Петро I запам’ятався численними реформами та указами, що й закріпило за ним титул реформатора.
Його діяльність охопила всі аспекти життя держави й суспільства.
Зокрема, у побутовому житті громадян найбільш відомою інновацією став указ від 29 серпня 1698 року, що забороняв носити бороду. Крім того, запроваджувався податок за її носіння. Указ повністю втратив чинність лише 6 квітня 1772 року, коли Катерина II скасувала цей збір.
Також були проведені реформи державного управління та адміністративної системи. З часом їхні положення інтегрувалися в подальші законодавчі акти. Однак посада губернатора, запроваджена Петром I, збереглася донині, хоча її кількість значно зросла порівняно з вісьмома тогочасними.
Згадаймо й грошову реформу, результатом якої стало запровадження копійки як основної грошової одиниці. Якби реформа залишалася чинною, всі розрахунки здійснювалися б саме в копійках.
Проте існує один указ Петра I, який і досі виконує частина українців. Це відбувається не за примусом чи контролем, а за внутрішнім покликом і з задоволенням.
Йдеться про указ від 20 грудня 1699 року про перехід на нове літочислення. Цим документом святкування Нового року було перенесено з 1 вересня на 1 січня. Указ також встановлював прикрашати оселі ялиновими гілками до 1 січня 1700 року та вітати одне одного з Новим роком і століттям.
Причина, чому указ виконує лише частина українців, криється в різному шляху приходу традиції святкування Нового року 1 січня на різні українські території.
У 1699 році Лівобережна Україна та Київ перебували під протекторатом Петра I, тому укази безпосередньо виконувалися.
Правобережна та Західна Україна на той час входили до складу Речі Посполитої та інших європейських держав. Там католицька традиція та григоріанський календар діяли з 1582 року. Отже, українці, які проживали на цих землях, уже давно святкували Новий рік 1 січня, і укази Петра I на них не поширювалися.