Редакція Vogue Ukraine — про улюблені фільми Стенлі Кубріка
Поділитися
26 липня 1928 року народився Стенлі Кубрік— культовий режисер в історії світового кінематографа. На честь дня народження легендарного майстра, відомого своїм сміливим візуальним стилем та режисерською відвертістю на межі із жорстокістю, редакція VogueUkraine ділиться улюбленими фільмами Кубріка.
"Механічний апельсин", 1971
В 1962 році англійський письменник Ентоні Берджес опублікував роман "Механічний апельсин", якому судилося стати культовим. Історія розповідає про 16-річного Алекса, жорстокого підлітка, що очолює банду молодих людей, які ночами крушать місто, грабують людей та гвалтують жінок. Роман, який описував близьке майбутнє Англії, отримав категорично різні відгуки, але зрештою, у 2005 році журнал Time включив “Механічний апельсин” до списку 100 найкращих англомовних романів, написаних після 1923 року.
Реклама.
Ходять чутки, що сам письменник побоювався виходу фільму, коли дізнався, що його екранізує Стенлі Кубрик, відомий своїм відвертим стилем. Дійсно, Кубрік зняв кіно, як фізично неприємно дивитися, але не дивитися – неможливо. "Механічний апельсин" нагадує нам, що мистецтво, яке викликає відразу, сором чи страх — теж мистецтво, і має право на те, аби бути сприйнятим нами толерантно.
Окремо варто сказати про стиль у фільмі. Головні хулігани фільму — справжні законодавці моди. Вони вдягаються просто, але ефектно: носять білі вбрання із чорними капелюхами-казанками й тростиною. Над костюмами в стрічці працювала улюблена дизайнерка Кубрика — Мілена Канонеро. До залучення у сферу кіноіндустрії вона була відомою італійською модельєркою. "Механічний апельсин" став для Канонеро першою великою роботою в новій галузі. Згодом вона здобула чотири "Оскари" за найкращий дизайн костюмів, зокрема й для фільмів "Марія-Антуанетта" і "Готель „Гранд Будапешт"", а також створила вбрання для стрічок "Баррі Ліндон" (1975), "Сяйво" (1980), "З Африки"(1985) тощо. Мілена Канонеро свідомо шукала натхнення в лондонському вуличному стилі тієї епохи під час створення дизайну костюмів для фільму.
Що вийшло — ви і самі знаєте: страшні та вражаючі сцени , які увійшли в історію світового кінематографа. Але цікаво, що свого часу Кубрик був змушений відкликати свій фільм з британських кінотеатрів, бо у Великобританії заявили, що стрічка "надихнула" злочинців на низку зґвалтувань і вбивств у стилі головного героя.
Редакторка відділу культури Дарія Слободяник
“Баррі Ліндон”, 1975
Серед фільмів Стенлі Кубрика я б виокремила неочевидну, далеку від пафосних костюмованих драм картину “Баррі Ліндон” 1975 року. У цій стрічці Кубрик працює з історичним матеріалом зовсім інакше: замість звичних драматичних акцентів він обрав уважне, майже беземоційне спостереження за людиною, її виборами, амбіціями та поразками у плині часу.
Першоджерелом фільму став дебютний роман Вільяма Теккерея, дія якого розгортається у XVIII столітті. Заглиблюючись у минуле, Кубрик прагнув максимальної автентичності — зокрема, повністю відмовився від штучного освітлення. Для натурних сцен знімальна група могла по кілька днів чекати потрібного світла, а інтер’єрні епізоди знімалися виключно при свічках. У фільмі також використано автентичні історичні костюми та реквізит.
Сюжет стрічки розгортається неквапливо, поступово, протягом трьох годин. Іронічний голос за кадром наповнює оповідь спойлерами, подекуди суперечачи настрою сцени. У версії Кубрика Баррі — не цинічний авантюрист, як у книзі, а радше “пересічна людина” своєї епохи, що пливе за течією, приймаючи і дари, і удари долі як щось саме собою зрозуміле. Він не страшний грішник, але й не праведник, здатний як на підлі, так і на благородні вчинки.
Редакторка соціальних медіа Світлана Манукян
"Сяйво", 1980
Джек Торренс — письменник і алкоголік у ремісії — влаштовується сезонним доглядачем віддаленого готелю в горах. Разом із ним на зиму вирушають дружина Венді та син Денні, який володіє даром бачити те, що приховано від інших. “Сяйво” Стенлі Кубрика починається як камерна історія ізоляції, а переростає в клаустрофобну подорож людською психікою.
Візуально це — кінематографічний шедевр. Готель Overlook, збудований на студії в Гартфордширі, зовсім не схожий на стандартну декорацію фільму жахів. Простір — стерильний, безкрайній і тривожний. В одній із найсильніших сцен маленький Денні катається на триколісному велосипеді, а звук коліс змінюється з гучного дерев’яного стуку на м’яке ковзання по килиму — технічно це проста деталь, але психологічно вона створює напругу, яку відчуваєш фізично. А сцена з ліфтом, із якого виривається каскад крові, — одна з найпотужніших в історії кіно.
Головний парадокс “Сяйва” — у його гуморі. Чорний, гротескний, лякаюче карикатурний, але цілком свідомий. Як і в “Докторі Стрейнджлаві” чи “Баррі Ліндоні”, Кубрик використовує іронію як оптику. Джек Ніколсон у ролі Джека — повноцінний актор театру абсурду. Шеллі Дюваль у ролі Венді — втілення розпачу, паніки, постійної емоційної нестабільності. А персонаж-рятівник, що з’являється лише для того, щоб миттєво зникнути з сюжету, — ще одна насмішка з боку режисера над глядацькими очікуваннями.
Редакторка сайту Марина Шулікіна
"Із широко заплющеними очима", 1999
Атмосфера на зйомках третього і останнього спільного фільму на той момент подружжя Ніколь Кідман і Тома Круза "Із широко заплющеними очима" була такою напруженою — її навмисно створював Стенлі Кубрік, аби актори краще занурилися в ролі, а знімання тривало так довго — 400 днів, що саме ця робота стала останньою краплею для голлівудського пари. Кідман і Круз розійшлися менше ніж за два роки після, проте "Із широко заплющеними очима", що розповідає про кризу стосунків успішних респектабельних лікарів Аліси та Вільяма, та пошук ними задоволення, що втілюється у відвідуванні небезпечного товариства, де кожен може займатися сексом з будь-ким, стала кінокласикою – зокрема, у жанрі еротичної драми.
В інтерв’юLosAngelesTimes до 25-ї річниці картини Кідман сказала, що Кубрик, можливо, "шукав" натхнення у стосунках пари поза екраном.
Редакторка відділу культури Дарія Слободяник
“2001: Космічна Одіссея”
Якщо б за якимось апокаліптичним сценарієм мені довелося обрати єдину кінострічку, яку я зможу передивлятися до кінця свого життя, це, безумовно була б “Космічна Одіссея” Стенлі Кубріка.
Мені випала нагода передивитися ії у майже пустому залі київського театра “Кінопанорама”: на великому екрані 2,5-годинний фільм виглядає як медитативне панно – досі ані Крістоферу Нолану, ані Альфонсо Куарону не вдалося наблизитися до майже фізичного відчуття дзвінкої порожнечі та приречено неосяжної величі космосу, який переживаєш під час перегляду “Космічної Одіссеї”.
Кубрік зняв ії у 1968 році – сценарій написаний в співавторстві з письменником-фантастом Артуром Кларком за мотивами його короткий оповідань. Історія про наукову місію до Юпітера та повстання бортового роботу HAL 9000 – це дослідження еволюції людства і памʼятник майбутньому, яким його уявляли у 1960-х, і яке з нами не сталося. З висоти 2025 року ми досі не там, куди нас відправляв Кубрік: ми не підкорили космос і замість робота, який знає про нас більше, ніж ми самі, можемо поки поговорити хіба що з Алексою чи Сірі. Проте з розвитком ШІ та квантових суперкомп'ютерів втілення утопічних (а насправді антиутопічних) ідей Кларка та Кубріка – це лише питання часу.
Сьогодні складно повірити, що епічні сцени космічних польотів та тренувань у “центрифузі” міжпланетної станції створені майже 60 років тому – і вручну. Технічні та естетичні прийоми, які використав режисер, вивчають у кіношколах і цитують сучасники. Проте монументальна робота про підкорення безмовного космосу і бунт машин – насправді філософський опус про те, що таке бути людиною і про незворотний цикл народження, життя та смерті. А ще цей фільм – про наші стосунки з власною смертністю, вічністю та Богом. Під акомпанемент Ріхарда Штрауса (колосальне сцена-інтро з мавпами під “Так говорив Заратустра”) та льодового у своїй беземоційностіголосаHAL 9000, ця ісполінська робота збиває наповал. І назавжди.
Головний редактор Веня Брикалін