У Культурному центрі України у Франції, у Парижі, відбулася культурно-дипломатична подія, присвячена українській вишитій сорочці, її історії, регіональному різноманіттю та важливості збереження цієї традиції. Захід об’єднав представників дипломатичного, культурного та музейного середовищ, дослідників і міжнародні медіа, ставши простором для ширшої розмови про живу культурну спадщину та її передачу наступним поколінням.
Центральною частиною програми став проєкт української дизайнерки та дослідниці Христини Рачицької, яка майже двадцять років збирає старовинні українські вишиті сорочки. Сьогодні її приватна колекція налічує понад 500 зразків із різних регіонів України. Частину з них представили під час події разом із сучасними роботами KHRYSTYNA RACHYTSKA, показавши зв’язок між історичними техніками, конструкціями та сучасною практикою.
Особливу увагу гостей привернули старовинні сорочки, кожна з яких зберігає власну історію, регіональні особливості та знання про спосіб життя людей, які їх створювали. Через ці предмети розмова про спадщину набула конкретного виміру: йшлося про техніки, крій, матеріали, орнаменти та ремісничі знання, які десятиліттями й століттями передавалися від людини до людини.
“Сьогодні, коли Росія систематично знищує українську культурну спадщину – як матеріальну, так і духовну, – важливо пам’ятати, що під ударом опиняються не лише наші міста й території, а й сама українська ідентичність. Вишиванки, рушники, традиційні орнаменти та символи – це не просто елементи нашої культури, а коди національної пам’яті, які передаються з покоління в покоління. Їх намагалися знищити протягом століть, але вони пережили Голодомор, війни та репресії й збереглися до сьогодні. І зараз, коли Україна знову бореться за своє існування, ці традиції залишаються джерелом нашої внутрішньої сили та стійкості. Саме тому так важливо їх зберігати, популяризувати й демонструвати світові”, — зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Вадим Омельченко.
Сьогодні паралельно триває робота, спрямована на міжнародне визнання традиції української вишитої сорочки та її внесення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства UNESCO. У цьому контексті паризька подія стала частиною ширшої міжнародної комунікації про українську вишиту сорочку як живу культурну практику, її тяглість, регіональне різноманіття та значення.
“У Парижі ми побачили українську традицію вишивання в її тяглості — від старовинних сорочок до сучасної колекції Христини Рачицької. Саме так живе нематеріальна культурна спадщина: через знання, техніки й історії, які передаються з покоління в покоління. Сьогодні, коли Україна працює над досьє про вишиванку як соціокультурну традицію, особливо важливо показувати світові глибину й різноманіття цієї культури”, — зазначила Вікторія Ляліна-Бойко, Постійна представниця України при UNESCO.
“Для мене дуже важливо, щоб Україну у світі знали через нашу культуру, її глибину, красу й історію. Я багато років збираю старовинні вишиті сорочки, досліджую їх і щоразу відкриваю в них щось нове. Мабуть, одна з головних цілей моєї роботи — розповідати про цю спадщину далі, знайомити з нею людей в інших країнах і показувати, наскільки вона жива й багатогранна. Тому для мене було особливо цінно побачити такий інтерес до української вишитої сорочки в Парижі й мати можливість поділитися цією частиною нашої культури з міжнародною дипломатичною та культурною спільнотою”, — зазначає Христина Рачицька.
Для Христини Рачицької ця робота є продовженням багаторічного дослідження українського традиційного одягу. Її архів дозволяє простежити, як змінювалися конструкції, техніки та візуальна мова вишитої сорочки залежно від регіону й часу. Ці дослідження формують і сучасну мову бренду KHRYSTYNA RACHYTSKA, продовжуючи закладені в історичних речах принципи роботи з формою, ремеслом і способом життя.
Христина Рачицька
Паризька подія стала першим кроком у ширшій міжнародній комунікації навколо української вишитої сорочки. Її головна теза залишається простою: збереження спадщини передбачає збереження самих речей, знань про їхнє створення, їхнього значення для спільнот і практик, завдяки яким ця традиція може передаватися далі.
Джерело новини: vogue.ua