Із 10 до 13 вересня у Львові проходив 33-й Львівський міжнародний BookForum, літературний фестиваль, який відбувся попри всі небезпеки та складнощі війни. На трьох десятках його локацій провели три сотні заходів. Головною темою форуму логічно став порятунок вітчизняної книжкової галузі, яка цього року зазнала жорстокого удару від російського агресора, втративши у полум’ї пожеж мільйони надрукованих книжок.
Вагомою подією BookForum’y можна назвати онлайн-дискусію за участю англійського письменника, лауреата Букерівської премії Джуліана Барнза. Майже годину славетний постмодерніст спілкувався з українською аудиторією, відповідаючи на запитання письменника та культуролога Олександра Михеда.
Значну частину дискусії присвятили обговоренню в обох значеннях останнього роману Барнза: 80-річний письменник заявив, що своїм твором «Departure(s)» завершує багаторічну літературну діяльність. У своєму авторському іронічному стилі він пояснив, що вже все сказав, і більше йому писати немає про що.
Київська «Темпора» з 2013 року видала вісім творів письменника, починаючи з «Відчуття закінчення» і аж до цьогорічного «Папуги Флобера» (приблизно третина від його творчої спадщини). При цьому називаючи автора виключно Джуліаном Барнзом. Єдиною книжкою, де автор фігурує як Барнс, є видана у 2019-му «Клубом сімейного дозвілля» його «Історія світу в 10 1/2 розділах» (переклад Ганни Яновської). Саме з цієї книжки, певно, й варто починати знайомитися із «англійським письменником, есеїстом, літературним критиком, одним із провідних представників літератури постмодернізму» та його творами. Автор вирізняється різноманітністю стилів та підходів, і одна його книжка геть не схожа на іншу.
Написана ще у 1989 році, «Історія світу в 10 1/2 розділах» є збіркою цілковито різних, зокрема й за стилем, новел. Усі 10 з половиною розділів так чи інакше пов’язані між собою історією Великого Потопу та Ноєвого ковчега.
Зокрема у першому розділі, від імені засуджених хробаків, що без запрошення Ноя пробралися на його корабель, розповідається історія експедиції порятунку, під час якої з восьми суден уціліло тільки те, що пришвартувалося на схилі Арарату. А разом із утраченими в різний спосіб іншими човнами назавжди зникли такі тварини, як єдиноріг, вогняна саламандра, сфінкс, грифон, василіск…
Два розділи розповідають про пошуки ковчега. Спочатку це робить Аманда Фергюсон (реальний персонаж, друга в історії США жінка-губернаторка), а потім вигаданий автором космонавт Спайк Тіґґлер, учасник польоту на Місяць, який почув там наказ самого Бога — «Знайди Ноїв ковчег». 10-й розділ роману описує Рай, що вигідно відрізняється від біблійних уявлень про нього…
Якщо «Історія світу в 10 1/2 розділах» сподобається, то далі знайомство з Барнзом можна продовжувати у довільному порядку, зважаючи, втім, що кожен його роман — це річ у собі і вони сильно відрізняються один від одного. Свіжовиданий цього року «Папуга Флобера» (написаний ще 1984 року) у перекладі Ярослави Стріхи — це ґрунтовне дослідження життя французького письменника, базоване на розв’язанні дивної загадки. Герой роману, літній британський лікар та палкий дослідник життя й творчості Флобера, намагається визначити, опудало якого з двох папуг, яких два сусідні музеї видають за «того самого, що стояв на столі письменника», справжнє? Насичений деталями та відсиланнями, роман не лише розкриває мало кому відомі сторінки з життя Флобера, а й слугує путівником історією Франції та Англії XIX століття.
Не менш цікавий і виданий у 2016-му «Шум часу» (переклад Віри Кузнєцової). Роман присвячений російському композитору Дмітрію Шостаковичу, з якого сталінська влада намагалась зробити Червоного Бетховена. Композитор ухилявся від цієї ролі, адже його першого покровителя, «Червоного Наполеона» Тухачевського, влада не пощадила. Шостаковичу пощастило вижити, хоч і чекав він людей з «чорного воронка» кілька років напоготові.
Знавець російської та радянської історії, Барнз у «Шумі часу» чудово розкриває стосунки між Митцем та Владою. У них можна знайти аналогії не лише з минулим, а й із сьогоденням. Влада може бути кровожерливою, а може й вегетаріанською: «…хоча для вбивства не обов’язково вдаватися до традиційних способів м’ясоїдних часів — достатньо забити людині горлянку овочами»…
Добряча третина онлайн-дискусії з Джуліаном Барнзом на львівському форумі була присвячена питанню, чому він не відмовився публікуватися в Російській Федерації. Барнз відповів, що засуджує російську агресію проти України і цілком на нашому боці, але хіба винні в ній російські читачі, які не підтримують війну, але хочуть читати його книжки? Тому він навіть не обіцяв, що його анонсований останній роман не буде виданий у РФ.
Виникає питання: що на це скажуть українські видавці? Чи вирішать, що автора варто «відмінити» і таким чином позбавити читання його твору українського читача? Тоді виграють або контрабандисти, які примудряються провозити книжки з-за ворожого кордону, або пірати, які давно навчилися робити копії російських книжок, маркуючи їх як «Видано в Україні» без вихідних даних, або видавці третіх країн, що роблять приблизно так само, заповнюючи передруками російських книжок тіньові ніші українського книжкового ринку.
В умовах і так скрутного становища у видавничому бізнесі карати тут самих себе буде не найрозумнішим виходом. Тож питання наразі відкрите — чи стане «Departure(s)» повноцінною десятою перекладеною на українську книжкою, чи ми побачимо її в нелегальній «половинці»?
Джерело новини: zn.ua