© Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Петро Катеринич
375 років тому, наприкінці червня 1651 року, болотиста місцевість біля волинської річки Пляшівки стала місцем однієї з найбільших наземних баталій Європи XVII століття.
Битва під Берестечком завершилася важкою поразкою армії Богдана Хмельницького. Майже три з половиною століття потому, польський режисер Єжи Гоффман, розпочинаючи роботу над екранізацією славетного роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем», цілеспрямовано відмовився від відтворення Берестецької битви. Фільм закінчується Зборівською угодою 1649 року.
ZN.UA розповідає про створення найбільшого кінопроєкту свого часу в Польщі, причини відходу авторів від першоджерела та логістичні, юридичні й виробничі парадокси, що супроводжували зйомки цієї історичної кінострічки.
Відступ від літературного канону
Щоб усвідомити масштаб ідеологічного виклику, з яким зіткнулася знімальна група, варто зазирнути в історію створення самого роману. Генрик Сенкевич писав «Вогнем і мечем» відповідно до своєї відомої тези — «задля зміцнення духу» польського суспільства, роз’єднаного між Російською, Австро-Угорською та Німецькою імперіями. У пресі роман публікувався з травня 1883 до березня 1884 року, а окремою книгою — 1884-го.
Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Відкритою метою роману Сенкевича було нагадати про часи військової величі Речі Посполитої. Однак в українських інтелектуальних колах твір одразу викликав різку критику. Зокрема, 1885 року історик Володимир Антонович опублікував рецензію, вказавши на спотворення фактів та формування карикатурного образу козацтва.
У романі українці зображені як невгамовна стихія, чужа цивілізація, а повстанці зневажливо названі «черню». Твір завершувався детальним описом польської військової звитяги під Берестечком та твердженням про ненависть, що отруїла братерську кров.
Єжи Гоффман, який пережив радянську депортацію до Сибіру та добре розумів принципи пропаганди, підійшов до матеріалу з іншої точки зору. Режисер свідомо вилучив сцену Берестецької битви з фіналу фільму, замінивши візуалізацію перемоги польської зброї на спокійний закадровий текст із застереженням щодо братовбивчих конфліктів.
Впливовий критик Зигмунт Калужинський дорікав, що, прибравши кульмінацію та «нейтралізувавши» гостроту польсько-українського протистояння, режисер зруйнував усю драматургічну структуру роману й позбавив глядача логічного катарсису перемоги.
Водночас «Вогнем і мечем» викликав значний суспільний резонанс в Україні. Деякі українські оглядачі з іронією зауважували: найвизначніший на той час фільм про українську історію, створений після здобуття незалежності, був знятий у Польщі.
Міхал Жебровський у фільмі «Вогнем і мечем»Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Юрій Іллєнко вважався одним із найсуворіших українських критиків картини Гоффмана: він бачив в екранізації Сенкевича відтворення ворожого до України історичного погляду. Через кілька років він представив власну, кардинально іншу версію минулого у «Молитві за гетьмана Мазепу» (2001) — першому великобюджетному фільмі незалежної України.
Однак стрічка, задумана як масштабна деконструкція російських і польських історичних міфів, спричинила гостру дискусію і не стала очікуваним загальнонаціональним кінематографічним успіхом. Наступною спробою створити українське історичне полотно став «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка (2006), проте й він не перетворився на глядацький блокбастер.
Тридцять років і галоп
Шлях до екранізації першої частини трилогії Сенкевича зайняв у Єжи Гоффмана майже 30 років, оскільки він розпочав з кінця — випустивши спочатку «Пана Володийовського» (1969), а потім монументальний «Потоп» (1974), який був номінований на «Оскар».
Політика все ж втрутилася в роботу Гоффмана над трилогією. 1968 року, під час зйомок «Пана Володийовського», великий загін військових, задіяних у масових сценах, раптово відкликали з майданчика та перекинули до Чехословаччини для участі в операції «Дунай». До екранізації «Вогнем і мечем» режисер зміг приступити значно пізніше: перша спроба запустити проєкт 1989 року не вдалася, а повноцінне виробництво розпочалося вже після політичних змін у Польщі.
Фінансове та логістичне забезпечення стрічки стало безпрецедентним для східноєвропейського кінематографа того часу. Загальний бюджет сягнув 24 млн злотих (еквівалент 8 млн дол. США). Фільм залишався найдорожчим польським кіно до виходу «Камо грядеши» (Quo vadis) у 2001 році.
Знімальний процес тривав 118 днів, протягом яких було відзнято понад 130 кілометрів плівки. До роботи залучили понад 100 професійних акторів, близько 10 тисяч статистів і 250 спеціально навчених коней.
За спецефекти відповідала британська компанія Machine Shop, яка працювала над голлівудськими проєктами «Термінатор 2» та «Хоробре серце». Такий підхід дозволив показати жорстокість військових зіткнень з натуралізмом, нетиповим для класичного історичного кіно. Місця зйомок були розташовані по всій Польщі: Запорізька Січ була знята в археологічному скансені у Біскупіні. Першу сцену з реплікою, за спогадами учасників, зняли лише на 61-й день зйомок.
Прем’єру оформили як виставу: 8 лютого 1999 року перед варшавським Великим театром палало 300 смолоскипів, вулицею проїхала кавалькада козацько-татарсько-польського війська, а козаки били у величезний січовий барабан.
«Вогнем і мечем» подивилися 7 151 354 глядачі — майже кожен п’ятий поляк. Це стало абсолютним рекордом польського прокату після 1989 року. А коли на Великдень 2001-го фільм вперше показали на телебаченні, його переглянули 10,3 мільйона глядачів.
Ступка, якого назвали зрадником
Богдан Ступка у ролі Богдана Хмельницького у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Кастинг кардинально змінив ідеологічний напрямок твору. Важливу роль у ньому зіграла дружина режисера — уродженка Києва Валентина Трахтенберг, яку близькі називали Валею.
Подружжя прожило разом понад 30 років. Саме Валентина помітила Ізабеллу Скорупко в телевізійному інтерв’ю («Маєш Гелену», — сказала Гоффманові). Фільм Гоффман присвятив дружині; вона померла від хвороби незадовго до прем’єри й так і не побачила картини на екрані.
Ізабелла Скорупко у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Образ Богдана Хмельницького зазнав найбільшої трансформації: з похмурого повстанця у книзі український актор Богдан Ступка створив складний портрет мудрого полководця та шляхтича, який усвідомлює вартість своїх рішень.
Вартість заплатив і сам актор: за словами Гоффмана, щойно в Україні дізналися, що Ступка гратиме гетьмана у польського режисера, його почали називати зрадником, що «продався за польські гроші». На думку Гоффмана, Ступка створив величний і гідний образ гетьмана. За цю роль актор отримав Офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Польською Республікою».
Богдан Ступка у фільмі «Вогнем і мечем»Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
З долею Богуна також сталося несподівано. Спочатку роль запропонували зірці польських кримінальних фільмів Богуславу Лінді, але за три тижні до початку зйомок він відмовився, обравши участь у «Панні Тадеуші» Анджея Вайди. Так з’явився росіянин Алєксандр Домоґаров, який мав необхідні навички верхової їзди та фехтування.
Варто зазначити, що екранний «Юрко Богун» — образ значною мірою вигаданий: реальний вінницький полковник мав ім’я Іван Богун, був одружений і мав двох дітей на час повстання. Сенкевичівського Богуна читачки любили більше за головного героя Скшетуського — і Гоффман це добре розумів.
Міхал Жебровський у ролі Яна Скшетуського та Ізабелла Скорупко у ролі Гелени Курцевичівни у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Поруч зіграла ціла плеяда акторів: Ізабелла Скорупко (Гелена), яка після фільму про Джеймса Бонда відмовлялася від голлівудських пропозицій; Даніель Ольбрихський у ролі Тугай-бея — місток до попередніх стрічок Гоффмана; українка Руслана Писанка в образі чаклунки Горпини.
Руслана Писанка у фільмі «Вогнем і мечем»Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Не обійшлося й без курйозів, на які Ступка та інші реагували з гумором. Так, коні на знімальному майданчику виявилися норовливішими за акторів. В одній сцені для великого плану кінь Скшетуського, побачивши, що решту тварин ведуть до стайні, прагнув приєднатися — і його втримували аж четверо людей. А в епізоді страти кінь, який мав зі страхом вискочити з-під шибениці, натомість флегматично виходив на середину кадру й починав щипати траву, незворушно зриваючи дубль за дублем.
Думка на два серця
Музику до фільму написав Кшесімір Дембський, поєднавши європейську симфонічну традицію з елементами української та східної музики. Головним ліричним хітом стрічки стала композиція Dumka na dwa serca на слова Яцека Цигана.
Спочатку планувалося, що пісню самостійно виконає Ізабелла Скорупко: це мало стати додатковим маркетинговим інструментом. Однак акторка відмовилася від запису, вважаючи вокальну партію занадто складною. Після низки кулуарних обговорень і відхилення інших кандидатур композицію перетворили на дует. У виконанні Едити Гурняк та Мечислава Щесняка вона увійшла в історію польської естради.
Зовсім інша ситуація склалася навколо української музики. У фільмі неодноразово звучить потужна хорова козацька пісня «Наливаймо, браття». Багато глядачів сприйняли її як автентичний народний твір, хоча музику створив український композитор Віктор Лісовол, а слова написав поет Вадим Крищенко.
Як стверджують автори пісні, її використали у фільмі без їхньої згоди та виплати авторської винагороди, а прізвища Вадима Крищенка та Віктора Лісовола не зазначили у фінальних титрах.
Іронія полягала в тому, що згодом уже сам Єжи Гоффман заявив про порушення своїх авторських прав в Україні. «Вогнем і мечем» викликав у нашій країні значний глядацький інтерес і суспільний резонанс. Водночас, як заявили представники Гоффмана, українські телеканали протягом кількох років транслювали цю та інші його стрічки без згоди авторів і належних відрахувань, а копії фільмів продавали в роздрібній мережі.
Намагаючись захистити свої права, режисер звернувся до українських судів і, за його словами, пройшов усі інстанції — аж до Верховного суду. На київській прес-конференції 28 жовтня 2008 року Гоффман заявив, що вперше в житті «був позбавлений авторських прав на власні фільми судом вільної держави».
Фрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»
Суть конфлікту полягала в тому, що право демонструвати й розповсюджувати картини українські установи та суди пов’язували з компаніями, які отримали прокатні посвідчення або придбали права на прокат, тоді як режисер вимагав визнання свого права на авторську винагороду за кожне використання стрічок.
Тодішня очільниця Державної служби кінематографії Ганна Чміль заявляла, що Мінкульт лише видавав прокатні посвідчення, питання авторських виплат не належало до його компетенції, а в документах режисером «Вогнем і мечем» був зазначений Єжи Гоффман.
2025 року Держкіно відмовило у державній реєстрації та заборонило розповсюдження й демонстрування нової версії фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» — того самого пристрасно антиімперського фільму Іллєнка, який колись забороняли в Москві. Причина — шведського короля зіграв росіянин Нікіта Джиґурда, а він належить до переліку осіб, що становлять загрозу національній безпеці.
На цьому тлі по-новому читається доля «Вогнем і мечем». Богуна в ньому грає Алєксандр Домоґаров — російський актор, відомий підтримкою російської агресії: ще 2020 року він радив тим, хто не згоден з російською владою, виїхати й «дзявкати» за кордоном. Домоґаров публічно підтримав повномасштабне вторгнення й побажав «перемоги» російській армії. Однак станом на червень 2026 року його немає у списку. Тому сама участь Домоґарова наразі не стала формальною підставою для заборони «Вогнем і мечем» в Україні.
Олександр Домогаров у ролі БогунаФрагмент із кінострічки «Вогнем і мечем»