За зачіскою в селі одразу можна було визначити, чи жінка заміжня, чи дівчина. Косу та вінок носила дівчина. На весіллі косу розплітали, а молодій покривали голову — відтоді волосся ховали під очіпок (тугу шапочку) та хустку. З’являтися на людях «простоволосою» вважалося соромно. З розпущеним волоссям жінки виходили лише в особливі дні.
Яку косу носила дівчина
Довга коса була головною дівочою окрасою: «Довга коса — честь дівоча!». Проте плели її по-різному залежно від регіону.
На Лівобережжі у будні дівчина робила рівний проділ і укладала дві коси навколо голови, «ніби вінком», а в неділю заплітала одну косу з кольоровими стрічками, яку спускала по спині.
На Правобережжі на свята заплітали дві коси, що спадали по спині.
Під Лубнами на Полтавщині косу починали плести з трьох-шести пасм, а до кінця доводили їхню кількість до 24, аби коса здавалася густішою. Закінчивши плетіння, тягнули за кінчик зі словами: «Рости, коса, од пояса до долу».
На Київщині складні святкові зачіски самотужки зробити було важко, тому в суботу ввечері дівчата збиралися разом, мили голови й заплітали одна одній коси. Влітку до коси вплітали вінок — його носили тільки дівчата. Взимку замість вінка прив’язували над чолом червону або блакитну стрічку.
Втратити косу вважалося ганьбою. Через погану славу парубки могли силою обрізати дівчині косу.
Дівчину, яка народила дитину поза шлюбом, називали покриткою. Їй покривали голову хусткою — звідси й походить назва. Косу та вінок носити їй більше не дозволяли, але й повноцінного убору заміжньої жінки вона не отримувала.
Як косу розплітали на весіллі
Розплітання коси вважали найурочистішим моментом весілля. Молоду садили на діжу, застелену кожухом хутром догори. Старша дружка просила старосту благословити дійство. Молодий першим виймав із коси стрічку й залишав її собі. Далі косу розплітали дружки, свахи або мати — залежно від місцевих традицій, а дівчата співали: «Тільки жаль мені русої коси — дівочої краси». Молода водночас плакала.
Потім наставав обряд покривання. Мати виносила намітку — довге біле полотнище, яким обв’язували голову поверх очіпка. Молода за звичаєм відбивалася й тричі кидала намітку до порога, але врешті-решт голову покривали, і свахи співали: «З дівки у молодицю».
З Покрови починалися осінні весілля, і дівчата промовляли: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку… хоч ганчіркою, аби я була жінкою». Покрити голову означало вийти заміж.
Чому заміжній не можна було ходити простоволосою
«Ходити простоволосою» або «світити волоссям» вважалося непристойним. На Полтавщині казали, що якщо жінка ходить із непокритою головою, «сонце плаче». Східні слов’яни вірили, що простоволоса заміжня жінка може накликати град та неврожай. Зірвати з жінки очіпок означало зганьбити її й усю родину.
Під хусткою волосся укладали так, щоб жодне пасмо не вибивалося. На Київщині та Полтавщині заміжні жінки зазвичай не заплітали кос: ділили волосся навпіл, скручували джгутами, намотували на кибалку — тверде кільце — і надягали зверху очіпок, стягнутий шнурівкою. Поверх нього пов’язували хустку або намітку. На Галичині волосся молодиці взагалі підстригали до вух.
Вдома та в полі намітку знімали — її одягали лише до церкви та під час візитів у гості. Проте очіпок і хустка залишалися на голові завжди. Антрополог Федір Вовк згадував, що під час експедицій жінки спокійно оголювали коліно для вимірювань, але зняти очіпок майже завжди відмовлялися.
Коли волосся розпускали
На весіллі. Від моменту розплітання коси до покривання голови молода залишалася з розпущеним волоссям — вона вже не була дівчиною, але ще не стала молодою жінкою. На Західній Волині молоді жінки ходили так ще два тижні після весілля.
На Русальному тижні, на початку літа. У Русальний четвер дівчата ходили житом із розпущеними косами — такими, як у русалок.
Під час ворожіння. Сідаючи ворожити, дівчата розпускали коси, знімали пояс і розв’язували вузли — на тій, хто ворожить, не повинно було залишитися жодного зав’язаного елементу.
Що від цього збереглося донині
Фата прийшла до українських наречених із Західної Європи приблизно у 1940-х роках, а до того її роль відігравав вінок. На багатьох весіллях і досі з нареченої знімають фату, а подекуди одразу пов’язують хустку — у традиційному весільному обряді на цьому етапі відбувалося покривання голови.
Традиція покривати голову хусткою в церкві походить від слів апостола Павла про покриту голову під час молитви. А сам вінок знову став модним з 2014 року, і майстрині відновлюють давні весільні вінки — ті, в яких виходили заміж прабабусі.
Джерело новини: ukr.media