Моя давня подруга вже кілька років живе у Канаді. Нещодавно вона розповіла про курйозну ситуацію, що трапилася з нею на Дні народження колеги. Ми добре посміялися, але тоді подруга була ображена, хоч і не розуміла, на кого саме: на колегу, яка не попередила про формат свята, чи на себе, бо не розібралася в культурних традиціях Канади.
Подруга вже два роки працює в канадській фірмі та здружилася з кількома колегами. Тож, коли одна з них запросила її на День народження, вона з радістю погодилася. Купила хороший подарунок, букет квітів та прийшла на свято. Чудово проводила час, доки офіціант наприкінці вечора не приніс їй рахунок за її страву та коктейлі.
Як виявилося, усі гості платили за себе, але подарунків та квітів ніхто не дарував. Подруга ж витратила на подарунок і квіти 150 доларів, а ще 70 — за свій чек.
Вдома, гуглячи про відмінності менталітетів та культур, вона натрапила на обговорення, де багато українців зізнавалися, що так само потрапляли у подібні неприємні ситуації.
Ми, українці, дуже гостинні, і в нас іменинник відповідає за своє свято: бронює заклад, піклується про комфорт гостей, стежить, щоб ніхто не сидів з порожньою тарілкою або келихом. І, звісно, оплачує рахунок за все це теж він. Проте, якщо подивитися на свято з фінансового погляду, існує негласне правило, що подарунок має як мінімум «окупити» місце за столом. Це такий собі «бартер» квитка на свято на подарунки.
У Канаді, як і в США та країнах Північної та Західної Європи, святкування Дня народження — це просто привід побачитися та поспілкуватися. Подарунки можна не дарувати зовсім, або принести щось символічне (пляшку вина, квіти, кумедну листівку, книжку чи свічку), а от рахунок оплачує кожен сам за себе.
Так, для нас це виглядає дивно, але, на мою думку, такий формат зручніший. Навіть якщо у когось немає багато грошей, можна замовити щось недороге і все одно святкувати та спілкуватися. І навіть якщо іменинник не має коштів на пишне свято, заплатити тільки за себе він точно зможе.
Натомість, якщо в нас немає грошей на подарунок, людина, найімовірніше, не піде на свято, бо почуватиметься ніяково. Це також не дуже добре для самого іменинника, адже на святкуванні, можливо, не будуть присутні всі, кого б він хотів бачити. До того ж, є багато людей, які не надто переймаються подарунками і несуть те, що ювіляру зовсім не потрібно. Виходить, людина витратила купу часу та грошей на організацію свого свята, а їй надали купу непотрібних речей.
А ще уявіть собі цю ситуацію очима іноземного іменинника: йому дарують елітні парфуми, дорогий шовковий шарф чи якусь техніку — це щонайменше дивно, а може навіть здатися, що це зобов’язує до чогось. Вони ж звикли до маленьких подарунків-проявів уваги, або, в кращому випадку, до того, що гості скинуться та оплатять герою свята рахунок.
З моїх міркувань випливає, що західний варіант святкування виглядає зручнішим, але і в ньому є неприємні моменти. Зараз все частіше рахунок ділять порівну (split the bill evenly) на всіх присутніх, щоб офіціанту не доводилося вираховувати кожному все до дрібниць. І якщо ви замовили салат та склянку води, а хтось — кілька бургерів та коктейлів, вам навряд чи сподобається такий розділений порівну рахунок. А якщо ще врахувати, що в Канаді та Штатах до цієї суми додаються податки штату чи провінції та обов’язкові чайові (приблизно 15-20%), то сума виявиться чималою.
Як не збанкрутувати на іноземних вечірках
Щоб не сидіти з кислим виразом обличчя над чеком за пасту, запам’ятайте кілька правил.
З англійською в нас усе чудово, але ми часто інтерпретуємо її фрази крізь призму власних реалій. Коли іноземець пише «Let’s meet for drinks» або «Join me at the restaurant», це не запрошення на бенкет. Це пропозиція скласти компанію, що означає: кожен платить за себе. А от якщо прозвучало слово «hosting» (я приймаю/влаштовую) або прямолінійне «my treat» (я пригощаю) — тоді гаманець можна не діставати.
Не бійтеся питати. У США, Нідерландах чи Німеччині написати в чат: «Hey, are we splitting the bill? (Платимо кожен за себе?)» — абсолютно нормально. Вас оцінять за прямоту. А от у Британії чи Франції краще запитати трохи м’якше, наприклад: «How shall we sort the bill? (Як вирішимо з рахунком?)», щоб не здатися надто різким.