© Unplash
Петро Катеринич
У 1822 році поблизу сучасного німецького міста Клюц мисливець підстрелив білого лелеку. Звичайна справа для того часу, якби не один нюанс: із шиї птаха виступав 80-сантиметровий дріт, яким у нього поцілили ще задовго до цього. Ця моторошна знахідка перевернула уявлення європейської науки щодо того, куди зникають птахи взимку. До цього науковці абсолютно серйозно припускали, що ластівки дрімають на дні озер, а лелеки відправляються на Місяць.
Коли науковці вірили в космічних птахів
XVII століття, Європа, епоха Просвітництва. Ісаак Ньютон вже відкрив закони всесвітнього тяжіння, Галілей продемонстрував, що Земля крутиться навколо Сонця. Проте найвидатніші уми континенту ще не мали жодного уявлення, куди кожної осені зникають мільйони птахів.
Ще в IV столітті до нашої ери Аристотель висунув дві теорії. Перша: птахи впадають у зимову дрімоту. Ластівки, на його думку, загортаються в глиняні кульки й поринають на дно боліт. Друга теорія ще більш незвичайна: птахи просто трансформуються в інші види. Горихвістки стають вільшанкам, садові кропив’янки (літній птах у Греції) — чорноголовими (частково зимує). Логіка проста: одні птахи зникають якраз тоді, коли з’являються інші.
Ці ідеї домінували в науці майже два тисячоліття. Карл Лінней, батько біологічної систематики, вірив, що ластівки зимують під водою. Навіть Жорж Кюв’є, засновник палеонтології, не відкидав гіпотези про сплячку.
Англійський вчений Чарльз Мортон у 1684 році відкинув ідею підводної дрімоти як безглузду: птахи ж не можуть дихати під водою! Замість цього запропонував єдине, на його погляд, логічне пояснення: вони зимують на Місяці. Мортон все розрахував: подорож триває 60 днів, птахи летять зі швидкістю приблизно 200 кілометрів на годину, харчуються накопиченим жиром і здебільшого сплять в дорозі. Відсутність атмосферного опору полегшує політ, а відсутність гравітації допомагає долати відстань. Відповідно до тогочасних уявлень про космос — цілком наукова гіпотеза.
«Куди ж іще могли летіти ці створіння, як не на Місяць?» — запитував Мортон, вдаючись до риторики. І дійсно: ніхто в Європі не знав, куди птахи зникають. Вони просто розвіювалися в небі.
Pfeilstorch: коли стріла стала свідченням
21 травня 1822 року біля села Клюц на балтійському узбережжі Німеччини місцевий мисливець застрелив білого лелеку. Коли підійшов до трофею, побачив неймовірне: шию птаха пронизав довгий дерев’яний спис із залізним наконечником.
Лелеку доставили до Ростоцького університету, де ботанік Генріх Густав Флерке провів детальне дослідження. Спис мав широкий залізний наконечник, закріплений жилами до древка з дрібнопрожилкової тропічної деревини. Флерке дійшов висновку: птаха поранили в регіоні верхнього Нілу, на території сучасного Судану, де такі списи використовували для полювання. Це означало, що лелека пролетів понад 3000 кілометрів з африканською зброєю в шиї.
Експонат музею природної історії Зенкенберга, Німеччина
Німці назвали знахідку Pfeilstorch — «лелека зі стрілою». Птаха препарували разом зі списом, і сьогодні він експонується в зоологічній колекції Ростоцького університету. Але це був не поодинокий випадок. Упродовж наступних десятиліть зафіксували ще 24 аналогічні знахідки.
Експонат із зоологічної колекції Ростоцького університету, Німеччина
Спис пройшов крізь м’які тканини шиї, оминувши хребет, основні кровоносні судини та дихальні шляхи. Довга еластична шия лелеки має достатньо місця між життєво важливими структурами. Крім того, унікальна дихальна система птахів із повітряними мішками, з’єднаними з порожнистими кістками, дає їм можливість виживати навіть за часткового пошкодження трахеї. Орнітолог Ернст Шюц згодом каталогізував ці випадки. Знаходили навіть лебедів і гаг зі стрілами інуїтів — підтвердження міграцій до Арктики.
Вирій: український рай для птахів і душ
У той час, як європейські вчені дискутували про Місяць і підводну дрімоту, українці вже мали власну відповідь на питання про місце зимівлі птахів. Це місце називали Вирієм.
У слов’янській міфології Вирій (також Ірій, Урай) — це тепла благодатна земля далеко на сході чи півдні, за морем. Там царює вічне літо, росте Світове Дерево, в кроні якого живуть птахи та душі померлих. Це місце, де немає мук і тривог — слов’янський рай, який існував задовго до прийняття християнства.
Як зауважує українська вчена-філософ Олена Предко, етимологія слова «вирій» пов’язана зі спільнокореневими поняттями: рай (вічне тепло, блаженство), рій (роїтися), горизонт. Деякі дослідники вбачають зв’язок із рухливістю — «ринути», потоком повітряних мас. Давньоукраїнське слово «ир» означало схід сонця й тепле місце.
Уявлення про Вирій було ієрархічним: у верхній частині Світового Дерева — пташиний рай, де мешкають птахи та душі праведників. Під корінням — «гадючий вирій», куди на зиму заповзають змії. Ворота охороняв бог Велес, який мав ключі від потойбічних світів.
Лелеки біліАвтор колажу: Петро Катеринич
У народних піснях весняного циклу зберігся мотив відмикання Вирію ключем. За легендою, ключі колись належали вороні, але та розгнівила Бога, і їх передали зозулі — птахові, який першим відлітає у Вирій і останнім повертається. «Ворона й за морем літає, та дурна вертає», — говорили в народі.
Птахи, що поверталися з Вирію, за повір’ями, несли з собою тепло та нове життя. А в українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення: відліт птахів до Вирію асоціювався з переміщенням душ у потойбічний світ, де чекають свого часу душі ще ненароджених дітей. Звідси й народна формула: «Звідки беруться діти?» — «Лелека приніс».
Володимир Мономах у «Повчанні» писав про птахів перелітних, які навесні «из ирья идут» за Божим наказом. Тобто концепція міграції — нехай і в міфологічній формі — існувала у слов’ян за сотні років до Pfeilstorch.
«Прилетіла ластівочка»: чому весняний птах співає на Щедрий вечір
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…». Ці слова знає увесь світ — мелодія Миколи Леонтовича стала однією з найпопулярніших різдвяних пісень планети, відомою як Carol of the Bells. Але чому ластівка прилітає взимку, серед снігів і морозів?
Відповідь прихована в глибині тисячоліть. Текст «Щедрика» — це не різдвяна пісня в сучасному розумінні. Це давня обрядова щедрівка, яку виконували на свято Нового року. А Новий рік наші пращури святкували навесні — якраз тоді, коли з Вирію поверталися птахи, вісники тепла й відродження.
Ластівка в слов’янській традиції — священний птах, який приносить щастя в дім. Вона символізує новий початок, родючість, добробут. У тексті щедрівки птах прилітає до господаря з гарною новиною: «Там овечки покотились, а ягнички народились» — весна, нове життя, достаток.
Ластівка сільська Автор фото: Петро Катеринич
На думку музикознавця Анатолія Іваницького, музичні форми такої структури, як у «Щедрику», — чотири ноти, що повторюються, — могли існувати 12 тисяч років тому, в епоху мезоліту. Не сам «Щедрик», звісно, а тип наспіву, з якого він виріс. Це робить щедрівку одним із найдавніших зразків українського фольклору.
До речі, в пісні може йтися не лише про ластівку. Щедрик — це ще й реальний птах, в’юрок канарковий (Serinus serinus) — його мелодія швидка, пташка про щось швидко говорить, наче щедрує. Такої швидкомовної пісні немає в жодного іншого птаха в Україні. Щедрик прилітає до нас наприкінці березня — на початку квітня, тоді ж, коли й ластівка. Хоча назву птах отримав пізніше — ймовірно, через схожість швидкого співу до щедрування.
ЩедрикАвтор фото: Петро Катеринич
ЩедрикАвтор фото: Петро Катеринич
Українські лелеки: 10 тисяч кілометрів від дому
Сьогодні ми достеменно знаємо, куди летять птахи. GPS-трекери, супутникове стеження, кільцювання — технології дають змогу відстежувати кожен кілометр міграції. Відстань міграції — близько 10 тисяч кілометрів до місць зимівлі у Східній та Південній Африці, близько 5 тисяч кілометрів до Судану (де зупиняється велика кількість білих лелек). В Україні є своєрідна пролітна межа, що проходить Лівобережжям Дніпра. Лелеки із західних, центральних і північних областей летять уздовж західного узбережжя Чорного моря, перетинають Босфор і прямують до Східної Африки. Птахи зі східних областей мігрують південно-східним маршрутом через Кавказ.
Орнітолог Віталій Грищенко зауважує, що в Україні гніздиться близько 45–50 тисяч пар білих лелек — за результатами VIII Міжнародного обліку 2024 року це одна з найбільших популяцій у Європі. Найбільше їх у північно-західних областях, далі на південь і схід кількість поступово зменшується. На південному сході та в більшій частині Криму лелеки не гніздяться. Після скорочення у воєнні роки популяція почала відновлюватися.
Під час весняної міграції лелеки долають до 550 кілометрів на день в Африці й понад 350 кілометрів на день у Європі. Вони летять удень, на середній висоті 1,5 км, використовуючи термальні потоки повітря. Саме тому уникають польотів над морем — там немає висхідних потоків.
Від стріли до супутника: двісті років відкриттів
Pfeilstorch із Клюца став ключовим моментом в історії орнітології, але не миттєвим осяянням. Навіть після 1822 року деякі вчені й далі вірили в підводну дрімоту. Лише масове кільцювання птахів наприкінці XIX століття остаточно підтвердило теорію міграції.
Сьогодні ми знаємо, що полярний крячок долає понад 70 тисяч кілометрів на рік, мігруючи від Арктики до Антарктики й назад. Що птахи орієнтуються за магнітним полем Землі. Що в пісні чагарникової очеретянки можна почути звуки 45 африканських видів птахів — відгомін місць зимівлі.
Сучасна наука знає значно більше, ніж двісті років тому. Ми з’ясували, що зміна тривалості дня ініціює гормональні зміни, що спонукають птахів до міграції. Вчені з Оксфорда та Ольденбурга довели, що птахи буквально «бачать» магнітне поле Землі завдяки квантовим процесам у білку криптохромі в їхніх очах — це як вбудована доповнена реальність. Але деякі загадки залишаються: як саме мозок обробляє ці сигнали? Як птахи формують ментальні карти маршрутів? Чому молоді лелеки, які ніколи не бачили Африки, знаходять туди дорогу? Міграція досі залишається одним із найдивовижніших феноменів природи.