© Getty Images
Петро Катеринич
Їй п’ятнадцять, з яких сім вона провела в бетонній камері без віконних отворів. Вона не знає аромату щойно скошеної трави, але знає відчуття, коли до її мозку приєднують електроди, а єдина особа, яку вона величає «батьком», примушує її до вбивства. Вона не має імені, тільки номер — 011. Їй хочеться бути звичайною, відчувати ніжність і смакувати морозиво, але навколишній світ буквально розпадається. Чи можливо, щоб номер знову став особистістю, коли навкруги – лише руїни та тіні минулого?
Оповідь про Джейн (Одинадцяту) – це не просто фабула для підліткового фентезі. Це відправна точка в один із найбільш інтригуючих парадоксів сучасної культури: як жахи про чудовиськ з альтернативного виміру змогли перетворитися на найбільш цілющий серіал десятиліття?
Автор колажу: Петро Катеринич
«Дивні дива» (Stranger Things) – телешоу, де діти борються з жахливими створіннями, улюблені герої помирають, а Інший бік загрожує поглинути реальність. І цей телесеріал несподівано став для генерації Z (народжених між 1997 та 2012 роками) загальним сеансом психоаналізу. Нині це не просто забава: психіатри використовують серіал для навчання студентів-медиків, а терапевти посилаються на антагоніста Векну як ідеальну візуалізацію клінічної депресії. Дослідники з Мічиганського, Ратґерського та Кінгстонського університетів намагаються збагнути, чому ці вигадані жахи так сильно резонують із цілком реальною підлітковою психікою.
Найкращі фільми, серіали й подкасти року: оголошено номінантів на “Золотий глобус”
26 грудня Netflix представив заключну частину п’ятого сезону – завершення десятирічної епопеї. Позаду – понад мільярд доларів прибутку та 1,83 мільярда годин перегляду лише четвертого сезону. Але за цими вражаючими цифрами криється щось значно глибше. Це явище, яке культурологи іменують «хаунтологією» (ностальгією за втраченим минулим), психологи – «екстерналізацією травми», а соціологи – «псевдоностальгією за майбутнім», якого ми ніколи не мали, але про яке так несамовито мріємо.
Одинадцять облич одного покоління: ким насправді є герої серіалу
Кожен важливий персонаж «Дивних див» втілює певний психологічний архетип юнацьких проблем – і це не випадково. Психологічний аналіз, оприлюднений Psi Chi (міжнародним товариством психологів), показує, як творці серіалу вміло застосували теорію психосоціального розвитку Еріка Еріксона для конструювання арок кожного героя.
Досьє від ZN.UA розкриває глибинні механізми психіки деяких персонажів (дивіться на інфографіці).
ZN.UA
Разом ці персонажі формують повний спектр юнацьких психологічних викликів: травма, скорбота, ідентичність, прихильність, соціальна тривога, співзалежність (стан, коли людина настільки захоплена проблемами або життям іншої людини, що повністю губить власну ідентичність). Глядачі бачать у них не вигаданих героїв, а дзеркала своїх власних внутрішніх битв, фобій і страхів перед дорослішанням.
Антагоніст четвертого сезону став, можливо, найточнішою візуалізацією депресії в історії масової культури. Векна не просто полює на підлітків – він використовує їхні найглибші психологічні вразливості. Його жертви – не випадкові: це юні люди, які вже несуть тягар провини, сорому, самозвинувачення.
«Векна – це ім’я, яке ми даємо нашому внутрішньому демону. Він – той внутрішній голос, який шепоче найгірші страхи: «Ти зламаний. Ти самотній. Ніхто не може тебе врятувати». Його прокляття – це цикл нав’язливих думок, влада депресії, що перекручує дійсність», – Рік Кокс, психотерапевт.
Томас Шелбі повертається: Netflix опублікував трейлер фільму “Гострі картузи: Безсмертний”
Дослідник Джошуа Педерсон пропонує глибше тлумачення: жертви Векни страждають не тільки від травми – вони мають симптоми того, що психологи називають «моральною травмою». Це страждання людини, яка вважає, що порушила свій моральний кодекс. Макс відчуває провину не через те, що її брат загинув, а через те, що десь у глибині душі вона цього прагнула. Одинадцята вважає себе чудовиськом не через те, що з нею зробили, а через те, що вона вчинила сама.
Netflix
Доктор Ентоні Тобія з Медичної школи Ратґерса застосовує серіал для навчання студентів-медиків: «Важко обговорювати «Дивні дива», не обговорюючи водночас ментальне здоров’я. Перегляд того, як Векна викликає болісні думки та спогади у цих юних людей, втілює процес екстерналізації…» (захисний механізм, при якому людина сприймає свої внутрішні конфлікти, відчуття або риси характеру як щось, що існує поза нею, у зовнішньому світі. – П.К.).
Увесь серіал – це велика метафора переходу від дитинства до дорослого життя (де правила змінюються, друзі роз’їжджаються, а монстри стають складнішими).
Netflix
Інший бік (Upside Down) – це світ дорослих проблем: він темний, заплутаний і самотній. Тілесний горор (трансформації тіл, слиз, перетворення) віддзеркалює підлітковий страх перед змінами власного тіла під час статевого дозрівання.
Привиди втраченого майбутнього: що таке «хаунтологія»
Психолог Едвард Вайт із Кінгстонського університету пропонує пояснення через концепцію «хаунтології» – терміну, який запровадив французький філософ Жак Дерріда, а розвинув британський культурний теоретик Марк Фішер. Хаунтологія стверджує, що сучасну культуру «переслідують» два привиди.
Перший привид – це соціальне минуле, уява, що раніше було краще. Другий – туга за майбутнім, яке обіцяло спокуту та зміни, але так і не настало. Ці два привиди формують стан між присутністю та відсутністю, де невирішені питання минулого й надалі переслідують сучасність.
Дія «Дивних див» у вісімдесятих – не ностальгічний вибір. Це свідоме повернення до ідеалізованої епохи. Гокінз зображено як містечко традиційних цінностей та економічної стабільності – але під його оболонкою ховається Інший бік. Метафора очевидна: травми минулого, які ми відмовляємося визнавати, не зникають – вони лише чатують у темряві.
«Дивні дива» настільки захоплюють, бо торкаються кількох психологічних шарів одночасно. Це майже форма спільної терапії, що дає змогу опрацювати страхи перед зрадою інституцій, дитячі рани та соціальний розпад через надприродні історії, які відчуваються безпечними», – доктор Едвард Вайт, Кінгстонський університет.
Анемоя: чому покоління Z сумує за часом, якого ніколи не бачило
Найпарадоксальніший феномен серіалу: його найбільші шанувальники – покоління Z, яке з’явилося на світ після завершення вісімдесятих. Письменник Джон Кьоніг вигадав для цього термін «анемоя» – ностальгія за часом, якого ви ніколи не знали. Деякі дослідники називають це «псевдоностальгією», але підкреслюють, що її психологічні ефекти цілком реальні.
Дослідження 2023 року (Harris Poll) засвідчило: 80% покоління Z переживають, що їхня генерація надто залежна від технологій. Більше половини вважає, що технології більше роз’єднують, ніж об’єднують. 60% представників покоління Z хотіли б повернутися до часу, коли всі ще не були «підключені». Дослідження Арчбриджського інституту (грудень 2024 року) виявило, що ностальгія за минулим є для покоління Z психологічним ресурсом: допомагає формувати ідентичність, знаходити творче натхнення, будувати міжпоколіннєві зв’язки, розвивати здоровіші стосунки з технологіями.
Netflix
Замість того щоб тікати від реальності, молоді люди використовують образи минулого як будівельний матеріал для уявляння кращого майбутнього. «Дивні дива» дають їм не втечу, а емоційний словник: дружбу, пригоди, віру в те, що монстрів можна здолати разом.
Запійний перегляд: антидепресант чи симптом?
Феномен, який ми називаємо запійним переглядом, тобто поглинанням декількох епізодів серіалу за один раз, давно перестав бути просто відпочинком. Сьогодні це об’єкт серйозних медичних дискусій. То що ж це: швидкий спосіб «підлікувати» настрій чи тривожний сигнал про те, що ми не даємо ради реальності?
Автор “Гострих картузів” повертається з новим серіалом Netflix
Дослідження 2025 року, опубліковане у BMC Public Health, виявило тривожну кореляцію: висока частота запійного перегляду часто йде пліч-о-пліч із підвищеними рівнями депресії, стресу та глибоким відчуттям самотності. Масштаби явища вражають: дані з Гонконгу (PLOS One, 2025) свідчать, що майже 47% дітей та підлітків практикують серіальні марафони щонайменше раз на місяць.
Але тут виникає важливий нюанс. Науковці з Університету Делавер (2024) з’ясували, що молодь часто використовує запійний перегляд як свідому копінг-стратегію – інструмент для саморегуляції під час тривоги.
Netflix
Дослідниця Емма Міллер виявила парадокс: кількість годин, проведених перед екраном, не є прямим провісником депресії. Перегляд серіалів на самоті, який раніше вважали ознакою соціальної ізоляції, насправді корелював зі зниженням показників депресії. Виявилося, що вирішальним чинником є не «скільки» ми дивимося, а «що» саме. Перегляд знайомого, комфортного контенту діє як емоційний стабілізатор.
«Дивні дива» ідеально вписуються в цю модель психологічного розвантаження. Серіал пропонує глядачеві знайомих персонажів, які стають майже рідними, передбачувану структуру, емоційно безпечний простір для переживання страху. Виконавчий продюсер Шон Леві влучно пояснює магію: це баланс між масштабним видовищем і простою людяністю. «Дивні дива», здається, назавжди стерли межу між «просто телешоу» і «великим кіно».
“Ефект скасування”: 41% ЛГБТК+ персонажів у серіалах зникнуть з нових сезонів
Брати Даффери, творці серіалу, змогли уникнути пастки «копіювання Спілберга». Замість того, щоб просто наслідувати класику, вони перетворили своє натхнення на авторський почерк. Як каже Метт Даффер, це їхня власна історія: навіть якщо вони помиляться, це буде їхня помилка, а не спотворення чужого шедевру.
Netflix
Але справжнім рушієм успіху стали глядачі. Netflix віртуозно залучив фанатів до гри: ми перестали бути просто спостерігачами. TikTok і Reddit перетворилися на цифрові платформи для детективів, де кожен кадр ставав доказом, а діалоги – вірусними трендами. Естетика вісімдесятих вийшла з екранів на вулиці, а фанатські теорії стали окремим видом мистецтва. Рішення показати фінал одночасно на стримінгу та в сотнях кінотеатрів стало визнанням факту: «Дивні дива» – це вже не контент, а ритуал. Це повернуло нам те, що забрав цифровий світ – відчуття спільноти, колективного переживання історії, коли ти плачеш чи смієшся в унісон із тисячами інших.
“У чому сенс”: режисер перших фільмів про Гаррі Поттера розкритикував перезапуск серіалу HBO
Серіал став справжньою машиною часу. Кейт Буш та її Running Up That Hill злетіли на вершини чартів, отримавши друге життя, про яке у вісімдесятих і не мріяли. Metallica несподівано знайшла армію юних шанувальників після епічної сцени з гітарою. Продажі вінілу сягнули історичних максимумів – покоління Z раптом відчуло потребу тримати музику в руках. Як зазначають культурні оглядачі, в наші непевні часи минуле стало тією «безпечною гаванню», куди ми всі прагнемо втекти.
Проте за цією ностальгією ховаються й тривожні моменти. Навіть фанатські теорії іноді підсвічують глибші страхи покоління. Популярна версія про те, що шкільний психолог таємно працює на зло, – це більше, ніж просто сюжетний поворот. Підлітки дедалі частіше вбачають у дорослих, які покликані їх захищати, загрозу або байдужість. І це, мабуть, найжахливіший монстр, якого «Дивні дива» витягли на світло.
Зрештою, «Дивні дива» транслюють найважливіший для нас меседж: навіть найстрахітливіших монстрів із паралельних світів можна перемогти. Але лише за однієї умови – якщо діяти спільно.