Що варто знати про Петра Франка — видатного льотчика, науковця та сина Івана Франка
Про життя сина Івана Франка відзняли кінострічку
В український прокат виходить фільм, присвячений Петрові Франку — співзасновнику організації «Пласт», пілоту, основоположнику авіації в Галицькій армії, хіміку та депутату Верховної Ради УРСР. А ще — сину видатного письменника Івана Франка.
Петро мав 36 наукових патентів на винаходи. Він також зміг утекти з польського полону в 1920 році. Проте його репресувала радянська влада — під час евакуації Петро загинув за загадкових обставин. Про останні дні пілота та науковця і розповідає художня кінострічка «Інший Франко».
Яким був Петро насправді — чим він захоплювався та як зміг успішно поєднати стільки сфер діяльності? Чи підтримував дружину та що встиг зробити за своє життя? Більше про Петра Франка розповів історик, заступник директора з наукової роботи Дому Франка Ігор Медвідь в інтерв’ю для ELLE.
Петро Франко був досить активною дитиною. Як це вплинуло на формування його характеру?
Петро був справді дуже активним. Велика кількість енергії керувала ним ще з дитинства і залишалася до кінця життя. Його мама Ольга Хоружинська навіть писала в листі до Івана Франка, який тоді перебував на доктораті у Відні, що Петро вдома «збив мисочку і горнятко». В атмосфері, де не вдавалося повчитися чи щось написати, бо всі діти були активними, Ольга вирішила скерувати їхню енергію в конструктивне русло. Так у сім’ї Франків почали пропагувати спорт, який тоді тільки зароджувався і дуже захопив Петра.
Я б також виокремив його зацікавлення світом, постійну допитливість — про бажання експериментувати свідчить те, що він вивчав хімію ще в дитинстві.
Петро був також дуже сміливим. Він записався добровольцем до Українських січових стрільців у часи Першої світової війни та отримав медаль за відвагу.
Він не полишав спроб робити щось нове, навіть коли це не вдавалося. Наприклад, у міжвоєнний період йому було складно знайти роботу хіміка в Галичині. Але Петро дуже шукав цієї можливості, тому виїхав у радянський Харків. Він не боявся покинути все, бо хотів здійснити свою мрію — реалізувати себе в науці.
Що б ви виокремили з усієї діяльності Петра Франка? Де він був найбільш визначним?
Складно виділити щось одне. Напевно, якби він розповідав про себе, то назвав би хімію. Петро вступив на хімічний факультет Львівської політехніки, здобув фах, проводив досліди та став автором кількох патентів.
У спогадах він зазначав, що батько скептично ставився до його захоплення. Проте одного дня в будинку забракло сірників, щоб запалити гасову лямпу. Тоді Петро пішов у свою лабораторію і здобув хімічний вогонь. Після такого випадку Іван Франко ставився до зацікавлення сина уже з повагою.
Петро знаний і як засновник галицької авіації. Після Першої світової війни розпочалася польсько-українська війна. Тоді поляки мали свою авіацію, а УГА — ні. Проте Петро доклав зусиль для розвитку авіації, тому українці боролися за незалежність, уже маючи досвідчених пілотів.
Він також був вправним, амбітним та сильним спортсменом. Любив грати в сітківку (теніс), копаний м`яч (футбол), захоплювався лещетарством (лижним спортом).
А яким Петро був у побуті?
Петро не міг всидіти на одному місці, тому постійно щось робив, шукав собі якесь заняття. Він навіть пробував себе в письменництві — здебільшого в нього виходили подорожні чи історичні твори. Дослідниця Наталія Тихолоз вважає, що так він хотів втекти від реальності — тоді йому довелося осісти в Коломиї, викладати та допомагати дружині у вихованні двох доньок.
Петро Франко з родиною
Петро підтримував свою дружину Ольгу Білевич. Вона була спокійнішою, стриманішою за чоловіка, тому подружжя трохи врівноважувало одне одного. Попри те що Ольга залишалася в тіні Петра (це було типово для того часу), він всіляко допомагав їй реалізуватися як людині з власними вподобаннями. Ольга захоплювалася кулінарією, тому проходила курси у Відні, вчилася, експериментувала і видавала власні книги. Петро навіть писав передмову до однієї з них.
Яким було оточення Петра Франка? Як воно на нього впливало?
Він зростав у сім`ї, яка символізувала об`єднання двох Україн: галицької (її репрезентував Іван Франко) і великої України (її репрезентувала Ольга Хоружинська). До батьків Петра приїжджало багато людей з Наддніпрянської України — зокрема, Чикаленки та Грінченки. Хлопець виростав в українофільському, творчому і відкритому оточенні.
Поряд з Петром були люди, які пройшли з ним досвід війни, і ті, які захоплювалися спортом. А згодом, у 1930-х роках, він жив у Харкові та відчував більш закрите середовище. Через паспорт Польської республіки його сприймали як іноземця, тому й обмежували в пересуванні. Навіть донька Петра згадувала, що за нею постійно стежила охорона.
Коли він уже повернувся додому, прийшли «совєти», і Петро згодився на їхню пропозицію стати депутатом Верховної Ради УРСР.
Він допомагав людям, як тільки міг, — наприклад, посприяв тому, щоб власник готелю Антоній Увєра втік від совєтів, і переховував доньку підприємця, яку той не зміг вивезти.
Петро також працевлаштовував у музей жінок, чиї чоловіки сиділи в тюрмі на Лонцького. Це було ризиковано, проте свідчило, що він допомагав іншим попри небезпеку. Досі залишається відкритим питання, чому він взагалі погодився грати із «совєтами» в небезпечну гру і сам не встиг виїхати з території СРСР.
Про життя Петра Франка виходить фільм. Як, на вашу думку, важливо показати героя в кінострічці?
Постать Петра дуже цікава для екранізації — у його біографії багато моментів, які підходять для окремого роману чи фільму. Утеча з полону, гра із совєтами, спорт, пригоди, велике кохання… Я б хотів, щоб фільм відображав дух Петра — дух пригод, свободи, експериментів та служіння. Бо його життя було служінням теж — задля здобуття української держави.
Фільм «Інший Франко» — це художня інтерпретація останніх днів Петра Франка. А якими вони були насправді, якщо ми спираємось на документи та дослідження?
Що ми знаємо про той період? У вересні 1939 року приходять совєти, а Петро стає депутатом та директором музею, присвяченого батьку. За музеєм стежать спецслужби — їм не подобається, що заклад популяризує Івана Франка як живу людину, а не постамент чи зручну постать для пропаганди.
Уже в червні 1941 року почалася німецько-радянська війна, тож до Петра приставили охоронця, який за ним постійно ходив. А вже 28 червня, у день народження Франка-молодшого, до нього приїхали дві людини з НКВД і попросили зібратися для евакуації. Петро тільки попросив час, щоб попрощатися з рідними.
Також є різні версії того, як він загинув. За офіційною радянською версією, на евакуаційний потяг впала нацистська бомба. Одна легенда розповідає, що його разом з Кирилом Студинським розстріляли, коли вони втікали. Проте вона малоймовірна. Відомо, що Петро встиг доїхати до Києва, бо телефонував звідти дружині.
Нещодавно також опублікували документ, в якому вказане затримання Кирила Студинського, Петра Франка та Михайла Донця. Нібито вони націоналісти, яких Хрущов вважає належним розстріляти. Резолюцію підписали високопосадовці — документ датується 6 липня. Михайла Донця розстріляли 9 липня. Можливо, Петро Франко загинув у той же день — ми цього точно не знаємо.
Ольга, вдова Петра, жила сподіванням, що він повернеться.
Та якби він вижив, то знайшов би спосіб повернутися. Петро втік з польського полону, служив розвідником — він завжди вмів знаходити вихід із ситуації.
Постать Петра Франка ніби залишається в тіні батька. Це через радянську цензуру?
Почасти так, тому що в радянський час його ім’я було заборонене. Проте дослідники мало писали про Петра навіть у 1990-х роках. Лише нещодавно вони почали звертати увагу на родину Франків.
Звичайно, Петрові складно конкурувати з батьком, адже Іван Франко належить, напевно, до п’яти найвідоміших українських постатей. Іван Франко є на грошах, на його честь називають вулиці, школи та інші заклади. З одного боку, Петрові прізвище допомагає, але з іншого — перебування в тіні батька трохи шкодить. Проте завдяки художнім фільмам українці в майбутньому більше знатимуть, що в них також була така людина.