
Метт Деймон у ролі Одіссея © Кадр з кінофільму «Одіссея»

Петро Катеринич

Іван Нерсесов
16 липня в український кінопрокат виходить «Одіссея» Крістофера Нолана — найдорожча кінострічка в кар’єрі режисера та перша в історії кінематографа, відзнята повністю на камери IMAX. Голлівуд традиційно обіцяє глядачеві епос про визначного героя. Проблема полягає в тому, що Гомер, якщо читати його ретельно, розповідав про інше.

Найвідоміший мандрівник світової літератури — не зовсім той досконалий зразок, за який його подають шкільні підручники. Насправді він прагнув уникнути мобілізації, підступно усунув людину, яка його викрила, найперше після перемоги розграбував мирне місто, втратив усіх своїх людей і повернувся додому з оповідями, достовірність яких ніхто ніколи не зміг підтвердити.
Саме тому гомерівська «Одіссея» — це значно цікавіший і глибший твір, аніж прийнято вважати. Це, ймовірно, найдавніший у західній культурі документ про те, що фізично дістатися додому з війни — лише найлегша частина повернення.

Кадр з кінофільму «Одіссея»
«Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон на корабель наш доладний…»
Кар’єра славетного героя розпочиналася з відвертого ухиляння. Коли Агамемнон і Менелай готували коаліцію проти Трої, Одіссей категорично не бажав воювати. Оракул попередив: якщо він вирушить на війну, то повернеться лише за 20 років злидарем. На той момент цар Ітаки щойно став батьком довгоочікуваного сина, він володів невеликим заможним царством і вродливою дружиною — і ані найменшого бажання жертвувати своїм життям заради чужої подружньої драми. Тож він удав божевільного: запряг у плуг вола й осла, почав орати землю біля узбережжя і демонстративно засівати її сіллю.
Його викрив Паламед — умовний очільник комісії з «оцінки придатності» й, можливо, єдиний персонаж циклу, розумніший за самого Одіссея. Паламед (який, за свідченнями, створив для греків частину алфавіту, вигадав гральні кості та розробив систему маяків) просто поклав немовля Телемаха на борозну перед плугом. Батько інстинктивно зупинив тягло — і цим підтвердив свою мобілізаційну придатність на 20 років.
Свою помсту Одіссей плекав усю війну. За пізнішими джерелами, він підкинув у намет Паламеда золото й сфабрикував листа від троянського царя Пріама. Мудрого винахідника військо забило камінням як зрадника. Це варто пам’ятати щоразу, коли Одіссея називають «хитромудрим»: в оригіналі його хитрість має відтінок не стільки гострого розуму, скільки жорстокої спецоперації проти небажаного свідка.

Кадр з кінофільму «Одіссея»
Троянський кінь — вершина його інженерної думки — став прелюдією до знищення цілого міста вночі, разом із літніми людьми та дітьми. А перша зупинка його флотилії дорогою додому — місто кіконів Ісмар — була розграбована просто тому, що опинилася на шляху: чоловіків було вбито, а жінок і майно поділено, про що сам герой спокійно розповідає в дев’ятій пісні. Античність не мала ілюзій: Данте відправив Одіссея у восьме коло пекла, де він палає в одному вогні з Діомедом саме за Троянського коня та інші «досягнення розуму».

Кадр з кінофільму «Одіссея»
«Вернеться все ж Одіссей…»
Усі хрестоматійні дива «Одіссеї» — циклоп Поліфем, сирени, чарівниця Цирцея, яка перетворює людей на свиней, лестригони-людожери та спуск до царства мертвих — вміщуються лише в чотири пісні з двадцяти чотирьох. І всі вони представлені самим Одіссеєм. Герой сидить на бенкеті у царя феаків Алкіноя, який обіцяє йому корабель і щедрі дари, і починає розповідати, де його носило цілих десять років. Є пряма залежність: що багатші обіцяні дарунки, то дивовижніша історія.
Гомер послідовно демонструє, що його герой майстерно й зі задоволенням бреше. Повернувшись на Ітаку, Одіссей на ходу вигадує собі щонайменше п’ять різних біографій — свинопасові, дружині, рідному батькові. Дослідники називають це «критськими оповідями», адже в кожній вигадці він чомусь родом із Криту.
Тож єдине джерело інформації про чудовиськ — це професійний брехун, якому конче потрібно було якось пояснити суспільству, чому з 12 кораблів і кількох сотень людей додому не повернувся ніхто, крім нього. Якщо перечитати ці епізоди як свідчення єдиного вцілілого, твір починає звучати як історія людини, яка просто створює собі виправдання.
Вже у першому рядку поеми Гомер називає Одіссея polytropos — епітетом, який століттями перекладали як «хитромудрий» чи «велемудрий». Перекладачка англійською Емілі Вілсон запропонувала варіант complicated man, тобто «неординарна людина».
«Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв…»
Поки Одіссей розповідає феакам про німф і чудовиськ, на Ітаці розгортається менш барвиста, але не менш героїчна історія. Дружина Одіссея Пенелопа — це не плаский літературний символ пасивного очікування, яким її створила пізніша традиція. Це досвідчений політик під облогою.

Енн Гетевей в ролі ПенелопиКадр з кінофільму «Одіссея»
Сто вісім претендентів на її руку — це не залицяльники в романтичному сенсі, а претенденти на трон, які роками бенкетують у чужому домі й проїдають чуже майно. За архаїчними нормами того часу вдова царя була законним інструментом передачі влади. Свекор Лаерт замість того, щоб стати опорою, занурюється в депресію та живе в жахливих злиднях. Держави, яка б стала на захист цариці, просто не існує: вона — сама собі держава.
Жінка в розквіті сил, донька царя Спарти, постає перед жорстоким вибором: здатися, побудувати нове життя та поховати в серці гірку правду або приректи себе на нестерпне очікування й стати на захист власного дому. Подібно до левиці, яка після зникнення партнера мусить боротися за своє потомство від зазіхань чужих левів, Пенелопа стає для дитини і годувальницею, і захисником, і батьком, і матір’ю. Вона переживає те, що сучасна психологія називає амбівалентною втратою: ніхто не може ані підтвердити, ані спростувати факт загибелі чоловіка, тому емоційне завершення просто не може настати.

«Пенелопа та женихи», картина Джона Вільяма Уотерхауса (1912)
Тут з’ясовується, що найефективнішою зброєю в поемі є не лук, а ткацький верстат. Чотири роки вона терпіла грабунок, три з яких вигравала час, обдурюючи озброєних чоловіків. Вона обіцяла обрати нового чоловіка, щойно зітче поховальний саван для Лаерта, але щоночі таємно розпускала денну роботу.
Пенелопа перетворилася на хамелеона: демонструвала силу й показувала зуби там, де це було необхідно, а потім зачинялася в спальні й гірко ридала. Жінка, змушена трансформуватися в моноліт і вирватися з архаїчних соціальних норм, — хіба це не один із головних подвигів «Одіссеї»? Трагедія і героїзм Пенелопи нічим не поступаються шляху самого Одіссея.
«Годі дитиною бути!»
Поруч із нею дорослішає Телемах — юнак, який навіть не пам’ятає батькового обличчя, бо той пішов на війну, коли йому не було й року. Чи змогли б ви вказати на вихід ста восьми кремезним чоловікам, якби були 16-річним підлітком, якого підтримують лише матір і старий знайомий? Телемах був бажаною дитиною, зростав у материнській любові, його зв’язок із батьком ретельно плекали. Проте у його вихованні критично бракувало сильної чоловічої фігури.

Том Голланд в ролі ТелемахаКадр з кінофільму «Одіссея»
Батько — це той, хто дозволяє синові робити помилки. Коли настає час пересідати на двоколісний велосипед, саме батько знімає додаткові коліщатка. Він відпускає, аби потім із гордістю спостерігати, як «майбутня зірка», попри збиті коліна, мчить йому назустріч. Для Телемаха цю роль взяла на себе жінка — богиня мудрості Афіна. Ховаючись за образами царя Ментеса та старого наставника Ментора (від чийого імені й походить саме це поняття), вона зняла з юнака ці «додаткові коліщатка».
«Знову, доладне узявши весло, йди по світу блукати…»
Греки мали окремий жанр — nostoi («повернення»), цикл поем про шлях героїв додому. «Одіссея» — єдина з цих історій, що збереглася повністю. Саме від її ключового слова походить термін, вигаданий швейцарським студентом Йоганнесом Гофером 1688 року: ностальгія (від nostos — повернення та algos — біль). Цим словом він описував фізичну хворобу швейцарських найманців на чужих війнах — вони переставали їсти, спати й воювати. Тож туга за домом народилася саме як військовий діагноз.
Наприкінці ХХ століття психіатр Джонатан Шей, який десятиліттями працював із ветеранами В’єтнаму, прочитав Гомера як твір, у якому можна впізнати механізми бойової травми та складного повернення до мирного життя.
За Шеєм, міфічний маршрут Одіссея — це карта станів ветерана. Лотофаги уособлюють залежності, в які втікають від болючих спогадів (супутники плачуть, коли їх відривають від солодкого плоду). Печера циклопа — самовпевненість командира, що призводить до загибелі побратимів. Сирени, які ваблять Одіссея не тілом, а інформацією про те, «що діялося під Троєю», — це румінація, нав’язливе й неможливе повернення до пережитого досвіду.

«Одіссей і сирени», картина Джона Вільяма Уотерхауса (1891)
А сім років на острові Каліпсо — емоційне заціпеніння людини, яка плаче на березі й хоче лише додому, але не здатна зрушити з місця.

«Одіссей і Каліпсо», картина Арнольда Бекліна (1882)
Найточніша психологічна деталь розкривається після прибуття. Одіссей не поспішає обіймати родину. Він з’являється в лахмітті й перевіряє власну дружину, сина та слуг, з’ясовуючи, хто зберіг вірність.
Коли стара нянька Евріклея впізнає його за шрамом під час миття ніг, він миттєво хапає її за горло й погрожує смертю. Це класична гіпернастороженість людини, яка повернулася з пекла й розучилася довіряти. Фінал обертається моторошною різаниною — сто вісім трупів женихів, дванадцять повішених служниць і скалічений пастух. Громадянську війну на Ітаці зупиняє лише пряме втручання Афіни.
Гомер ніби зізнається: людських механізмів, аби спинити цю спіраль насильства, він не бачить. Аби знайти спокій, провидець Тіресій наказує Одіссеєві взяти весло й іти вглиб суходолу, поки він не зустріне людей, які не бачили моря й назвуть весло лопатою для зерна. У сучасному прочитанні це звучить як пошук місця, де війна нарешті втратить над людиною владу.

Кадр з кінофільму «Одіссея»
«Й не у хвилі морській тебе смерть після того легка спіткає…»
Втрачена антична поема «Телегонія» дописала цьому міфу ще гіркіший епілог: багато років по тому героя вбив Телегон — його власний син від чаклунки Цирцеї. Юнак, який так само виріс без батька й, припливши на Ітаку, просто не впізнав його. Цей своєрідний темний двійник Телемаха поставив крапку в історії великого мандрівника, пронизавши Одіссея списом із отруйним шипом ската.

Кадр з кінофільму «Одіссея»
Нолан перетворює цей матеріал на найдорожчий міф в історії кіно — близько 250 мільйонів доларів. Попри те, що фільм іще до прокату став епіцентром культурної «війни» через сучасні акценти акторів і некласичний кастинг (що обурило правих коментаторів, включно з Ілоном Маском), критики здебільшого відзначають безпрецедентний розмах і навіть елементи горору.
Нолана влучно називають «режисером-Роршахом» — у його фільмах кожен бачить підтвердження власних поглядів. І хоча трейлери продають нам класичного героя з м’язами та батальними сценами, Нолан, який зняв «Оппенгеймера» про тріумф як прокляття, навряд чи робитиме з Одіссея плаский монумент.
Ми дивитимемося фільм у країні, де «Одіссея» давно перестала бути античною метафорою. Де сотні тисяч жінок тримають свої доми і стають монолітами, як Пенелопа. Де зростає ціле покоління Телемахів, які часто не мають поруч своєї Афіни.
Гомер чесно попередив нас крізь тисячоліття: дорога додому буває значно довшою за саму війну, а повернення людини — це завдання на багато років.

Кадр з кінофільму «Одіссея»
