У роки Великої Вітчизняної війни радянські інженери неодноразово розробляли нові види озброєнь у найкоротші терміни. Швидкість та якість роботи радянських конструкторів прямо впливали на ситуацію на фронті. А тим часом ситуація на передовій розвивалася стрімко. Щомісяця війна виставляла все більш вимогливий рахунок. І той, хто не міг оплатити його сталлю та порохом, був змушений оплачувати його кров’ю. На початку 1943 радянські інженери допомогли Червоній армії не допустити останнього, оснастивши її новим грізним руйнівником укріплень.
Спочатку був КВ-2.
У ході Зимової війни довгострокова фортифікація супротивника попила у Червоної армії чимало крові. Брати фінські укріплення було непросто, всякий штурм ризикував обернутися тяжкими втратами наступаючих. Існуючих вогневих засобів для боротьби з добре організованими бетонними укріпленнями виявилося замало. Тож у січні 1940 року ЛКЗ було доручено завдання розробки нового важкого танка. Взявши шасі від КВ-1, ленінградці нагромадили на нього 152-мм гаубіцю зразка 1938 року. КВ-2, що вийшов у результаті, за своїми характеристиками і тактичним призначенням швидше нагадував штурмове зброю, ніж танк. Із поставленими завданнями новинка справлялася на ура. Проте, з початком Великої Вітчизняної війни Червона армія де-факто знову залишилася без профільного руйнівника укріплень.
Робили нашвидкуруч.
Переважна більшість КВ-2 було втрачено ще першого року війни. Додатково ситуація посилювалася тим, що зробили цих танків (через вузьку спеціалізацію) всього нічого – близько 200 машин. Втім, довгу годину відсутність власної штурмової зброї для Червоної армії проблемою не було. Все через ситуацію, що склалася на фронті, у 1941 та 1942 роках. Проте, вже до кінця 1942р. ситуація почала змінюватися і у керівництві армії знову перейнялися проблемою штурмових САУ «знищувачів ДОТів». Головне, що вимагалося від такої машини, – можливість швидко та ефективно розкривати добре укріплені вогневі точки супротивника. Передбачалося, що штурмові пушки в першу чергу підтримуватимуть вогнем піхоту, що наступає, слідуючи одразу за підрозділами, що просуваються.
Машина вийшла незаперечною.
Ось тільки зробити нову самохідку виявилося непросто насамперед через високе завантаження конструкторських колективів іншими проектами. І все ж таки розробка перспективної Су-152 стартувала на початку 1943 року. Робили машину похапцем і чи не на коліні, через що вже після першого туру випробувань у конструкції машини виявили величезну кількість недоліків. Наприкінці травня 1943-го Су-152 відправили на доопрацювання. Колективу було поставлено завдання усунути критичні недоліки до липня 1943 року, проте група Москвина та Куріна впоралася майже місяць раніше. При цьому хоча конструкторам і вдалося усунути більшість недоліків, в цілому Су-152 вийшла досить «примітивною». За технічну простоту, дешевизну та технологічність виробництва довелося розплачуватися відсутністю навіть подоби комфорту у боєвому відділенні.
Біла не лише зміцнення.
Екіпажу Су-152 доводилося працювати по-справжньому «інфернальних» умовах у тісноті, з поганою вентиляцією і без кофеварки. На додачу до цього самохідка вийшла громіздкою та неповороткою, а її скорострільність ледве дотягувала до 2 пострілів на хвилину. Однак інших варіантів не було: на фронті Червона армія переходила в наступ і щодня без нового знищувача ДОТів оплачувалася кров’ю співвітчизників. Тому радянські конструктори і пішли шляхом найменшого опору, «просто» встановивши на шасі від КВ-1с рубку прямокутного перерізу, в яку було укладено грізна 152-мм гаубиця-пушка МЛ-20С. Що цікаво, на першому етапі для Су-152 не вистачало снарядів. Тому у боєкомплекті стали вишкрібати все, що можна зарядити від осколково-фугасних та бронебійних до бетонобійних та навіть напівбронебійних морських снарядів.
Справлялася і з танками.
Перші 24 машини нового класу надійшли до Червоної армії якраз напередодні битви на Курській дузі. І саме там, біля зіткнення з німецькими «Тиграми», «Пантерами» та «Фердинандами», нової самохідці і треба було дебютувати. Звичайно, через невелику чисельність наївно говорити хоч про якесь «стратегічне» вплив Су-152 під Курськом. Однак, на тактовному рівні машина виявила собі з найкращого боку. Практика застосування нового «знищувача ДОТів» багато в чому виковувалася за умов постійної імпровізації Червоної армії. Радянським бійцям не знадобилося багато годин для усвідомлення того факту, що 152-мм гаубиця, заряджена навіть 40 кг осколково-фугасним снарядом, зможе показати собі і проти німецьких танків. Результат був чудовим.
Машина дуже знадобилася.
У ході битви на Курській дузі з’ясувалося, що нові «знищувачі ДОТів» — це чи не єдиний протитанковий засіб Червоної армії, який здатний впевнено вражати в лоба та ліквідувати на будь-якій дистанції німецькі важкі САУ та танки. При цьому із модернізованими середніми танками супротивника Су-152 справлялася навіть без використання бронебійних снарядів. Так, нерідкими були випадки, коли вже перше влучення 40-кг ОФС із 6 кг тротилу просто відривало вежу німецьким Т-4! Рідкісні, але виключно руйнівні постріли радянської самохідки справляли гнітюче враження як на піхоту, так і танкістів супротивника. Тому до закінчення війни грізне штурмове орудня неодноразово використовувалося не тільки проти укріплень, а й проти бронетехніки.
Досвід застосування прийшов із імпровізацією.
На жаль і ах, вік Су-152 виявився недовгим. Випускалася самохідка всього 2 роки і зроблена була у кількості всього 670 екземплярів. Після закінчення війни більшість зразків, що збереглися, відправили на переплавку, через що сьогодні збережені Су-152 – колекційна рідкість. Такий скромний тираж у чому був пов’язаний з недоліками, що зберігалися біля самохідки. Поспіхом створена машина була вимушеною мірою. При цьому ще до кінця 1943 року її на зміну прийшла нова і куди досконаліша «звіробійка» – радянська важка САУ ІСУ-152. Ця машина буде випускатися радянською промисловістю аж до 1947 року, а на озброєнні простоїтиме ще більше. Останні ІСУ спишуть у лом лише 1981 року.
А ось цікаве відео з нашого каналу – куди і чому з російських річок та озер майже повністю зникли осетрові риби:
Протягом теми читайте про те, чому у автомобіля падає динаміка : 10 головних причин.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *