Під час свого тріумфального маршу Францією у 1944 році американський солдат Лерой Стюарт не думав ані про смерть, ані про славу — його турбував дискомфорт від білизни, що постійно сповзала. Побутові незручності, хронічна втома та постійна загроза життю стали тлом, на якому проходили дні мільйонів фронтовиків. Американська дослідниця Мері Луїза Робертс пропонує поглянути на Другу світову війну під незвичним кутом.
Антропологія війни
Коли історики вивчають глобальні конфлікти, вони традиційно зосереджуються на причинах їх виникнення, перебігу та наслідках. Однак, існує й інший аспект війни, якому в історіографії зазвичай не приділяють достатньо уваги. Для своєї книги про Другу світову війну Мері Луїза Робертс обирає новий підхід: її дослідження глибоко антропологічне і концентрується на особистісному пережитті вояків. Відтак, авторка висвітлює не стільки події, скільки особистий досвід бійців, пише не про військові досягнення та угоди, а про людину. Це інший бік того, що ми називаємо людською діяльністю під час війни.
«Робертс дивиться на це так, як звичайний вояк у кожній армії дивиться на війну: він не знає, чого очікувати від офіцера; можливо, він ніколи не побачить генерала чи верховного головнокомандувача. Він бачить перед собою щоденну рутину: окоп, побратимів, бачить або чує ворога і перебуває там. З мільйона таких історій пізніше з’являється велика панорама, яка, втім, ніколи не опускається до рівня простої людини. Але без цього людського рівня масштабна картина ніколи й не постала б», — ділиться доктор історичних наук Віталій Михайловський.
“Збір особистих речей на полі бою”
Фото із книги Edward Steere, The Graves Registration Service in World War II (Washington, DC: Office of the Quartermaster General, Historical Section, 1951)
Соматична історія фронту
“Вивчення відчуттів і тілесних подій може багато розповісти нам про те, як фронтовики бачили свій світ і як комунікували один з одним. Їжа, сон, слух, нюх та інші тілесні функції були людськими даностями. Але в тому місці і в той час вони набували унікальних значень”, — йдеться у книзі.
Втома та фізичний дискомфорт на тлі постійної небезпеки визначали повсякдення мільйонів військових під час Другої світової. Мері Луїза Робертс простежила, як тіло солдата одночасно ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою. Воєнну дійсність авторка відтворила через чуття бійців: смак пайків, сирість та холод передової, звуки і запахи поля бою, фізичний дискомфорт та поранення — все те, що вміщується у тілесне пережиття. Те, що авторка книги називає соматичною історією фронту.
Чуттєвий досвід
Військове життя кидало виклик людській особистості, а покора була залізним правилом. В таких умовах почуття бійця — одна з небагатьох речей, які він міг назвати своїми. Проте все те, що солдат чув, нюхав, бачив, торкався і куштував — це не лише його чуттєві досвіди, а й історії про те, як війна залишає слід у свідомості. У книзі Робертс розповідає, як вояки розрізняли на слух різні типи артилерії, про те, що спершу лякалися, а потім звикали до жахів навколо, і про те, як присутність мертвих впливала на живих. “Хоча особисті свідчення часто ненадійні, чуттєві спогади зоставалися незгладно яскравими і живими”, — пише історикиня.
«У 1990-х роках Роберт Конрой збирав свідчення про участь своєї роти в битві за Арденни. Він відзначав, що хоча пам’ять про факти різних битв потьмяніла, спогади про “деталі, які стосувалися рекордно холодної погоди; непридатного для неї одягу та спорядження; дизентерії, що ослаблювала організм; відморожених ніг; жахливих звуків снарядів і куль, які пролітали зовсім поряд, вціляючи в найближчі дерева; голоду; втоми, що виснажувала до краю”, все ще залишалися гострими. Вони відчувалися “так, ніби воно все сталося вчора”.
Мертвий німецький солдат
Очима з окопу
Мері Луїза Робертс відкриває для читача історію війни “очима з окопу”. Основа її книги — мемуари, листи та свідчення учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах. Таким чином, авторка дає голос звичайному воякові, а читачеві пропонує побути поруч із ним у його щоденній бойовій рутині. Ця книга — живий есеїстичний виклад, який легко читається і відгукнеться читачеві.
«Як воно було? Відповісти на це питання в певному сенсі неможливо. Ми ніколи не дізнаємося, як звучала й пахла війна, як відчувалося страждання. Воєнні мемуари, як відомо, суб’єктивні й часто неточні, особливо ті, що написані через кілька років після війни. Однак “те, що тіло пам’ятає, воно пам’ятає добре”, як стверджував один критик.
Що в Арденах, що в Карпатах
“Страждання любить товариство. В горнилі чуттєвого сприйняття і тілесних подій кувалися узи солдатської солідарності”, — йдеться у книзі. Чи то в окопах Першої світової, чи в розпал Другої, чи в будь-якому іншому воєнному конфлікті, солдат однаково боїться, однаково страждає від невідомості та однаково виснажується. Те, що проживав боєць у засніжених Арденнах, було схожим на те, з чим мав справу вояк у дощовитих Карпатах. Такий воєнний побут визначив покоління комбатантів Другої світової війни, але також виявився наскрізним — над географією і, великою мірою, над хронологією.
Шість міфів про Шухевича, які не дають вам спокою
“Вмирати дозволяли мовчки”. Сторічна українка – про Голодомор, заборону молитися і нацистський полон
Місце України в Другій світовій війні. Роман Пономаренко
Церква Параскеви П’ятниці у Чернігові
Сім міфів про підрив ДніпроГЕС
Українська політична еміграція | Оксана Забужко
Unterwalden: точка (не)повернення
Шість таємних пластунів. Галина Пагутяк
