Бренд показав торбинку з об’ємними квітковими елементами зі шкіри, виготовленими ручним способом.
У рамках Ukrainian Fashion Week FW 2026/27 редизайн-бренд OMELIA вдруге представив театральну виставу у взаємодії з режисеркою та перформеркою Веронікою Ємельяновою, відомою сміливим авторським баченням у створенні філософських міждисциплінарних проєктів. Цього разу дійство стало не тільки сценічним вираженням бренду, а й демонстрацією нової віхи його історії — OMELIA уперше продемонстрував сумочку з об’ємними шкіряними квітами, виготовленими вручну.
Мудборд театральної вистави
Подія розгорнулася в інтер’єрах київського театру «Сузір’я», де сценічна діяльність і матеріальний об’єкт поєдналися в цілісну концепцію. Перформанс і аксесуар у цьому місці існували як два аспекти одного висловлювання.
«Задум торбинки виник із моєї прихильності до живих квітів. Я завжди купую їх миттєво — без особливої нагоди. Тримаю в руках або кладу в сумку, загорнутими в папір чи газету. У певний момент я усвідомив: букет стає елементом образу – він не просто рослини, а атрибут. Саме тоді виникла ідея створити сумочку, яка б зберегла цю емоцію назавжди», — підкреслив засновник і креативний директор бренду OMELIA Костянтин Омеля.
Процес створення квітів був цілком ручною роботою. Шкіру підбирали за гнучкістю, кожну пелюстку вирізали й надавали форми вручну, зберігаючи природну несиметричність. Пелюстки нагрівалися й моделювалися руками, поступово набуваючи природного вигину й динаміки. У результаті виникало враження живого букета, наче закарбованого в матеріалі.
Образ квітки — символу невмирущого життя — став головним у перформансі. Сценічна дія розгорталася як алегорія відродження та сили особистого вибору. У просторі контрастів герої різного віку та характеру з’являлися в шаховому порядку та збиралися довкола столу — місця прийняття рішень.
За драматургією перформансу, у холодному просторі зими червоний колір з`явився не як агресія, а як джерело енергії життя — поштовх до змін. Кульмінацією стала поява героїні в червоному — Аніми, яка не нав’язувала рішення, а відкривала можливість вибору.
«Я не прагну давати відповіді цим перформансом. Я ставлю питання, а відповідь на них може знайти кожен із присутніх самостійно», — говорила режисерка й провідна героїня перформансу Вероніка Ємельянова.
Акапельний музичний супровід електронного музиканта Gottlieb підсилював відчуття таємничості. Його вокальна діяльність вибудовувалася як ритуальний перехід — від оголеної стриманості а капела до дестабілізуючого вокального спалаху.
У цій драматургії сумка переставала бути просто аксесуаром і перетворювалася на частину дійства: герої прямували до столу з квітами в руках, а об’ємний клатч зі шкіряною квіткою ставав символом надії — нагадуванням про те, що після кожної зими обов’язково настає весна.
