Кава: від "чортового зілля" до "другого хліба"

Від "чортового зілля" до "другого хліба"0

Нині картоплю називають годувальницею української родини та одним із найважливіших продуктів на столі. Важко уявити, що ще кілька століть тому її вважали заморською дивиною, яку люди боялися вирощувати. У деяких країнах навіть спалахували бунти проти картоплі, які влада зупиняла силоміць.

Пропонуємо ознайомитися зі статтею українського письменника та журналіста Федора Дудка про історію картоплі в Україні, яка була опублікована у журналі “Життя і знання” 1935 року. Автор розповідє про походження картоплі, забобони і страх щодо цієї городини. І як овоч, якого вважали шкідливим для здоров’я, став одним із найвживаніших продуктів. Оригінальний правопис збережено. Публікацію розшукала журналістка Олександра Кусько.

Від "чортового зілля" до "другого хліба"2 — Яків Гніздовський. Ящик картоплі

Яків Гніздовський. Ящик картоплі

Кожен із нас знає, яку велику вагу для прохарчування нашого народу має картопля (бараболя, мандибурка, бульба). Та рідко хто тепер задасть собі питання, відколи цю ростину в нас садять, як вона до нас дісталася і звідки. Отож слід нам усім знати, що прийшла вона до нас із заморських країв і помірно не так то вже й дуже давно, що був час, коли привезену вже з чужини картоплю не хотіли наші люди садити “ані за гріхи”, що звали її “чортовим зіллям” та іншими призирливими назвами. То було це не тільки в нас. Володарям деяких країн, напр. Німеччини й Росії, доводилося вживати сили, щоб примусити людей плекати цю, таку тепер дорогоцінну в нашому житті городовину! І було це не зовсім так і давно. Минуло всього двісті років, як це приятель багатих і (особливо) бідних — картопля стала просто необхідна. Цим 200-літнім (більш-менш) роковинам появи картоплі в нас ми і присвячуємо ці рядки.

Картопля — ростина американська. Батьківщиною її є південна частина Чилі (в Південній Америці), де її ще до відкриття Нового Світу європейцями тамтешні люди плекали по городах. Із Чилі плекання цієї ростини перейшло до інших американських країв, головно ж — до Перу. Ще й досі в Перу можна придбати бараболю в дикому стані. Є це ростина з дуже запашними квітами, але з маленькими, не вдалими до вжитку бульбочками. Тоді, коли Америку завоювали європейці, картопля загального поширення там іще не мала. Наприклад, тогочасні мексиканці зовсім тоді бараболі не знали. Перші привезли картоплю з Америки до Європи іспанці. Було ще після того, як вони завоювали Перу, десь коло 1565 р., між рр. 1560 і 1570. Звідти, з Іспанії, її, як рідку новинку, почали розвозити по своїх краях мореплавці Іспанії, Голландії, Італії й інших країв. Але великого захоплення поява картоплі серед європейських народів не викликала. Навпаки, більшість народів Європи прийняла цю новинку досить недовірливо, а подекуди навіть неохоче й (на сході) зовсім вороже. Треба було часу, щоб у цій американській гості поволі засмакували незвичні до неї народи старого світу.

Перші країни, де бараболя прижилася досить скоро, були Іспанія й за нею Італія. До Ірландії потрапила картопля десь коло 1565 р., туди привіз її торговець невільниками Гавкінс, а в Англії почали її плекати після 1623 р., коли вже втретє привезли її з Америки, й коли вона в Іспанії й Італії була вже добре відома. Там вона дістала назву “tartufoli”, звідки пізніше німці почали її називати “картофлями”, а ми за ними — картоплею. Оповідають, що коли подали вперше картоплю на стіл англійського короля, він її спробував і скривився. Нічого дивного: королеві подали картоплю… сиру!

Властиво картоплю широко почали садити в інших краях Європи аж у XVIII ст. Із німецьких країв у Пруссії населення ще з початком XVIII ст. не дуже охоче садило бараболю, й королям Фрідріхові Вільгельмові І (1713–1740) і Фрідріхові Великому (1740–1786) довелося силою приневолювати до того недовірливих селян. Натомість у Саксонії вже 1717 р. почали в широких розмірах садити картоплю. У Швеції її почали садити вже широко від 1726 р., у Шотландії від 1728 р., на Угорщині й у Чехії — коло 1770 р., у Франції — від 1783 р. У XVIII ст. почали англійці переносити її культуру до своїх колоній. Таким чином картопля з’явилася тоді на Капланді, в Індії, в Австралії, Тасманії, в Новій Зеландії, — а далі вже в Китаї тощо.

Від "чортового зілля" до "другого хліба"3

Збери свою повну торбу історій. Купуй сувенірну продукцію в онлайн-крамниці

В Росії картоплю побачили вперше за Петра І (1682–1725), який силою (хоч і даремно) змушував уживати її. Але за цариці Анни Іванівни (1730–1740) бараболю успішно розводили вже по городах під Петербургом чужинці, хоч поширення її в народних московських масах ішло дуже повільно. Енергійно за її поширення взялася цариця Катерина II., що хотіла прохарчувати нею голодне населення в деяких місцевостях Росії. З її наказу скрізь по Росії розіслали насіння бараболі й поуки, як її розводити й садити. Але в деяких місцевостях населення зустріло царицин наказ вороже, й були випадки т. зв. явних “картопляних бунтів”, які доводилося здушувати військовою силою. Щойно за Миколи І (1825–1855) російський уряд сам почав плекати бараболю в Росії з огляду на великий недорід у деяких губерніях. У 1840, а потім удруге в 1842 рр. царський розпорядок наказував: 1) заводити скрізь на державних землях громадські засіви картоплі й насіння з цього врожаю роздавати селянам; 2) видати поуку про те, як плекати, зберігати й уживати картоплю; 3) давати нагороди господарям, що візьмуться дбало й енергійно розводити бараболю. Але ці заходи уряду Миколи І у багатьох місцевостях викликали теж упертий спротив населення. Так, напр., у Пермщині вибухнув 1842 р. великий “картопляний бунт”, доходило до того, що вбивали сільську владу. Треба було посилати на здушення бунту військо. Було багато жертв серед повстанців. І тільки кривава розправа з темними пересудами й народньою відразою до нового ‘зілля’ поклала край неохоті в масах садити картоплю. Вже в 1843 р. люди слухняно плекали цю городовину…

Час появи бараболі в Україні докладно невідомий. У середині XVII ст. її на наших землях певне ще не було. Французький інженер Боплан, що досить широко оповідає в своїм описі України про нашу рослинність того часу, напевне був би подав картоплю, коли б вона на Україні тоді була. Треба думати, що вона потрапила до нас десь за гетьманування Ів. Мазепи, коли не раніше, за часів І. Самойловича, як рідкісна городина на стіл гетьманів, що любили заводити все, що було нове в Європі, й у себе. Майже з певною можна сказати, що з кінцем гетьманування Мазепи картопля вже не була великою рідкістю в Україні. Досить велике число німців на військовій службі в козацьких полках того часу, з одного боку, і прихід на Україну шведів, з другого боку, могли б промовляти за те, що ця рослина бодай серед козацької верхівки була вже знана. Що в 30–40 рр. XVIII ст. вона вже була сильно поширена, на це маємо вказівки в польській мемуаристиці).

І так у II томі опису польського побуту за короля Августа III, зробленого Котовичем, читаємо: “… Картопля в Польщі… з’явилася за Авґуста III, спершу в королівських економiях, що її обсаджували самі німці-саксонці, які для своєї вигоди привезли з собою ту рослину з Саксонії і поширили її в Польщі. Довго поляки цуралися бараболі, вважаючи її за шкідливу для здоров’я… Але згодом хлібороби в економiях почали набувати її від німців, і від них вона поширилася й між сусідами. Нарешті, коли картопля стала вже знайома по “zolawach” гданських, по “hollendrach” великопольських і литовських, коли до Великопольщі прийшло кількасот родин швабських, якими деякі пани, а саме на Познані, виперши давніх селян польських, пообсаджували свої села — то ті пришельці, навчені у своїх краях жити майже самою картоплею, додали до неї смаку польським селянам, а через них і шляхті. Вже з кінцем панування Авґуста III бараболя була відома скрізь у Польщі, на Литві й на Русі”.

І Котович до цього додає: “Поки не знали картоплі, вживали бульбу, овоч, подібний до картоплі, з тією тільки різницею, що він більший… і смак має той самий, що картопля, але запах від нього гидкий, подібний, як від блощиці. З поширенням картоплі бульбу закинули”.

Отже, в Галичині й на Правобережній Україні картопля ввійшла в загальний ужиток у середині XVIII століття (за час панування короля Авґуста III, 1733–1763), а звідти широко перейшла, приблизно в тому самому часі, й на Лівобережжя.

Тепер ця рослина поширена по всій землі, від 70° північної широти до Нової Зеландії. Там, де не може рости через низьку температуру ніяке збіжжя, бараболя дає той чи інший урожай. Через різні умови клімату й ґрунтів, де росте картопля, вона має тепер силу відмін, їх нараховують понад тисячу. Вдається картопля в краях з низькою температурою (при +4° Ц.), а доходить, як ми вже сказали, і до 70° 40` північної широти — але далеко на південь вона не заходить. Вже, наприклад, клімат південної Італії вона не витримує.

Взято з журналу “Життя і знання”. 1935 рік. № 11. С. 285-286