© Надано Danube Private University
Ольга Волинська
У воєнний час людина втрачає не тільки відчуття захищеності. Нерідко їй стає важко осмислити свій особистий досвід. Висловити його заважають пережита травма, знесилення та постійна присутність небезпеки.
Українські лікарі та психотерапевти сьогодні мають справу з небаченим рівнем колективної травматизації. Разом з тим європейські вчені намагаються по-новому поглянути на сам підхід до психічного благополуччя в умовах затяжної війни, коли «повернення до безпечного життя» для мільйонів людей наразі залишається недосяжним.
Саме цим питанням був присвячений міжнародний симпозіум «Навігація травми та відновлення: медицина, суспільство та культура у воєнний час», що відбувся в австрійському місті Кремс. В епіцентрі обговорення опинилися не лише клінічні аспекти лікування травми, а й значення культури як одного з інструментів психологічного виживання та відновлення єдності.
Організатором симпозіуму став Дунайський приватний університет — один з небагатьох європейських академічних осередків, де культуру та мистецтво сприймають не як «додаток» до медицини, а як важливу складову роботи з травмою. Ініціатором цієї міждисциплінарної дискусії стала австрійська вчена, професорка, президентка Дунайського приватного університету Марга Б. Вагнер-Пішель, відома підтримкою України та діяльністю у сфері ментального та соціального здоров’я.
Одним із ключових інтелектуальних голосів симпозіуму став австрійський історик культури, філософ і публічний інтелектуал Томас Махо, почесний член Фундації «Геракл-Геба» Дунайського університету.
Українські та австрійські фахівці у сфері ментального здоров’я Надано Danube Private University
Махо запропонував розглядати травму значно ширше, ніж як клінічну проблему. На його думку, війна нищить не лише психіку людини, а й її внутрішній зв’язок зі світом і відчуттям реальності. Саме тому культура стає не другорядним елементом, а одним із методів повернути людині можливість осмислювати пережите.
У цьому розрізі Махо звернувся до ідей британського психоаналітика Стівена Фроша, який вивчав, як війна починає проникати в сни та внутрішній світ людини.
«Сирени, дрони та вибухи вже не просто формують повсякденне життя, а починають втручатися й у самі сновидіння. Звук стає психологічним метрономом», — поділився Махо однією з головних думок Фроша.
На його думку, саме мистецтво та культура можуть зробити видимими ті аспекти травми, які часто важко виразити прямою мовою.
«Травму неможливо вилікувати тільки медичними засобами. Її також необхідно розповідати, показувати, пам’ятати та осмислювати через культуру», — підкреслив Махо.
Репетиції між повітряними тривогами та прем’єри в бомбосховищах стали новою дійсністю для багатьох українських театрів. Один із них — Херсонський музично-драматичний театр імені Миколи Куліша, один із найбільших на півдні України.
Після звільнення міста театр продовжував працювати без перерви, незважаючи на те, що розташований у так званій червоній зоні.
Херсонський театр після обстрілу у квітні Надано Херсонським музично-драматичним театром імені Миколи Куліша
Тільки з початку цього року будівля театру двічі потрапляла під обстріли: російські ракети пошкодили покрівлю, фасад і внутрішні приміщення. Але співробітники щоразу ліквідують наслідки руйнувань і відновлюють репетиції. Вистави відбуваються у бомбосховищах — в інших частинах міста.
«Ми не розглядаємо евакуацію до безпечних місць, тому що тоді виникає просте питання: на кого ми залишимо свого глядача? — говорить директор театру Олександр Книга. — Люди відвідують вистави, й для них це підтвердження, що нормальне життя можливе. Якщо театр працює — отже, надія є».
Олександр Книга, директор Херсонського музично-драматичного театру Надано Херсонським музично-драматичним театром імені Миколи Куліша
За роки повномасштабної війни театр створив більше двох десятків прем’єр і відвідав з гастролями половину країни. Разом з тим, за словами Книги, інтерес до театрального мистецтва тільки збільшився, особливо серед молоді. Глядачі готові стояти в довгих чергах і «полювати» на квитки за декілька тижнів або навіть місяців до початку вистави.
«Театр став для українців ментальною підтримкою. Це вже не тільки можливість відволіктися. Це місце, де люди намагаються зрозуміти, хто вони є і за що тримаються, коли все довкола руйнується», — зауважує директор театру імені Куліша.
В центрі Харкова, який регулярно зазнає російських ракетних і дронових атак, знаходиться майстерня відомого українського митця Вачагана Норазяна.
Нещодавно до нього повернулася картина, написана 25 років тому. Будинок, у якому вона знаходилася, був знищений обстрілом. Але сама картина дивом вціліла — пробита в тридцяти місцях осколками. Після пилу, попелу та вогню вона, за словами художника, отримала майже божевільний вигляд. Норазян планує її відновити та зберегти як свідчення війни.
Картина харківського художника Вачагана Норазяна вижила після обстрілу Художник Вачаган Норазян
Саме майстерня стала для митця місцем, де він переживає найскладніші обстріли та знаходить сили для відновлення.
Надано Херсонським музично-драматичним театром імені Миколи Куліша
Картина “Ангел” дивом вціліла під час обстрілу Харкова
«Безсумнівно, мистецтво є способом терапії, — ділиться художник. — Саме в такий час воно стає рівнозначним життю. Люди приходять на виставки й ніби забувають, що йде війна. Вони заспокоюються, і це повертає їх у стан мирного життя».
За його словами, після початку великої війни багато людей, у тому числі військових, почали звертатися до творчості інтуїтивно як до способу збереження внутрішньої рівноваги.
Як культура впливає на травму
Український психіатр і психотерапевт Дмитро Бойко, який працює з військовими та комбатантами, переконаний: українська ситуація кардинально відрізняється від більшості моделей, на яких базувалися класичні протоколи лікування ПТСР.
Дмитро БойкоНадано Danube Private University
«Більшість клінічних протоколів лікування ПТСР у військових спираються на двох припущеннях: що пацієнт є професійним військовим і що він повертається в безпечне, мирне середовище. Але в українських реаліях не працює жодне з них», — пояснює він.
До 2022 року більшість українських військових були цивільними — вчителями, лікарями, інженерами, підприємцями. Багато хто з них добровільно пішов до війська протягом перших 74 годин вторгнення. І сьогодні вони повертаються не до мирного життя, а до країни, яка продовжує жити у війні.
Саме тому, за словами Бойка, все більшого значення набувають не лише клінічні інструменти, а й ширші форми психологічної підтримки, зокрема культура та мистецтво.
Особливу роль зараз відіграє література, написана самими військовими.
«Людина читає про досвід, який пережила сама, й усвідомлює: «Я не один». Це дає відчуття приналежності та самопідтвердження», — говорить психотерапевт.
На його думку, книга або культурний досвід іноді стають першою безпечною точкою контакту людини зі своєю травмою, особливо коли вона уникає безпосереднього звернення по психологічну допомогу. Психіатр згадав випадок, коли він запропонував військовому спочатку почитати книгу, а вже потім той звернувся за терапією.
Разом з тим, культура допомагає суспільству руйнувати небезпечні стереотипи про військових.
«Мені дуже неприємно чути вислови на кшталт: «Усі повернуться з ПТСР, усі повернуться травмованими». І вже інша крайність — це повна героїзація військових, коли їх сприймають як якихось надлюдей без звичайних потреб і слабкостей», — говорить Бойко.
На його переконання, обидві крайності однаково небезпечні, оскільки позбавляють військових права залишатися людьми зі своїми почуттями, втомою та страхом.
Окремо Бойко говорить про те, що після пережитої війни людина часто вже не може повернутися до своєї довоєнної ідентичності: «Після лікування травм у наших комбатантів часто відбувається формування нової ідентичності. Неможливо повернутися в те місце, де я був до початку війни. Це вже буду я з новим досвідом».
Саме тому, на його думку, мистецтво, музика, поезія та література допомагають людині відновити відчуття життя.
«Для нас не так важливо позбутися конкретного симптому, як повернути людину до повноцінного життя», — наголошує психотерапевт.
Професорка Полтавського державного медичного університету Лариса Герасименко додає, що Україні зараз важливо не лише накопичувати власний досвід роботи з травмою, а й інтегрувати європейські підходи: «Незважаючи на колосальний практичний досвід, нам не вистачає системності, яка формувалася в ЄС роками. В Європі основну допомогу надають на рівні громад — через центри психічного здоров’я та мобільні бригади, а не тільки у великих психіатричних лікарнях. Нам необхідно перейняти модель, де пацієнт залишається залученим до соціуму».
За даними ВООЗ, приблизно 70% українців повідомляють про симптоми тривоги, депресії або сильного стресу, але лише кожен п’ятий звертається за професійною допомогою.
У цих умовах творчі практики все частіше стають одним з інструментів психологічної адаптації.
«Арттерапія особливо важлива на початкових етапах роботи зі стрес-асоційованими розладами, — пояснює лікарка-реабілітолог та арттерапевтка Анастасія Животовська. — Вона допомагає знизити емоційну напругу, відновити відчуття безпеки та активізувати внутрішні ресурси людини».
Багато травматичних переживань зберігаються у розрізненій, образній або тілесній формі, тому їх складно відразу інтегрувати через розмовну терапію. Саме з цим і працює арттерапія. Це може виглядати просто: малювання, робота з кольором, музика або навіть створення колажу. Але за цією простотою криються складні психологічні механізми відновлення зв’язку з тілом і поступове повернення відчуття контролю.
Українські лікарі — Анастасія Животовська, Дмитро Бойко та Вадим Рудь Надано Danube Private University
«Арттерапія дозволяє безпечно наблизитися до складного досвіду, не травмуючи людину повторно. Вона допомагає опрацьовувати переживання опосередковано, через образ. І іноді достатньо однієї сесії, щоб знизити рівень тривожності та внутрішнього напруження», — зазначає Животовська.
Разом з тим, фахівці підкреслюють: арттерапія не замінює професійне лікування, але може стати важливою частиною процесу відновлення.
Австрія виводить культуру на чільне місце
Австрійська науковиця, засновниця та голова правління Фундації «Геракл-Геба» Дунайського приватного університету Марга Б. Вагнер-Пішель впевнена, що творчість сьогодні не є декоративним елементом чи елітарною примхою. На її думку, це один із перевірених шляхів до психологічної стабільності та відчуття сенсу.
Марга Б. Вагнер-Пішель Надано Danube Private University
«Раніше наукова спільнота часто дивилася на мистецтво зверхньо, оскільки воно не піддавалося науковій перевірці. Сьогодні ж ми знаємо, що досвід взаємодії з мистецтвом має чіткий позитивний вплив на здоров’я», — говорить професорка.
На її переконання, мистецтво дозволяє побачити людину набагато ширше, ніж це можливо лише через клінічні показники: «Мистецтво розширює наше сприйняття далеко за межі того, що можна виміряти виключно природничо-науковими методами. У взаємодії медицини та мистецтва закладено спільне прагнення: зрозуміти людину в її повноті поза межами лише показників і цифр».
Університет вивчає вплив музики та мистецтва на ментальне здоров’я, а також видає науково-популярні книги, присвячені зв’язку між медициною, культурою та літературою. Одне з таких видань — «Цілюща сила літератури» (The Healing Power of Literature) — досліджує, як література поєднує лабораторні знання з реальним людським досвідом.
«Звернення до літератури суттєво збагачує медицину. Якщо медицина, з її переважно науковою орієнтацією, зосереджена на об’єктивації фактів, то література здатна наповнити це об’єктивне змістом і життям, відкриваючи погляд на безмежний обрій різноманітних людських світів», — додає Марга Б. Вагнер-Пішель.
Родина професорки Вагнер-Пішель також пережила досвід вимушеного переміщення після Другої світової війни, тому вона добре розуміє довготривалі наслідки війни для людської психіки та суспільства.
Саме тому ця міжнародна співпраця зараз зосереджена не лише на академічному обміні. Українські й австрійські фахівці намагаються разом шукати нові способи допомоги людям, які пережили травму.
СимпозіумНадано Danube Private University
До цього діалогу поступово приєднуються інші австрійські університети та дослідницькі інституції. Співпраця передбачає створення навчальних програм, підтримку реабілітації, а також довгострокові дослідження впливу війни на психічне здоров’я.
Симпозіум у Кремсі показав ще одну важливу річ: культура під час війни перестає бути питанням естетики чи розваг. Для багатьох людей вона стає способом вберегти психіку від руйнування та зберегти цілісність.