Багато людей дивуються: чому одна й та сама вправа для когось стає джерелом сили та легкості, а для іншого — причиною дискомфорту чи навіть болю. За словами тренерки з пілатесу Олени Шири, причина полягає в тому, що людське тіло не працює за принципом конвеєра.
«Ми всі побудовані з однакових “деталей”, але зібрані абсолютно по-різному. Рух — це не просто механічне виконання інструкції, а складна взаємодія нервової системи, архітектури кісток та стану фасцій», — пояснює експертка.
За її словами, навіть під час виконання звичайного присідання чи планки у двох людей можуть активуватися абсолютно різні рухові стратегії. В однієї людини мозок легко знаходить потрібний м’яз і включає його в роботу, а в іншої через малорухливий спосіб життя цей м’яз фактично перебуває у стані «амнезії». Тоді навантаження автоматично беруть на себе поперек, коліна або інші структури тіла.
Не менш важливу роль відіграє й особиста історія людини. Пережитий стрес, старі травми, хронічні затиски чи особливості способу життя формують індивідуальний руховий шаблон, який впливає на якість виконання вправ.
«Вправа — це лише форма. А те, чим ця форма наповнена всередині вашого тіла, залежить від унікальної біомеханіки. Саме тому шаблонні тренування не працюють у довгостроковій перспективі», — зазначає Олена Шира.
Анатомія диктує свої правила
Фахівчиня наголошує: існують анатомічні особливості, які неможливо змінити жодними тренуваннями, тому їх необхідно враховувати під час роботи з тілом.
Одним із найяскравіших прикладів є будова кульшових суглобів. Через різну глибину та кут кульшової западини одна людина легко виконує глибокі присідання з вузькою постановкою ніг, тоді як іншій для комфортного руху потрібно ширше розводити стопи.
Не менш важливими є й пропорції тіла. Людям із довгими стегновими кістками та коротким тулубом значно складніше виконувати класичні присідання чи станову тягу без нахилу вперед. Це не помилка техніки, а особливість будови.
Окремої уваги заслуговує стан сполучної тканини. Одні люди від природи мають жорсткіші зв’язки й потребують розвитку мобільності, тоді як інші мають надмірну рухливість суглобів і більше потребують стабілізації та контролю руху.
«Якщо тренер не враховує анатомію і намагається загнати людину в ідеальний стандарт із підручника, він тренує не клієнта, а власне его. У пілатесі ми підлаштовуємо вправу під архітектуру тіла, а не ламаємо тіло під вправу», — переконана експертка.
Чому руховий досвід важливіший за силу
На думку Олени Шири, величезне значення має й попередній руховий досвід людини. Саме він визначає, наскільки швидко мозок може керувати м’язами та створювати ефективні рухові патерни.
Тренерка пригадує показовий випадок зі своєї практики. На заняття з пілатесу одночасно прийшли мама та донька. Донька займалася танцями та спортом із дитинства, хоча останній рік не тренувалася. Мама ж ніколи не займалася жодною фізичною активністю.
Після першого заняття результат виявився несподіваним: донька відчула легку кріпатуру в цільових м’язах, а мама — взагалі нічого.
«Для багатьох це виглядає парадоксально. Але пояснення дуже просте. У доньки вже були сформовані нейронні зв’язки між мозком і м’язами. Її нервова система швидко знайшла потрібні м’язи та включила їх у роботу», — розповідає тренерка.
У випадку мами ситуація була іншою. Через відсутність рухового досвіду мозок не мав сформованої карти руху. Тому вправи виконувалися переважно за рахунок компенсацій — роботу брали на себе сильніші поверхневі м’язи, зв’язки або суглоби.
«Попередній досвід — це не про силу. Це про те, наскільки швидко мозок може керувати вашим тілом. Саме тому новачкам насамперед потрібен не великий інвентар чи важкі гантелі, а час для формування нових нейронних шляхів і якісного контакту з власними м’язами», — підсумувала Олена Шира.
Довідка. Олена Шира — тренерка з пілатесу та біомеханіки руху. Спеціалізується на роботі з глибокими м’язами, функціональному тренуванні, корекції постави та відновленні після травм.