Похоронне бюро "Галина" у Дрогобичі: історія бізнесу за польської окупації

Мертвих українців, як і поляків, слід ховати гідно, а за наявності коштів — урочисто. Таким принципом керувався дрогобицький ремісник Антін Модрицький, мешканець передмістя Завіжне (нині частина Дрогобича на Львівщині). На відміну від батька, майстра на дрогобицькій солеварні, він обрав шлях столяра, забезпечуючи себе самостійно вже з юних років.

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

На початку ХХ століття навчання ремеслу було схожим на те, що практикувалося сотні років до того. Найперше, потрібно було знайти майстра з хорошою репутацією. Учні ж, як правило, підмітали майстерню, носили воду, допомагали в господарстві, проходячи випробувальний термін. Перші тижні часто були найважчими.

Антін Модрицький, народжений у 1899 році, у п’ятнадцятирічному віці почав навчатися столярної справи в Івана Урбановича. Після завершення навчання у 18 років, він для підстраховки вступив до Промислової школи. В умовах польської держави українцям було складно отримати статус майстра, а ще складніше — розпочати власний бізнес. Отримавши диплом, Модрицький повернувся до свого майстра, ставши його помічником. Лише у 1928 році, у віці 30 років, провчившись 14 років, він отримав майстерське звання та відкрив власну столярну майстерню. Саме він виготовляв столярні вироби для Першої української гімназії в Дрогобичі.

Ставши успішним майстром, Антін Модрицький вирішив доповнити свій бізнес похоронним бюро, яке б надавало якісні послуги українській громаді. Це включало не тільки виготовлення трун, а й повний спектр похоронних послуг: катафалк, коней, аксесуари, жалобно вбраний персонал, а також організацію місця на цвинтарі та викопування могили — все на рівні, не гіршому, ніж у заможних поляків. Катафалк, що колись належав родині, був проданий нещодавно. Майстерня Антона Модрицького та його будинок у саду в Завіжному збереглися, хоч дім зараз порожній.

Український бізнес за польської окупації: похоронне бюро в Дрогобичі. Галина Пагутяк0 — Некрополь Дрогобича

Робота похоронного бюро вимагала повної відданості: працівники працювали без вихідних, готові до послуг клієнтів будь-коли. В ті часи власники похоронних бюро з поваги до клієнтів з’являлися особисто, оскільки похорон, згідно з традицією, мав відбутися на третій день після смерті. Антін Модрицький мав конкурентів серед польських підприємців, які не завжди толерантно ставилися до греко-католицьких похоронних обрядів, що мають виразне релігійне забарвлення. Тому він активно виписував каталоги, впроваджував новинки похоронної індустрії, про що свідчить збережений архів. Також він мав свідоцтво про лояльність, що було необхідним для ведення бізнесу, та розміщував рекламу в українській пресі.

Похоронний бізнес Антона Модрицького був успішним. Однак, з приходом радянської влади у 1939 році та наступною війною, власники українських підприємств були змушені втратити все, що створювали роками. Вибір був обмежений: або працювати на радянських підприємствах, або виконувати приватні замовлення майже підпільно. Антін Модрицький обрав другий варіант, займаючись виготовленням меблів, вікон та дверей. Він мав достатньо замовників, які цінували його майстерність. Проте похоронне бюро довелося закрити. Катафалк, який раніше перевозили коні, довгий час зберігався у сараї. Можливо, у дрогобицьких родинах, які пережили репресії, збереглися фотографії похорон з його участю, адже тоді було прийнято фотографувати похорон, щоб родичі, які роз’їхалися по світу, могли оцінити, як він пройшов. Чи був штатний фотограф у бюро Модрицького, або чи він співпрацював із місцевими фотографами — залишається невідомим.

Сподівається, що завдяки нащадкам родини Модрицького вдасться дізнатися більше про перше українське похоронне бюро в Дрогобичі. Нині в місті функціонує кілька таких бюро, що стикаються з жорсткою конкуренцією. Найближче до майстерні Модрицького, у Завіжному, похоронне бюро має назву “Етернітас”, що означає “Вічність”.