Все-таки я дуже поважаю кавказький народ – і культуру їхню, і їхні кулінарні традиції тим більше. Ось тільки не подумайте, що я це говорю з сарказмом! Навпаки! З цілковитою і всеосяжною повагою та пієтетом.
Важко замахнутися на таку поширену і всім відому страву, як хачапурі імеретинськи, не маючи можливості послатися на улюблену тітку або бабусю грузинок, як авторів і першоджерела цього приголомшливого рецепту. Але зате можу із задоволенням сказати, що була у мене сусідка, яка аж 2 роки жила в Батумі… Так от… її рецепт виглядав саме… А якщо ще й назвати, так дуже обережно, просто коржики з сиром, то й взагалі можна сміливо розраховувати на те, що розглядатимуть і критикуватимуть (якщо знадобиться, звичайно) сам рецепт, а не. А ось за смак я якраз ручаюся! Так що як один із способів, як варіант бездрожжевого і дуже швидкого варіанта, приготованого на сковороді… зустрічайте, спробуйте і, сподіваюся, готуйте!
Для тесту : на 1 склянку мацоні (слово красиве, але не всім знайоме і, головне, не у всіх зустрічається на прилавках, так що при необхідності сміливо замінюємо цей продукт або на кисле молоко, або на кефір, або на йогурт, або навіть на сметану) беремо два і три чверті склянки соку 1, по половині ложку з гіркою цукру, 1 яйце (можна обійтися і без) і 2-3 столові ложки олії.
Кажуть, що грузинські господині встигають приготувати хачапурі за той час, поки тільки дорогий гість дійде звивистою доріжкою від воріт до будинку… Таких висот, звичайно, треба добиватися роками. Але саме це тісто приготувати можна за дуже і дуже рекордний час.
Отже, у мацоні кімнатної температури кладемо соду і перемішуємо її… нехай собі шипить… вирує… піниться… «гаситься»… Потім додаємо туди сіль, цукор, яйце. Знову все перемішуємо і просіюємо туди муку… Вже 2,5 склянки зовсім сміливо. Замішуємо тісто і, присипаючи стіл залишками борошна, додаючи на руки і на тісто рослинне масло, домішуємо його (тісто) до однорідного стану, що бажано не прилипає до рук. При цьому, як і завжди, намагаємося для досягнення цієї мети використовувати найменшу кількість борошна і не замучити тісто надмірною старанністю та працьовитістю.
Все робимо швидко, легко та без фанатизму. Думаємо про приємне, мріємо про прекрасне, місимо з ніжністю і задоволенням … Готове тісто (точно не засікала, але є відчуття, що робилося воно не більше 3-4 хвилин) накриваємо або рушником, або мисочкою і залишаємо відпочити (від нас, від наших рук, та й від життя взагалі).
І спокійно і із задоволенням переходимо до начинки . У нас сьогодні сулугуні, грамів 500. (Хоча в ідеалі, кажуть, краще імеретинський сир… але ось тільки де ж добути такий, питається? Ще кажуть, добре йде сюди адигейський. Можна ще й моцареллу додати.) Начинки (сиру) просто має бути багато… ми ж теж люди грамотні… розуміємо… не повинен бути надто солоним (це не комільфо), так що обов'язково пробуємо і або вимочуємо його (сир) у воді чи молоці, або змішуємо з сиром. А якщо так вийшло, що сир надто прісний, то не виключено, що й досолюємо. Додаємо ще грамів 70-100 вершкового масла та яйце.
Все – і сир, і масло, натираємо на великій тертці, додаємо яйце і добре перемішуємо. Маса не повинна стояти колом, треба, щоб вона була податливою та в'язкою. Тож за потреби сміливо докладаємо ще одне яйце.
Ну і залишилося найцікавіше… ліпимо… воюємо… творимо.., а точніше ділимо наше тісто, що відлежалося і відпочило, на 4 або 5 частин (залежить виключно від величини сковороди, в якій випікатим коржиків) і рівно на таку ж кількість ділимо і нашу начинку. При цьому з подивом і задоволенням помічаємо, що і порційні шматочки тіста, і шматочки начинки за обсягом практично рівні, або, що краще, шматочки з сиром, мабуть, і побільше будуть! Ура! Нас це точно влаштовує. І те, й інше (і шматочки тіста, і шматочки начинки) підкочуємо в колобки.
На добре присипаному борошном столі розминаємо шматочок тіста в невеликий коржик і викладаємо на нього колобок із сирної начинки. Вільними від начинки краями тіста обнімаємо нашу начинку зверху, щільно защипуючи шов. Тремтливо стежимо, щоб були на корені припинені навіть найменше бажання і можливість начинки втекти з тістяного полону.
Отриманий герметично зліплений майже кулька, перекладаємо швом вниз і акуратно або качалкою, або пальцями (що значно приємніше) розкочуємо колобок в корж діаметром, дуже схожим на діаметр сковороди, в якій будемо смажити.
Ну і власне смажимо, намагаючись максимально струсити з коржика зайве борошно, на сухій добре розігрітій сковороді, відразу зменшивши нагрівання приблизно до половини, хвилини 3-4 з одного боку. Поки що на цій самій стороні не з'явиться апетитно-золотисте, піджаристе забарвлення. Кришкою нам закривати навіть на думку не спадає. По-перше, просмажиться і так, по-друге, коржик із закритою кришкою почне обов'язково відволожуватися і мокнути… Ну і на який нам це потрібно, питається!? Та й перевертати її через це буде не так зручно, легко і невимушено, як воно замислювалося. Перевернувши-таки коржик на інший бік, досмажуємо, не відхиляючись від вищевикладених інструкцій, до готовності, паралельно не забуваємо вже підсмажену сторону щедро змастити вершковим маслом.
У готового знятого з плити хачапурі другий бік теж змащуємо маслом, викладаємо їх стопочкою і терміново, буквально дуже поспішаючи порадувати і себе, і своїх гаряче улюблених гаряченькою з розплавленим сиром, що тягнеться, золотистим і ароматним коржом, кличемо всіх за стіл! Я думаю, ніхто не буде розчарований.
Тож вдалої вам випічки та приємного апетиту!