Літнє сонце на шкірі, подих вітру в локонах і особлива безмовність, в якій раптово починаєш відчувати себе, – саме до цих звичайних, проте майже забутих відчуттів повертає черговий сезон вітрин ЦУМ Київ. Цього разу магазин зосереджується не на картинах як таких, а на тому, що за ними приховано – на пам’яті тіла, природних реакціях і почуттях, які ще не встигли виразитися словами. Вітрини стають простором, де знайомі стани – теплота, легкість, безтурботність і знемога – знаходять матеріальну форму.
Реклама.
“Ми прагнули нагадати про відчуття, які зазвичай зникають у швидкоплинності, – зазначає команда ЦУМу. – Про звичайні речі: рух вітру, ласку сонця, аромат літа. Про ті миті, коли людина не міркує, а віддається цій присутності. Кожна вітрина – це не розповідь, а стан, який можна відчути і пережити”.
Зоровий вимір проєкту формують роботи Маші Реви, які надають цьому простору інший погляд – майже казковий. “Ця серія малюнків – про сон, який наснився на стику весни та літа, натхненний родинною садибою в Одеській області біля моря. У цьому сновидінні існують дивовижні істоти, а рослини оживають і стають учасниками. Усе перебуває у злагоді, плавно перетікаючи одне в одне та символізуючи етапи занурення у сон, де форми зливаються теплим сяйвом, а образи, створені уявою, майже зникають у ньому”, – ділиться Маша Рева.
Одна з вітрин пробуджує нас літнім ранком – коли у відкрите вікно проникає свіжий чистий бриз. Ви закриваєте очі, глибоко вдихаєте цю свіжість і відчуваєте, як народжується новий день – по суті, маленьке життя, наповнене рухом і свободою.
Інша вітрина відправляє у липневий бабусин сад, де розливаються аромати яблук і малини. Рожі та барвінок заплітають огорожу, а біля порога метушаться працьовиті мурахи. Подвір’я залите сонцем і запахом пряженого молока, яке бабуся щойно наливає в глечик. На душі спокійно і комфортно, і немає на цьому світі жодної злої душі, жодної поганої думки.
Наступна вітрина запрошує до літнього поля. Приємна втома збиває з ніг і ви лягаєте в м’який зелений килим з пишної трави, затискаючи поміж пальців ромашки й маки. Неподалік пасеться блакитний кінь, з віддаленої тополі лунає спів зозулі, а ось тут гуде бархатистий джміль. Сонце ховається за хмару, обіцяючи теплий і безтурботний вечір.
Кожна з вітрин – короткий стрибок у часі, де орієнтири зникають, а лишається лише відчуття. Подорож розпочинається без підготовки – досить зупинитися у шаленому ритмі.
