Як зробити ткацтво справою життя — щоб твій український рушник був навіть у Чарльза III
Мисткиня Дарина Боровик розповідає про захоплення ремеслом
У час зимових блекаутів Дарина Боровик отримала замовлення — створити панно для «дуже поважної особи». Це була складна робота для мисткині: щоб повноцінно ткати в темряві, вона використовувала шахтарський ліхтарик. Проте Дарина також відчувала сильну енергетику панно — ніби знала, який характер має його майбутній адресат. Трохи згодом мисткині прийшов лист з подякою від Чарльза III — виявилося, що зітканий рушник призначався саме для монарха та його весняної коронації. Панно стало одним із подарунків від України для глави британської королівської родини.
У Дарини не вперше замовляють рушники з-за кордону — свої роботи вона відправляла, зокрема, в Італію та Канаду. Мисткиня вважає ткацтво своїм призначенням — та й популяризувала це ремесло ще з 2014 року. Попри свою теперішню відданість роботі, Дарина спочатку відмовлялася навіть братися за ткацтво. Для ELLE мисткиня розповіла, коли полюбила ремесло та як зараз створює традиційні рушники.
Дитяче захоплення, яке стало справою життя
Я з дитинства хотіла стати дизайнеркою, навіть робила в альбомі композиції з журнальних вирізок. Планувала навчатися на кравчиню в Кролевецькому вищому професійному училищі, проте тоді потрібна група не набралася. Тож мені запропонували художнє ткацтво — я спочатку відмовилася, бо така робота здавалася мені надто складною, чимось подібною на «вищу математику». Проте вирішила все ж спробувати — і хоч зовсім не справлялася навіть з найпростішими завданнями за станком, поступово розібралася, наздогнала інших студентів та вдосконалила техніку.
Пам’ятаю свою фінальну творчу роботу в училищі — я вирішила її зробити надто складною. Майстриня відмовляла мене ще на етапі технічного малюнка, проте я наполягла, що хочу її виконати. Щоб створити рушник, приїжджала о 5-й ранку в училище, поки нікого не було, а завершувала працювати о 9-й вечора. Після поколотих рук та постійних труднощів я тільки розгорнула роботу перед комісією і навіть не захищала її — настільки вона була красивою та трудомісткою. Цей рушник я зберігаю досі.
Процес створення рушника
Для першого етапу потрібно розробити технічний малюнок рушника. Це дуже творчий процес — у середньому на нього потрібно витратити чотири дні. Зі створенням малюнка можна поекспериментувати — придумати щось своє та погратися з орнаментами. Потім починається процес самого ткацтва — заповнення 20 сантиметрів полотна може тривати близько семи годин. На кожен рушник потрібно витратити приблизно півтора-два місяці.
Я люблю створювати рушники зі складним орнаментом — найчастіше поєдную рослинний з геометричним. Ромби й квадрати в роботі пов’язані із приземленими силами — зокрема, землею, вогнем та вітром. Проте я віддаю перевагу ромбам — окрім попередніх властивостей вони також мають жіночу силу. Водночас рослини символізують плинність життя і нагадують, що потрібно цінувати те, що ми маємо. Внутрішня сила підказує мені, як саме потрібно працювати з орнаментами. Я можу довго думати над заповненням рушника — через такий творчий підхід кожен митець має власний почерк у ткацтві.
У роботу я закладаю і композиційну історію. Наприклад, в одному з моїх рушників є прихована берегиня-мати — вона створена за допомогою ромба та сходинок. Це історія про те, що на шляху буває багато негараздів — особливо в людей з цілями, планами та мріями. І сходинки — це такий собі рух угору. Проте далі на рушнику з’являються квітки — вони вказують на щастя та успіх.
Значення ткацтва в українській культурі та житті
Рушник завжди був важливим елементом для української традиційної культури. Він залишався обов’язковим атрибутом під час весілля. За заповненням рушника навіть оцінювали, наскільки заможною є родина. Панно стали популярними вже пізніше і швидше свідчили про життя, яке на той час мала родина — вони щодня могли наповнювати та підсилювати своїх власників. Натомість весільний рушник символізував щось сакральне.
Я більше люблю працювати з панно. Беруся за роботу сама, бо інакше відчуватиму чужу енергетику від рушника. Свої роботи спрямовую на те, щоб людині було легко на її шляху: для мене важливо закласти здоров’я, добробут та певний захист у рушник. Працювати починаю тільки з гарним настроєм — краще завчасно справитися з усім негативом навколо себе.
За всі роки ткацтво мене виховало як людину. Розвинуло скрупульозність, яка так потрібно під час роботи зі станком. Цю рису я запозичила ще з дитинства — з тих часів, коли постійно щось вирізала. Проте я зовсім не люблю чекати, хочу все мати тут і зараз. А рушники загартовують мене — я розумію, що для якісної та довготривалої роботи повинна докласти багато зусиль.
Ткацтво — це про терпіння та витривалість. Уявіть, ви працюєте чотири години за станком, а потім розумієте, що у вас не вистачає двох ниток. Де вони ділись? Ви десь не побачили ці нитки — тому повертаєтеся назад і знову починаєте працювати. Для цього справді потрібно бути стійкими.
Я створюю рушники за покликом серця — для мене важливо зберігати культуру України. Ось така любов у мене сталася з цим ремеслом.