20 серпня в український прокат виходить стрічка “Тоні” – нетиповий байопік про початок шляху Ентоні Бурдена, культової постаті світової гастрономії. Молодого таланта зіграв американський актор Домінік Сесса, а його наставника та першого шеф-кухаря – Антоніо Бандерас.
Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чим для іспанського актора важлива постать Бурдена, звідки в нього такий талант до кухні й чому він вважає “Тоні” фільмом про молодість і культуру.
“Тоні” – це історія, зовсім відмінна від глядацьких очікувань. Бурден – легендарний шеф-кухар, який 2000 року мемуарами “Kitchen Confidential” вивернув ресторанні кулуари назовні. Від початку 2000-х він подорожував світом для власних тревел-шоу, від “A Cook’s Tour” до “Parts Unknown”, доки не пішов із життя у 2018-му. Роки слави детально показані в документальному фільмі “Roadrunner: A Film About Anthony Bourdain” (2021) Моргана Невілла. Режисер Метт Джонсон фокусується на самому початку шляху – літі 1976-го, коли зухвалий дев’ятнадцятирічний Ентоні мріяв стати письменником, а опинився на кухні ресторану на Кейп-Коді.
“Тоні” – це не так історія про Бурдена, якого ми знаємо сьогодні, як ширша, впізнавана історія про початок великої кар’єри. Про те, як це – йти за покликом через помилки й труднощі, закоханості й палкий характер. Молодого Бурдена зіграв Домінік Сесса, утім саме Антоніо Бандерас у ролі його першого провідника у світ кухні, як кажуть англійською, steals the show.
“Цей фільм не просто про кулінарію. Він про життя й про культуру”, – рефлексує про проєкт 66-річний Бандерас. Як іспанська легенда Голлівуду, він закарбував своє ім’я у фільмах 1990-х і в співпраці з Педро Альмодоваром, а останніми роками тримається дещо іншого ритму з особистих причин. У 2017-му Бандерас пережив інфаркт, який нині називає найкращою подією свого життя, адже той змусив його кинути палити й перебратися з нервового Лос-Анджелеса до рідної Іспанії. Професійного темпу він при цьому не стишує – просто береться за великі голлівудські проєкти вибірково.
“Цей фільм не просто про кулінарію. Він про життя й про культуру”
На запитання, чому він узявся за цю роль, Бандерас відповідає: “Спершу я подивився “BlackBerry” Метта Джонсона – фільм здався мені свіжим, смішним і винахідливим, я відчув зв’язок із режисером. Друга причина – це сам Ентоні Бурден. Я знав про нього і був справді шокований його смертю. Водночас його програми я ніколи не сприймав як кулінарні. Мене радше цікавило не те, що він готує, а те, куди він їде, кого зустрічає, які історії розповідає й вислуховує. І я подумав: можливо, дізнаюся якісь секрети його раннього життя, і це буде цікаво показати”.
Ще одна причина, як пояснює Бандерас, – це студія A24. “Нещодавно я працював над “Хорошою поганою дівчиною” і був дуже задоволений результатом, тим, як вони працюють. Я відчув, ніби опинився вдома, у проєкті, здатному забезпечити якість, а саме це я шукаю на цьому етапі життя”. У “Тоні” він грає власника ресторану й короля кухні, вирішальну фігуру в житті Бурдена, незворушного й палкого водночас. Його навіть не надто бентежить, що команда постійно свариться, краде й вживає психоактивні речовини.
Акторові сподобалося ще й те, що його герой бачить потенціал Бурдена задовго до того, як той сам розгледів його в собі. Позиція ментора Бандерасові загалом імпонує: “Мені скоро виповниться шістдесят шість, і, мабуть, час починати грати таких персонажів, тих, хто може чогось навчити”. Насамперед це стосується самої роботи на майданчику, де він багато працював у парі з Сессою. Той лише починає кар’єру, і за сценарієм йому вже довелося вліпити Бандерасу ляпаса, але старший колега відгукується про нього тепло: “Не знаю, чи можна назвати це менторством, але пам’ятаю, з якою увагою він слухав. Волію бути обережним, бо не маю всіх відповідей”.
Герой Антоніо Бандераса – власник ресторану й король кухні, вирішальна фігура в житті Бурдена, незворушний і палкий водночас.
Будь-який фільм, що прагне показати напружену, бурхливу атмосферу кухні, потребує не лише рухливої камери й активного монтажу, а й шефа, який має бути переконливим і в ролі, і на кухні. Бандерас із цим упорався бездоганно, адже, крім акторського досвіду, він переніс у фільм власні кулінарні навички. Реалістичною атмосферою професійної кухні “Тоні” багато в чому завдячує іспанському акторові.
У пресматеріалах Домінік Сесса згадує, що Антоніо вчив його готувати, наче справжній роботодавець: “Я заходив на майданчик, і режисер так і казав: окей, зараз Антоніо навчить тебе готувати на камеру, а ми спробуємо з вимкненою камерою проговорити діалоги в процесі. І це відчувалося, наче я вперше насправді працюю в ресторані!”. Сам Бандерас зізнається, що має сім ресторанів у Малазі й один у Марбельї, і перед зйомками попросив шефа одного зі своїх рибних закладів, La Pérgola, “навчити мене чистити рибу, відкривати устриці й усього іншого, що потрібно за сценарієм. Було дуже круто опанувати ці навички й почуватися на кухні впевненіше”.
Перед зйомками Бандерас попросив шефа одного зі своїх рибних закладів, La Pérgola, “навчити мене чистити рибу, відкривати устриці й усього іншого, що потрібно за сценарієм.
Ефектну комедійність із нотами кіно про дорослішання “Тоні” поєднує з розслабленим, дещо ностальгійним настроєм – і завдячує ним своїй локації. Знімали в американському Провінстауні на Кейп-Коді, там-таки, де Бурден колись працював улітку. Це, за словами актора, допомагало зануритися в події: “Я жив у готелі, з балкона якого бачив, як рибалки рано-вранці виходять у море, а потім повертаються з уловом. Ми їли рибу цілий день і ходили до багатьох ресторанів – саме туди, у те середовище, у якому розгортається дія фільму. Це чудово, бо тобі не доводиться “виконувати роботу”, а ти просто живеш”.
На поверхні “Тоні” – це історія про одну з найулюбленіших постатей світової попкультури, але саме через невпізнаваність Бурдена фільм стає універсальною історією для тих, хто лише починає шлях до своєї мрії. На останнє запитання про те, що з фільму можуть винести глядачі-шанувальники Бурдена, Бандерас відповідає: “Зрештою, цей фільм не про кулінарію. Він про життя. Про творчість, про культуру, про молодість і про те, як молодість протистоїть життю, як зрештою розбити цю шкаралупу і вийти з неї цілим і натхненним. Це наскрізна тема в історії кіно й театру, і на неї завжди цікаво дивитися”.