Наскельне мистецтво Сан у Седерберзі, Південна Африка. © Getty Images Дослідники провели аналіз і систематизували танцювальні сцени у Квазулу-Наталі та Намахалі.
Південноафриканські наскальні зображення мисливців-збирачів Сан зберегли виразні дані про танцювальні практики, пов’язані з обрядами, посвятами та звичайним життям. Нова наукова робота впорядковує ці відображення та пропонує їх розподіл за категоріями, інформує Phys.
У виданні Telestes оприлюднено дослідження доктора Джошуа Кумбані та докторки Маргарити Діас-Андреу, що вивчає танцювальні епізоди в південноафриканському наскельному живописі Сан. Автори використовували етнографічні ресурси, академічні статті та архів SARADA для виявлення та класифікації відображених танців.
Наскельний живопис Сан є одним з основних джерел для осмислення їхніх культурних традицій і переконань. Серед найчастіших елементів — різноманітні форми танців, зокрема, трансові, обрядові танці дівчат і хлопців, а також танці для відпочинку.
“Наше дослідження зумовлене тим, що, попри згадування танцювальних епізодів у Південній Африці в кількох публікаціях, вони не були послідовно досліджені ані з музично-археологічного, ані з іконографічного погляду. Наша мета також полягала в тому, щоб з’ясувати, чи всі танці в Південній Африці мали ритуальний характер, або деякі виконувалися просто заради задоволення”, — прокоментував доктор Кумбані.
Найбільш часто в наскальному живописі можна зустріти трансові танці — обряди, що могли тривати багато годин. Зазвичай чоловіки танцюють колом, тоді як жінки б’ють у долоні та співають.
Автори зареєстрували 17 подібних епізодів, здебільшого в області Квазулу-Наталь. Зображення часто містять типові риси трансових танців: танцювальні предмети, кровотеча з носа, рухи стегнами та часткові перетворення людей на тварин за допомогою різноманітних масок або накидок.
Досить поширені також танці еландів, які пов’язують з посвятою дівчат. У місцевості Намахалі у Вільній Державі, за твердженнями дослідників, можуть поєднуватися частини різних видів танців.
“Танцювальна сцена в Намахалі активна і, здається, складається з двох окремих груп”, — пояснює доктор Кумбані. За його словами, одна група, ймовірно, відтворює ритуальний танець, пов’язаний з посвятою дівчат, а інша представляє жінок з палицями для копання, які застосовувалися як у танцях закликання дощу, так і в господарській діяльності.
Натомість обряди посвяти чоловіків у наскальному живописі зустрічаються нечасто. Кумбані зазначив, що вони не впевнені, чому спостерігається саме така тенденція, але мають декілька пояснень. Він припустив, що подібні церемонії могли спеціально зберігатися в секреті.
Автори дослідження підкреслюють, що наскальний живопис є одним з небагатьох методів відтворити сенс цих танців. Він запам’ятовує моменти оздоровлення, дорослішання та звичайних розваг, які не завжди зафіксовані в етнографічних описах.
У майбутньому дослідники мають намір розширити аналіз за межі Південної Африки. Зокрема, вони розглядають можливість вивчення подібного наскального живопису в інших регіонах південної Африки, наприклад, у Намібії.
Нещодавно в індонезійській печері Ліанг Метандуно було знайдено найдавніший відомий приклад наскельного живопису — відбиток людської руки віком не менше 67 800 років. Унікальне червоне зображення з характерними загостреними кінчиками пальців побило віковий рекорд попередньої знахідки в Іспанії на понад тисячоліття.