У міжвоєнний період неписьменність залишалася однією з найгостріших проблем західних українців. Після розпаду Австро-Угорщини та входження краю до складу Польщі українці опинилися в умовах обмеженого доступу до державної освіти, бідності сільського населення та недостатньої шкільної мережі. У цій ситуації ключову роль у ліквідації неписьменності відіграло товариство “Просвіта”, яке через читацькі організації, курси для дорослих, бібліотеки, видавничу діяльність і співпрацю з “Рідною школою” та священиками систематично поширювало грамотність серед українців.
Дані та звіти “Просвіти” дають змогу не лише оцінити масштаби неписьменності в галицьких і волинських повітах, а й простежити регіональні відмінності та соціальний склад неписьменного населення. Боротьба з неписьменністю для галицьких українців мала національно-культурне значення, адже грамотність розглядалася як передумова національної самосвідомості й громадської активності.
24 листопада відбулася нарада представників установ, товариств і редакцій “Просвіти” щодо цьогорічної акції боротьби з неписьменністю серед українського народу. На нараді “Просвіта” вперше за довгі роки своєї освітньої праці представила автентичні статистичні дані, що ілюструють стан неписьменності українського народу в Польщі.
Довгий час про неписьменність серед українського народу говорили теоретично. Загальне переконання полягало в тому, що цей показник дуже високий. Оцінки варіювалися від песимістичних до оптимістичних, ставлячи українців на різні місця серед неписьменних народів Європи. Однак справжніх даних ніхто не мав, люди задовольнялися стереотипом про малописьменний та малокультурний народ.
Лише в останні два роки комісія з навчання неписьменних при Головному Відділі “Просвіти” упорядкувала статистику неписьменності українського народу в Польщі. Матеріали для цієї статистики були взяті з перепису населення від 9 грудня 1931 року. Хоча ці цифри можуть не повністю відповідати реальності сьогодення, вони наближають нас до істини та відображають реальний стан речей. Статистика виявила сумну картину: стан неписьменності українського народу в Польщі є загрозливим.

Члени товариства “Просвіта”, с. Лімна Турківського п-ту Станіславівського в-ва, 1935 р.
Статистику неписьменності серед українського народу, зібрану “Просвітою”, можна поділити на дві групи: перша охоплює три південно-східні воєводства — львівське, тернопільське та станиславівське, друга — три північно-західні воєводства: волинське, люблинське та поліське. Розглянемо їх детальніше.
Число неписьменних українців.
Львівське воєводство: Лісько 37 186, Турка 37 783, Дрогобич 26 115, Борщів-місто 901, Рава Руська 25 792, Яворів 17 939, Добромиль 16 233, Самбір 16 297, Самбір-місто 372, Жовква 14 327, Перемишль 13 839, Городок 12 714, Мостиська 11 993, Сянік 11 038, Рудки 10 930, Сокаль 10 297, Любачів 8 657, Бібрка 8 922, Ярослав 8 379, Львів 7 339, Львів-місто 3 694, Коросно 1 965, Березів 1 811, Ланцут 700, Ряшів 476, Переворськ 335. Разом у львівському воєводстві — 304 866 неписьменних українців віком понад 10 років.
Тернопільське воєводство: Бучач 21 929, Борщів 21 790, Заліщики 15 217, Броди 15 034, Бережани 14 070, Підгайці 13 241, Золочів 13 194, Тернопіль 12 155, Тернопіль-місто 826, Зборів 12 645, Копичинці 12 125, Чортків 10 933, Збараж 8 787, Перемишляни 8 661, Теребовля 8 659, Скалат 8 301, Радехів 7 826, Камінка Струмилова 7 234. Разом у тернопільському воєводстві — 212 584 неписьменних українців віком понад 10 років.
Станиславівське воєводство: Надвірна 44 573, Косів 36 233, Коломия 36 624, Коломия-місто 746, Станиславів 29 274, Станиславів-місто 1 029, Долина 25 488, Толмач 25 129, Стрий 23 815, Стрий-місто 924, Городенка 23 655, Калуш 22 003, Снятин 19 954, Рогатин 18 199, Жидачів 10 869. Разом у станиславівському воєводстві — 318 445 неписьменних українців віком понад 10 років.
У 1931 році на території Східної Галичини (львівське, тернопільське та станиславівське воєводства) проживало 3 260 128 українців, з них понад 10 років — 2 421 925 осіб. Серед них було 835 898 неписьменних, що становить 34.51%.
Відсоток неписьменності серед українського населення Галичини є дуже високим і межує з культурною катастрофою. Попри діяльність “Просвіти” (з 1868 р.) та шкільний примус (з 1869 р.), національний культурний баланс обтяжений цифрою 835 898 неписьменних.

Хор товариства “Просвіта” у с. Криве Радехівського повіту Тернопільського воєводства, 1930-ті роки
При детальнішому розгляді статистики видно, що підгірські та гірські повіти мають значно вищий відсоток неписьменних, ніж повіти на високорівнях та долинах. У львівському воєводстві загальний відсоток неписьменних становить 31.55%, у тернопільському — 32.29%, а в станиславівському — 39.98%. Ця різниця науково не досліджена, але відомо, що у гірських регіонах Швейцарії та Скандинавії відсоток неписьменних становить лише 2-3%.
Цікавою є також різниця у неписьменності між чоловіками та жінками: серед жінок вона майже вдвічі більша, ніж серед чоловіків. На 835 898 усіх неписьменних у Галичині було 320 937 неписьменних чоловіків та 514 961 жінка.
Північно-західні українські землі охоплюють три воєводства: волинське, люблинське та поліське. Неписьменність серед українського населення на цих землях у цифрах виглядає так:
Волинське воєводство: Сарни 56 143, Любомль 28 326, Ковель 66 260, Ковель-місто 267, Костопіль 41 674, Кременець 80 803, Володимир 31 007, Володимир-місто 573, Луцьк 59 945, Луцьк-місто 513, Горохів 29 697, Дубно 57 456, Рівне 54 310, Рівне-місто 513, Здолбунів 26 641. Разом у волинському воєводстві в 1931 році було 541 030 українців віком понад 10 років, що становить 53.16%.
Люблинське воєводство: Білґорай 7 908, Володава 9 326, Томашів 9 344, Замостя 1 757, Замостя-місто 99, Грубешів 12 710, Красностав 1 300, Радимин 467, Біла Підляська 4 674, Любертів 380, Холм 6 543. Разом у люблинському воєводстві в 1931 році було 54 582 неписьменних українців віком понад 10 років, що становить 36.6%.
Поліське воєводство: Камінь Коширський 38 376, Пінськ 51 391, Пінськ-місто 84, Столин 35 588, Кобрин 29 459, Берестя н/Б. 32 133, Берестя н/Б.-місто 262, Дрогочин 30 323, Косів 20 572, Пружани 18 003, Лунинець 31 305. Разом у поліському воєводстві в 1931 році було 287 526 неписьменних українців віком понад 10 років, що становить 54.2%. Загалом на північно-західних українських землях у трьох воєводствах — волинському, люблинському та поліському — у 1931 році було 883 133 неписьменних українців віком понад 10 років, що становить 52%.
Скласти правдиву статистику неписьменності українського народу на північно-західних землях складно через національну неусвідомленість місцевого населення. Урядовий перепис визнавав українцями лише тих, хто чітко вказував свою мову як українську, ігноруючи десятки тисяч. На Холмщині та Підляшші багато українців перейшли на латинський обряд, прийняли польську мову, і перепис показує там більшість поляків. На Поліссі перепис визнає лише “тутешню” мову, яка охоплює як українську, так і білоруську, що ускладнює розмежування. Статистика також не охопила Лемківщину в Краківському воєводстві (близько 61 000 українців), окраїни північно-західних земель та частини Підляшшя (понад 55 000 українців) і близько 10 000 українців на суто польських територіях.
За статистикою перепису населення 1931 року, на південно-східних землях (Східна Галичина) було 835 898 неписьменних українців, а на північно-західних — 883 138. На всій суцільній українській території Польщі у 1931 році проживало 5 643 653 українці, з них 4 119 050 віком понад 10 років. Серед них 1 719 036 неписьменних, тобто 41.7%. Хоча відсоток неписьменності в Східній Галичині трохи нижчий, ніж на північно-західних землях, в обох випадках він є надзвичайно високим. Основною причиною такої ситуації, ймовірно, є загальне політичне становище українського народу. Не маючи власної держави, українці позбавлені необхідних матеріальних і моральних засобів для підвищення народної освіти та національної культури. Неписьменність серед українського народу продовжує зростати, охоплюючи нові сотні тисяч дітей і дорослих, що призводить до їхньої асиміляції. Це підриває чисельну та духовну силу нації. Тому все організоване українське громадянство, свідомі та письменні українці, які дбають про майбутнє нації, повинні об’єднатися та вести спільну боротьбу з цим народним лихом до повної перемоги.
Більше про те, як українська мова стала одним із головних чинників формування модерної нації, читайте у книзі Ольги Казакевич “Слово як влада”. Купуйте книжку в онлайн-крамниці видавництва
Взято з: Ворог українського народу в цифрах. Діло. 1937. 7 грудня. 3.
- мова
- просвіта
- читанка
“Тайна смерти Басарабової була в моїх руках”. Спогади про смерть розвідниці
Детальніше
Пішки з Києва. Спогади Людмили Старицької-Черняхівської про зустріч з окупантами
Детальніше
“Навіть у найважчих умовах збережіть українську душу”. Звернення повстанців до депортованих
Детальніше
Василь Авраменко. На хвилях революційних років (зі спогадів)
Детальніше
“Українська інтелігенція мусить не спати, а працювати”: 7 правил життя Євгена Чикаленка
Детальніше
“Народ не жиє, а голодує”. Галицький економіст про становище українців у 1920-х
Детальніше
“Іду на Ви”. Стаття Галактіона Чіпки 1934 року
Детальніше
“Бердянка, Маріюпіль…Не вживаймо географічних назов у зросійщеній формі”. Мовознавча стаття 1930-х років
Детальніше
“Убивник над могилою Бандери”. Газета “Свобода” про атентат і похорон провідника ОУН
Детальніше
За матеріалами: localhistory.org.ua
