27 червня виповнилося 100 років від дня народження волонтерки та зв’язкової Української Повстанської Армії Марії Кушнірчук, яка пережила радянські табори у Воркуті. Жінка дожила до незалежності України та домоглася реабілітації.
Марія Кушнірчук народилася 27 червня 1926 року в селі Молодятин на Івано-Франківщині. Її мати, Марія-Ванда Кушнірчук, походила з польської родини коваля Францішека Рибчика, а батько, Микола Кушнірчук, був українцем. Попри те, що Ванда зреклася своєї родини заради шлюбу з Миколою та переходу до греко-католицької віри, вона продовжила жити в Молодятині. Микола Кушнірчук загинув 27 квітня 1945 року під час битви під Берліном, захищаючи СРСР у лавах Червоної Армії.
Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук
Усі фото з родинного архіву Олесі Гудимяк
Марія була найстаршою дитиною в сім’ї. Вона добре вчилася, про що свідчать збережені свідоцтва про закінчення навчальних років. Однак, через німецьку окупацію та примусові вивезення українських дівчат на роботу до Німеччини, Марії довелося змінити дату народження на 1928 рік, аби уникнути тяжкої праці. Саме тому в документах НКВС фігурує ця дата.
У 1944 році Марія долучилася до лав Української Повстанської Армії як волонтерка-збирачка продуктів для станиці ОУН села Молодятин. Завдяки її старанням та допомозі односельців, вдалося зібрати 15 кг хліба та 10 літрів молока для повстанців. У своєму домі вона також переховувала воїнів УПА від переслідувань енкаведистів.
Марію двічі заарештовували: у травні 1945 року, коли її утримували три дні, та в грудні того ж року. Слідчий Чкалов звинуватив її у постачанні продуктів УПА. Протягом місяця дівчину жорстоко били, доки вона не зізналася.
Марія Кушнірчук та Марія Федюк, політв’язні воркутянських таборів, 1954 рік
На початку 1946 року Марія стала зв’язковою УПА, підтримуючи зв’язок між селами Молодятин та Чорний Потік. Вона передавала розвідувальні дані чотовому сотні “Спартана” на псевдо “Шабля”. 2 липня 1947 року її арештували. Після жорстоких катувань у Коломийській в’язниці, Марію Кушнірчук засудили на вісім років виправно-трудових таборів. Згодом її направили до Воркути.
Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.
Після смерті Сталіна, 22 листопада 1954 року, Марію Кушнірчук достроково звільнили. У середині 1950-х вона одружилася з політв’язнем Іваном Прошаком, з яким мала двох доньок — Анастасію та Олесю.
Під час Хрущовської відлиги Марія подала прохання про реабілітацію, але їй було відмовлено, попри численні свідчення на її користь. Через це вона не мала змоги здобути вищу освіту і працювала помічницею на кухні та сторожем дитячого садка.
У 1972 році, коли почалася нова хвиля арештів дисидентів, Марія врятувала родину від репресій, знищивши самвидав “Український вісник”, який зберігався вдома. У грудні 1977 року подружжя переселилося до Коломиї.
У травні 1991 року Марія знову звернулася до прокурора Івано-Франківської області з проханням про реабілітацію. 15 серпня 1991 року, напередодні відновлення незалежності України, її було реабілітовано.
У 1990-х роках Марія Кушнірчук була членкинею Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. На жаль, наслідки перебування в таборах позначилися на її здоров’ї. Чоловік, Іван Прошак, підтримував її до своєї смерті 14 січня 1999 року.
Марія Кушнірчук померла 14 червня 2005 року в Коломиї, не доживши 13 днів до свого 79-річчя.
Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.
