Багато хто пам’ятає Марка Вовчка ще зі школи, а Жорж Санд та англійського романіста Джорджа Еліота, автора «Міддлмарча», знають за книгами. За кожним із цих імен стоїть жінка.
Ім’я, за яким не вгадаєш жінку, давало книзі шанс, що її судитимуть як книгу.
Жорж Санд: прізвище позичили в коханого
Письменницю насправді звали Аврора Дюпен, за чоловіком — баронеса Дюдеван. Коли вона зібралася друкувати книги, свекруха попросила не ставити на обкладинки прізвище Дюдеван, і Аврора пообіцяла.
Перший роман, «Роза і Бланш» (1831), вона написала начорно, а повністю переписав молодий письменник Жуль Сандо, її коханий. Підпис «Жуль Санд» придумав їхній редактор Анрі де Латуш, скоротивши прізвище Сандо. Книга добре продавалася, і видавець замовив новий роман під тим самим ім’ям.
Наступну книгу, «Індіану», Аврора написала сама, і Сандо відмовився підписувати чужий роман. Видавець стояв на своєму, адже ім’я вже приносило продажі. Тоді Латуш запропонував прізвище «Санд» залишити, а ім’я взяти інше. Аврора обрала «Жорж» одразу, не роздумуючи. Вона розраховувала, що Жуля й Жоржа, про яких публіка нічого не знає, візьмуть за братів або кузенів. Так у 1832 році з’явилася «Індіана» Жорж Санд.
Сестри Бронте сховали в псевдонімах свої ініціали
У 20 років Шарлотта Бронте дізналася, що думають про жінок-письменниць. Вона надіслала свої вірші відомому поету Роберту Сауті, і в березні 1837 року він відповів, що хист у неї є, але «література не може бути справою життя жінки і не повинна нею бути».
Через дев’ять років, у 1846 році, Шарлотта, Емілі та Енн видали власним коштом збірку віршів. Авторами на обкладинці значилися Каррер, Елліс та Ектон Белл. Шарлотта стала Каррером, Емілі — Еллісом, а Енн — Ектоном, тож у кожної лишилася перша літера справжнього імені.
Шарлотта потім писала, що взяти відверто чоловічі імена їм не дозволяло сумління, а назватися жінками вони не хотіли. Тому обрали рідкісні, незвичні імена, за якими не зрозумієш, хто їх носить.
За рік видавець продав лише два примірники. Про книги сестри не говорили навіть батькові-священнику. Одного разу листоноша спитав у нього, де тут мешкає якийсь Каррер Белл, і батько чесно відповів, що такої людини в парафії немає.
За збіркою вийшли «Джейн Ейр», «Буремний перевал» та інші романи Беллів, а таємницю сестри берегли так міцно, що навіть лондонський видавець «Джейн Ейр» не знав, чоловіки йому пишуть чи жінки.
Розкритися довелося через плутанину. Видавець Емілі та Енн запевняв американців, що всі романи Беллів написала одна людина. Видавець Шарлотти, невдоволений та збентежений, написав їй про це. Сестри вирішили того самого дня довести, що вони різні люди. Шарлотта й Енн пішки рушили на станцію, потрапили під грозу й нічним поїздом поїхали до Лондона. Вранці Шарлотта мовчки простягнула видавцю його ж листа. «Звідки це у вас?» — спитав він і тут-таки зрозумів, хто перед ним.
Джорджа Еліота довелося рятувати від самозванця
Перш ніж писати романи, Мері Енн Еванс була перекладачкою та критикинею. Ім’я «Джордж» вона запозичила в супутника життя, письменника Джорджа Генрі Льюїса, а «Еліот», за її словами, було просто гарним звучним словом, яке легко вимовити. Псевдонім, писала вона видавцю, дає всі переваги популярності без її незручностей. Імовірно, вона берегла й особисте життя, адже Льюїс був одружений, і їхній союз суспільство засуджувало.
Чарлз Дікенс запідозрив правду вже з першої її книги, «Сцен з життя духовенства». Він написав авторові, що звернувся б до нього як до жінки, бо підпис на титулі його не переконує, а жіночі риси в оповіданнях надто помітні. Письменник Вільям Текерей, навпаки, запевняв, що це писала не жінка.
Розкритися її змусила чужа людина. Після успіху роману «Адам Бід» у 1859 році в її рідних краях повірили, що автор — Джозеф Ліггінс, син місцевого пекаря. Казали, що він сам називає себе Джорджем Еліотом, бідує й віддає рукописи задарма, і для «бідного автора» почали збирати гроші. Мері Енн написала, що охоче зберігала б інкогніто все життя, але не може дозволити іншому видавати її книги за свої. Того самого року її ім’я стало відоме всім.
Марко Вовчок: звідки взявся «Вовчок», сперечаються досі
Письменницю зі шкільної програми звали Марія Вілінська. Народилася вона далеко від України, а українську вивчила, коли вийшла заміж за збирача народних пісень Опанаса Марковича й переїхала з ним до Чернігова, потім до Києва та Немирова. У 1857 році вийшли «Народні оповідання Марка Вовчка». Рукописи вона надіслала письменнику Пантелеймону Кулішу, і він їх відредагував та видав.
«Марко» явно перегукується з прізвищем чоловіка, Маркович. Із «Вовчком» складніше, адже за її життя псевдонім тримали в таємниці. Син письменниці розповідав родинний переказ, що рід Марковичів пішов від козака Марка, якого за сувору вдачу прозвали Вовчком. Куліш у 1857 році писав, що зошит надіслав «хтось, хто назвав себе Марком Вовчком». А через тридцять із гаком років, уже посварившись із письменницею, стверджував, що ім’я придумав він сам.
Хто стоїть за іменем, теж знали не всі. Довго думали, що Марко Вовчок — спільне ім’я Марії та Опанаса Марковичів, а те, що писала саме вона, літературознавці на підставі її сімейного архіву довели лише в 1908 році. А чоловіче ім’я так прижилося, що Тарас Шевченко присвятив їй вірш і назвав його «Марку Вовчку». Коли в 1907 році письменниця померла, в одному з некрологів так і написали: «Помер Марко Вовчок».
Джеймс Тіптрі-молодший: прізвище взяли з банки джему
Американка Еліс Шелдон працювала художницею, служила у військовій розвідці та в ЦРУ, а в 1967 році стала докторкою психології. Тоді ж вона почала друкувати фантастику й не хотіла, щоб це зашкодило її науковій репутації. «Чоловіче ім’я здавалося добрим маскуванням. Мені здавалося, що чоловік прослизне непоміченим. Надто часто в житті я виявлялася першою жінкою в якійсь справі», — пояснювала вона. Прізвище «Тіптрі» вона побачила на банці джему англійської марки Tiptree, а «молодшого» додав чоловік.
На публіці вона не з’являлася й з редакторами навіть телефоном не розмовляла, лише листувалася. Письменник-фантаст Роберт Сілверберг у 1975 році назвав «абсурдною» версію, що Тіптрі — жінка. Мовляв, у його манері є щось безперечно чоловіче.
Видала її дрібниця. У 1976 році «Тіптрі» в одному з численних листів згадав, що в Чикаго померла його мати, теж письменниця. Шанувальники знайшли некролог, і побачили, що в неї немає сина Джеймса, а є лише дочка на ім’я Еліс Шелдон.
Зрозумівши, що таємницю розкрито, вона зізналася в листі своїй подрузі, письменниці Урсулі Ле Гуїн: «Я — 61-річна жінка на ім’я Еліс Шелдон». На той час майже десять років більшість читачів вважали Тіптрі чоловіком.
Джоан Роулінг: літеру «К» взяли в бабусі
Навіть наприкінці XX століття ім’я на обкладинці обирали з огляду на читача. Коли в 1997 році виходив перший «Гаррі Поттер», видавець попросив Джоан Роулінг поставити на обкладинку дві літери замість імені. Він боявся, що хлопчики не візьмуть книгу, яку явно написала жінка. Другого імені в Роулінг немає, і літеру «К» вона взяла в бабусі Кетлін. Так на обкладинці з’явилася «Дж. К. Роулінг».
Джерело: ukr.media