїв зі «Спадкоємців».
Кадр із серіалу «Пінгвін»
Дослідники провели аналіз популярних серіалів і попросили глядачів оцінити головних персонажів. Респонденти виявили бажання дізнаватися більше про вчинки та досвід людей, які порушують загальноприйняті моральні принципи — обманюють, маніпулюють, вбивають, крадуть, переступають через інших заради особистої вигоди, — як реальних, так і вигаданих. Незважаючи на це, учасники самі визнавали: це вимагає більших зусиль, у порівнянні з позитивними персонажами.
Аналіз підтверджує, що зростання інтересу до складних антигероїв є прямою відповіддю на відчуття системної несправедливості та розпачу, типового для періодів значних фінансових чи соціальних потрясінь. Психологічна основа такої симпатії, згідно з даними Американської психологічної асоціації, часто базується на принципі схожості: глядачі з вищими показниками макіавеллізму та психопатії схильні ідентифікувати себе з деструктивними персонажами, сприймаючи їхню логіку як віддзеркалення власного світобачення.
Кадр із серіалу «Індустрія»
Чому глядачі полюбили харизматичних маніпуляторів? Відповідь криється на перетині нейробіології та глибинної психології. Карл Юнг стверджував, що кожна людина має Тінь — сукупність прихованих бажань. Антигерой на екрані стає законним каналом для розрядки. Дослідження, опубліковане у Psychological Science, доводить, що ми симпатизуємо вигаданим злочинцям тоді, коли вони мають спільні з нами риси, але при цьому вільні від соціальних обмежень.
Кадр із серіалу «Пінгвін»
Анатомія темної тріади
Антропологи говорять про явище темної тріади, де нарцисизм, макіавеллізм і психопатія стають рисами сильного лідера в часи хаосу. Згадаймо хоча б Патріота (Homelander) із «Хлопаків» — цей нестійкий нарцис із манією величі ідеально показує, як абсолютна сила й обіцянка захисту змушують натовп узаконювати будь-яку жорстокість. Еволюційно нещадність вождя гарантувала виживання племені. Сьогодні, у світі перманентної кризи, цей механізм знову активується.
Наші дзеркальні нейрони змушують нас співчувати болю персонажа, а сценаристи це майстерно використовують. Вони дають антигерою травму, як-от кульгавість Освальда Кобблпота («Пінгвін»), розлучення батьків і депресія матері (Джеффрі Дамер), релігійний фанатизм (Ед Ґін), або ж дитячі приниження Кендалла Роя («Спадкоємці»).
Кадр із серіалу «Спадкоємці»
За інформацією лабораторії нейроекономіки Пола Зака, коли ми бачимо страждання персонажа, мозок виділяє окситоцин — гормон довіри. Це створює моральну анестезію, блокуючи критичне оцінювання дій героя. Ми починаємо виправдовувати вбивство чи зраду, бо йому теж було боляче.
Визнаний американо-канадський психолог українського походження Альберт Бандура описав цей феномен ще 1999 року. Серед найдієвіших стратегій гуманізації — використання родинних відносин для виправдання дій. Ми вибачаємо Освальду розчленований труп у багажнику, бо хвилиною раніше він ніжно поправляв ковдру старенькій матері.
На Netflix серіал про серійного вбивцю Джеффрі Дамера зібрав понад мільярд годин перегляду за 60 днів — лише третій проєкт платформи, що перетнув цю позначку, після «Гри в кальмара» й четвертого сезону «Дивних див». Цей феномен має назву гібристофілія — підсвідомий потяг до тих, хто вчинив жахливі злочини. Коли вбивцю грає актор із зовнішністю моделі, спрацьовує ефект ореолу, і ми приписуємо йому позитивні риси. Зло стає фотогенічним, а жертви зникають із поля зору. Спостереження за діями персонажів є й методом втечі від ще складнішої реальності.
Дослідження українських та австрійських психологів показало: 40% українців демонструють знижений рівень психологічної стійкості зі схильністю до ескапізму — відсторонення від реальності. Куди спрямований вектор, показують дані соціологів: у жовтні 2024 року Gradus Research зафіксував, що художні фільми та серіали стали основною категорією контенту для 79% українців, витіснивши новини.
Психологічне виснаження викликає потребу в ескапізмі, медіапростір пропонує для нього готовий канал — дедалі темніший і складніший морально. Серіал про злочинця стає симптомом колективного виснаження. Вітчизняне виробництво вже реагує на цей запит — «Тиха Нава» позиціюється як перший український серіал у жанрі трукрайм, хоч і використовує вигадані імена, що формально виводить його за межі класичного — документального — відтворення подій цього жанру.
Це небезпечний перехід від «романтичного козацтва» до «прагматичного цинізму»: якщо раніше наш культурний код тримався на ідеалістичній самопожертві, то тепер ми дедалі більше схиляємося до логіки антигероїв — світ несправедливий, тому я буду ефективно жорстоким.
Класична подорож героя, описана Джозефом Кемпбеллом, що передбачала етапи «поклик — перевтілення — повернення з благом для суспільства», остаточно зруйнувалася. Сучасний антигерой змінюється лише для того, щоб позбутися залишків сумління та відростити броню, необхідну для виживання.
Кадр із серіалу «Пінгвін»
Хижаки у хмарочосах
Територія покидьків не обмежується закривавленими підвалами. У світі лондонського Сіті («Індустрія») чи медіаімперії Роїв («Спадкоємці») емпатія є скоріше вадою.
Дослідження психолога Кевіна Даттона, автора книги «Мудрість психопатів. Уроки життя від святих, шпигунів і серійних убивць», свідчать, що серед топменеджерів відсоток людей із рисами «темної тріади» (нарцисизм, макіавеллізм, психопатія) у кілька разів вищий, ніж у середньому в суспільстві. Психопати переважно обирають кар’єру в структурованих ієрархіях (бізнес, державна служба), де можна отримати владу та контроль, або у сферах, що вимагають емоційної відстороненості та готовності до ризику (хірургія, поліція). Натомість вони уникають професій, де основою є емпатія, чуйність і безпосередня допомога людям.
Чому ми вболіваємо за тих, хто нищить одне одного заради премій? По-перше, через «радикальну відвертість». Антигерої «Індустрії» демонструють нам світ без прикрас, де людина людині — ресурс, а успіх вимірюється здатністю зрадити першим. По-друге, це антропологія гладіаторських боїв. Ми дивимося на Роїв не тому, що хочемо бути ними, а тому, що вони є жертвами системи, яку самі ж і очолюють. Це трагедія привілеїв. Антропологи зазначають, що спостереження за стражданнями вищих за статусом спричиняє в аудиторії складну суміш зі зловтіхи та емпатії.
Кадр із серіалу «Спадкоємці»
Чому добро стало нецікавим?
Відродження інтересу до радикального зла виникло там, де витончений цинізм офісів поступається місцем фізіології вбивства. Антологія Раяна Мерфі «Чудовиська» для стрімінгової платформи Netflix є масштабною деконструкцією резонансних кримінальних кейсів США, що зосереджена на патопсихології найвідоміших убивць ХХ століття.
Перший сезон проєкту детально відтворює злочини Джеффрі Дамера в Мілвокі, який у період із 1978 до 1991 року вбив 17 осіб, практикуючи канібалізм і знущання над живими жертвами.
Другий етап антології присвячений справі Лайла й Еріка Менендесів, які 1989 року в Беверлі-Гіллз впритул розстріляли батьків із двох дробовиків 12 калібру. Це спричинило тривалу суспільну дискусію щодо справжнього мотиву — жадоби спадку в 14,5 млн дол. чи превентивної помсти за систематичне насильство (зі слів самих братів).
Остання частина трилогії фокусується на постаті Еда Ґіна, чия діяльність у 1950-х роках включала не лише вбивства, а й ексгумацію тіл для виготовлення предметів інтер’єру з людської шкіри, що згодом стало фундаментом для образів у світовому горорі.
Споживання такого контенту провокує розвиток «синдрому небезпечного світу», за якого глядачі схильні перебільшувати реальну небезпеку, незважаючи на об’єктивне зниження рівня злочинності. Згідно з опитуваннями, понад 60% аудиторії впевнені, що криміногенна ситуація погіршується, і це пов’язано з ефектом телевізійної жорстокості. Нейрофізіологічний вплив серіалу зумовлений інтенсивною активацією симпатичної нервової системи, оскільки мозок запускає реакцію «бий або біжи» навіть під час перегляду вигадки.
Кадр із серіалу «Пінгвін»
Дослідження в журналі Dreaming доводять, що споживання насильницького або тривожного контенту перед сном у 13 разів збільшує ймовірність виникнення нічних кошмарів, пов’язаних із побаченим. Водночас науковці з’ясували, що фанати горорів виявилися психологічно стійкішими в період пандемії, бо вигаданий жах тренує навички саморегуляції.
Аналогічний механізм виявили в дослідженні British Journal of Psychology (2025): глядачі жанру трукрайм мають вищі показники емоційної витривалості, що пов’язано зі здатністю зберігати спокій і функціональність під час реальних загроз. Цікаво, що ядро аудиторії таких серіалів на 80% складається з жінок.
Ми обираємо антигероїв, бо в їхній скаліченій логіці бачимо єдину доступну сьогодні форму щирості. Але варто пам’ятати: коли ми занадто довго вдивляємося в Тінь, головне — не пропустити момент, коли вона почне вдивлятися в нас.