Темний лорд: що Йоджі Ямамото зробив для світу моди
Завдяки авангардистському духу свого одягу і знаковим oversize-силуетам чорного кольору Йоджі Ямамото став символом пошуку індивідуальності та боротьби зі штампами у світі моди. Часто кажуть, що його одяг “не для всіх”, адже, щоб носити речі Yohji Yamamoto, потрібно відчувати світ аналогічно їхньому творцеві. 3 жовтня легендарному японцеві виповнюється 80 років, а Vogue.ua розповідає, що привело його до успіху.
Йоджі Ямамото народився в Токіо 1943 року, в розпал Другої світової війни. Загибель батька на фронті та події в Хіросімі й Нагасакі вплинули на те, як майбутній дизайнер розглядав світ, поглинаючи руйнівні наслідки війни: горе, голод і відчай. “Коли мені було три або чотири роки, я вже знав, що життя буде дуже жорстким, — розповідає Ямамото. — Мені довелося битися. Я мав захищати свою матір”. Фактор того, що Йоджі — єдиний син військової вдови, змусив його поглянути на суспільство її очима: “Я вважаю, що бачити світ з погляду жінки було моєю долею і дозволило мені робити те, що я роблю”.
Спочатку Ямамото не планував бути дизайнером і навіть ледь не став адвокатом. Він закінчив юридичний факультет Токійського університету Кейо і вже потім вступив у відому японську Школу моди Бунка Гакуен — установа, яка не тільки заклала основу для професії його матері-швачки, а й випустила не менше зіркових учнів, ніж сам Ямамото — зокрема, Іссея Міяке і Кензо Такаду.
У 26 років Йоджі поїхав в Париж, де в той час активно розвивалася висока мода, а ринок був поглинений силуетами Christian Dior, Chanel і Balenciaga. Новоспечений дизайнер намагався знайти роботу в індустрії моди, проте його ескізи абсолютно суперечили тодішнім тенденціям, тому були відкинуті усіма модними Домами. Ямамото довелося повернутися назад в Японію, але саме там покупцям сподобалися придумані ним широкі плащі, і вони потроху продавалися. А вже 1977 року в Токіо відбувся показ його першої колекції.
На європейському ринку бренд Yohji Yamamoto з'явився на початку 80-х та пропонував альтернативу гіперсексуальній, візуально перенасиченій естетиці того часу. Славу бренду принесла колекція 1981 року, яку дизайнер представив у Парижі. Моделі дефілювали без макіяжу, в чорному асиметричному одязі і грубому взутті. Чорний колір, лаконічність силуетів, деконструкція і багатошаровість викликали шок у публіки, яка звикла до великої кількості кольорів, широких накладних плечей і високих підборів.
До слова, чорний — улюблений колір Ямамото. Інші кольори він вважає зайвими. “Все, що мене цікавить — це фактура і геометрія”, — розповідає майстер. У дизайні Йоджі Ямамото є темрява, яка читається в естетиці одягу. Його пристрасть до використання цього кольору виходить з особистої дитячої трагедії, яка формує його творчий почерк і сьогодні, адже після смерті батька його мама ніколи не вдягала одяг іншого кольору. Звичайно, іноді дизайнер "зраджує" своєму улюбленому чорному. Але лише іноді.
Разом з Рей Кавакубо Ямамото перевернув уявлення про колір і силует, що панували в світі моди. Завдяки цим дизайнерам чорний колір перестали вважати похмурим і депресивним. Крім того, Ямамото був одним з небагатьох дизайнерів 1980-х, кому не подобалася агресивна сексуальність, яка панувала на подіумах того часу. Він вважав, що приховане під одягом привабливіше, ніж відкрите. “Сенс сексуальності в тому, щоб її приховувати, — говорить Йоджі. — Для мене жінка, яка поглинута своєю справою, яка не намагається комусь догодити, сильна і м'яка одночасно, є набагато привабливішою. Що більше вона намагається приховати свою жіночність, то більше жіночність проявляється в її способі життя”.
Кожна річ Йоджі має індивідуальний характер. Дизайнер ніколи не робив ставку на мейнстрім, йому не імпонує естетика обтислих суконь, осиних талій і високих підборів. Жінка в одязі Yohji Yamamoto — насамперед особистість. Поєднання східних і західних традицій створюють речі поза часом і поза модою. При всій сучасності і навіть “футуристичності” образів, створюваних майстром, він майже завжди хоча б частково використовує старовинні технології, тим самим не дає згаснути давнім традиціям. Для створення свого “кутюру для бомжів” він нерідко залучає ремісників, які досі використовують старі ручні техніки: кустарне ткацтво, фарбування тканин, філігранну ручну вишивку і плісирування.
Ямамото висловлює в своєму одязі поєднання японських принципів вабі сабі (велика частина японського естетичного світогляду: “вабі” асоціюється зі скромністю, самотністю, неяскравістю, однак внутрішньою силою; “сабі” — з архаїчністю, непідробністю, справжністю) і західних форм, створюючи моделі, що разюче відрізняються від сучасних тенденцій.
Одяг від Ямамото часто закритий, вільного крою, — на противагу більшості силуетів на подіумах інших дизайнерів. Його речі часто порівнюють з одягом жебраків або бездомних. Цьому сприяють і вільний крій, і грубі тканини без орнаментів. “Моя роль у всьому цьому дуже проста”, — каже він. — Я роблю одяг як обладунки. Мій одяг захищає вас від неприємних очей”.