Антоні Павліцький та Матеуш Косьцюкевич у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок» © Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Петро Катеринич
Історична стрічка «Санаторій Горького. Поєдинок» (польською мовою — Pojedynek) повністю була знята на території Польщі, а міжнародна версія фільму не містить жодної репліки українською. Незважаючи на це, Держкіно України виділило на неї майже 18,8 млн грн у рамках конкурсу, присвяченого «історії України». Де тут стандартна практика міжнародної копродукції, а де виникають питання щодо прозорості використання бюджетних коштів?
ZN.UA проводить аналіз відкритих документів проєкту.
Під час роботи над українським перекладом трейлера та редагуванням субтитрів до історичної драми «Санаторій Горького. Поєдинок», я мав нагоду переглянути міжнародну версію стрічки. У ній домінує польська мова, також звучать російська та англійська. Моя діяльність зі створення субтитрів мала виключно перекладацький характер і не передбачала доступу до контрактів, бюджетів чи умов розподілу прав між партнерами. Однак це стимулювало мене перевірити відкриті дані Держкіно.
У конкурсній заявці фільм представлений як міноритарна копродукція між Польщею, Україною та Ірландією. Оригінальна мова — польська, і всі знімальні дні були заплановані на території Польщі. Попри це, проєкт був поданий за тематичним напрямком «фільми про історичні постаті в державотворенні України, сучасних героїв українського народу та події, що висвітлюють історію України» та отримав державну підтримку. Після кількох коригувань кошторису, поточний обсяг підтримки становить 18 766 912,27 грн, що становить приблизно 4,6% від загальної вартості виробництва.
Фільм, що заслуговує на серйозне обговорення
Перш за все, «Санаторій Горького. Поєдинок» не слід зводити лише до його фінансової документації. Це амбітна історична драма від польського режисера Лукаша Палковського, відомого своєю попередньою успішною роботою Bogowie («Боги»).
Гжегож Палковський у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Події «Санаторію» розгортаються після вторгнення радянських військ до Польщі у 1939 році. В центрі сюжету — психологічне протистояння між польським офіцером і піаністом Каролем Грабовським (Якуб Ґєршал) та майором НКВС Васілієм Зарубіним. Останнього зіграв Ейдан Ґіллен, добре відомий глядачам за роллю Петира Бейліша у серіалі «Гра престолів».
Ейден Ґіллен та Якуб Ґєршал у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Палковський будує фільм не як масштабну батальну сцену, а як камерний трилер, що досліджує спроби тоталітарної системи використати культуру як засіб для капітуляції. Талант головного героя робить його цінною мішенню. Примушення відомого піаніста до підкорення мало б продемонструвати іншим в’язням марність будь-якого опору. Саме ця ідея — боротьба не за територію, а за право людини не піддаватися мові гнобителя — робить картину зрозумілою і для української аудиторії.
Стрічка вирізняється виразною режисурою, сильним акторським складом та відсутністю карикатурного зображення антагоніста. Крім того, у другорядних ролях задіяні українські актори Віктор Жданов, Дар’я Полуніна, Григорій Горобчук та Артем Мануйлов, а над костюмами працювала українська художниця Гала Отенко-Гурська.
Дар’я Полуніна у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Таким чином, українська сторона має вагомі підстави говорити про культурну спорідненість: Катинь, радянські табори, знищення інтелігенції та примусове «перевиховання» — це спільні сторінки історії російського імперського насильства.
Однак художні переваги стрічки не усувають питань щодо моделі її фінансування. Навпаки, серйозне кіно заслуговує на глибоке та прозоре обговорення того, як саме Україна стала його партнером.
Що було подано до Держкіно
Ключові вихідні дані містяться у заявці ТОВ «Солар Медіа Інтертейнмент» на 19-й конкурсний відбір. Режисер та всі троє сценаристів є громадянами Польщі, а оригінальна мова фільму — польська. Знімальний період планувався з травня по вересень 2024 року: 42 дні — у Польщі, жодного — в Україні чи Ірландії. Початковий бюджет проєкту становив 334,81 млн грн, з яких у держави просили 17,25 млн грн.
У листопаді 2024 року Рада з державної підтримки кінематографії (далі — Рада) схвалила цю суму, а в грудні відповідну закупівлю послуг було опубліковано в Prozorro. Згодом параметри проєкту неодноразово зазнавали змін.
Згідно з протоколом Ради від 19 листопада 2025 року, загальний кошторис було збільшено до 414,14 млн грн, частка Держкіно — до 18,975 млн грн, а хронометраж — зі 100 до 120 хвилин. У квітні 2026-го відбувся черговий перегляд: бюджет зменшили до 409,59 млн грн, державний внесок — до 18,77 млн грн, а тривалість скоротили до 112 хвилин. Водночас термін виробництва офіційно подовжили до 31 грудня 2026 року.
Сума 18,77 млн грн є погодженим обсягом підтримки від Держкіно, а не повною «українською часткою» у стрічці чи підтвердженим обсягом фактичних виплат. З відкритих рішень неможливо встановити, коли та які саме суми були фактично перераховані, що саме ними було оплачено, і яку частку майнових прав зрештою отримав український копродюсер.
Як Катинь опинилася у напрямі про історію України
Найбільш дискусійний момент стосується самої конкурсної категорії. У 2024 році Держкіно запровадило окремий тематичний напрям для фільмів про історичних постатей державотворення, сучасних героїв та події, що висвітлюють історію України. Саме в межах цього напряму існувала підкатегорія для міноритарної міжнародної копродукції. У заявці «Санаторію Горького» навпроти пункту про відповідність цій темі стоїть позначка «так».
Однак у сюжеті немає виключно українського героя чи окремої вітчизняної історичної лінії. Це польська історія про польських офіцерів, радянський полон та напередодні Катинської трагедії. Таку невідповідність помітили й експерти. На першому етапі оцінювання двоє із семи фахівців зазначили, що проєкт не відповідає заявленому напряму. Один експерт обґрунтував це тим, що конфлікт «не має відношення до українських історичних постатей», інший додав, що тема «не є актуальною» для сучасного суспільства.
Інші експерти побачили актуальність у спільному джерелі загрози: радянська Росія знищувала польську еліту тими ж методами, якими сучасна РФ намагається зруйнувати українську суб’єктність. Попри розбіжності в оцінках, проєкт посів перше місце у своїй категорії на першому етапі (12,14 бала), а після другого етапу його рейтинг зріс до 13,71 бала. В одному з фінальних висновків стрічці навіть прогнозували статус «визначної віхи» польського та світового кіно.
Оцінки мали лише рекомендаційний характер, а долю проєкту визначали середній бал та підсумкове рішення Ради. Проте управлінська дилема залишається. Якщо будь-яка розповідь про злочини СРСР автоматично зараховується до історії України, то тематичний критерій втрачає свої межі. За такою логікою, польська, чеська, угорська чи грузинська національна пам’ять може легко пройти тим самим шляхом лише за умови наявності спільного агресора.
Це не є аргументом проти підтримки «Поєдинку». Це заклик до більш чесного формулювання умов конкурсів. Держава цілком могла б створити окремий напрям для міжнародних історичних копродукцій про тоталітаризм, спільну пам’ять або російський імперіалізм. Натомість польську історію довелося штучно вписати до категорії, яка обіцяла глядачеві історію України.
Зйомки завершилися до узгодження української підтримки
Згідно з виробничим планом, основні знімальні роботи тривали з травня по вересень 2024 року. Рішення про надання державної підтримки було ухвалене 19 листопада, а закупівля опублікована 20 грудня. Отже, на момент узгодження українських коштів заявлений знімальний період вже завершився.
У практиці міжнародного кіно кошти від міноритарного партнера часто покривають витрати на постпродакшн, роботу зі звуком, візуальні ефекти, локалізацію, оформлення прав або промоцію. Законодавство також не вимагає, щоб кожна бюджетна гривня витрачалася виключно на знімальному майданчику в Україні.
Окрема перевірка потребує розмежування джерел фінансування. В офіційному липневому анонсі 2024 року від Польського інституту кіномистецтва (PISF) згадуються Bow and Axe Entertainment, Samson Films (Ірландія), Польський аудіовізуальний інститут FINA, Міністерство культури Польщі, сам PISF та фонд Media Virtuosa. Жодної згадки про Україну, Solar Media чи Держкіно в цій публікації немає. Це можна пояснити специфікою раннього етапу виробництва або внутрішньою спрямованістю польської комунікації, але це демонструє: реальну структуру копродукції можна зрозуміти лише з договорів, які відсутні у відкритому доступі.
Для порівняння, в Ірландії проєкт підтримали не в тематичному напрямі про національну історію, а в межах програми Fiction: Creative Co-Production, призначеної для повнометражних фільмів, що походять з-поза меж Ірландії та створюються як офіційні копродукції за творчої участі ірландського міноритарного продюсера. У річному звіті Screen Ireland за 2024 рік для проєкту «Санаторій Горького», ірландським копродюсером якого є Samson Films, зафіксовано контрактне зобов’язання на суму 250 тис. євро.
Готовий для Польщі, але досі «у виробництві» для України
На початку 2026 року фільм вже був представлений на Дублінському міжнародному кінофестивалі, а навесні увійшов до конкурсної програми OFF CAMERA у Кракові. Польський прокат офіційно розпочався 27 лютого. Попри це, 21 квітня Рада продовжила термін «виробництва (створення)» стрічки до кінця поточного року.
На перший погляд, це парадокс: готове кіно вже продає квитки, а за українськими документами його ще створюють. Проте міжнародний мастер-файл може бути повністю готовим, тоді як українська команда ще працює над локалізацією, передає технічні матеріали, вирішує юридичні питання або готує звітність за державним контрактом. Реліз в Україні заплановано на 10 вересня 2026 року.
Мій досвід роботи над перекладом трейлера та субтитрами підтверджує, що етап локалізації справді мав місце. Але це не дає відповідей на інші запитання: які саме роботи тривали після польського релізу, чому після нього змінювали хронометраж і бюджет, яку версію прийматиме Держкіно і чи пов’язане продовження термінів із творчими процесами, чи це суто адміністративне закриття проєкту?
За даними Польської асоціації кінематографістів, у Польщі за перший вікенд стрічку переглянули 26 711 глядачів: вона вийшла на 271 екран і посіла 9-те місце в польському бокс-офісі. Вже після прем’єрних днів Rzeczpospolita констатувала: результати першого вікенду не провіщали фільму статусу хіта.
Надалі картина дещо надолужила відставання, проте прориву не сталося. Згідно з підсумковою таблицею польського кінопрокату, станом на кінець березня у Польщі було реалізовано 123 617 квитків на фільм «Поєдинок», касові збори становили близько 2,51 млн злотих. Для порівняння, молодіжна комедія Pieprzyć Mickiewicza 3 («До біса Міцкевича 3») на той момент уже мала понад 847 тисяч глядачів.
Войцех Мецвальдський, Антоні Павліцький, Матеуш Косьцюкевич, Якуб Ґєршал у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Польські критики сприйняли картину неоднозначно. Частина оглядачів відзначала її стриманість, акторські роботи Якуба Ґєршала й Ейдана Ґіллена та відмову від типової історичної патетики. Інші вважали, що саме ця стриманість послабила драматургію: герой від початку здається непохитним, тому психологічному двобою з офіцером НКВС бракує справжньої непередбачуваності.
Ейден Ґіллен у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Національний статус та мова
У протоколах Ради «Санаторій Горького» послідовно визначають як національний ігровий повнометражний фільм. Саме це формулювання викликає найбільше запитань: як фільм, знятий у Польщі польською мовою та присвячений польській історії, може отримати статус «національного»?
Відповідь може мати два компоненти. По-перше, міжнародна копродукція — це стандартний механізм європейського кіновиробництва. Згідно з Європейською конвенцією про спільне кінематографічне виробництво, офіційні копродукції можуть користуватися перевагами національного кіно в кожній із країн-партнерів. Тому польські локації, іноземний режисер та сюжет, що безпосередньо не пов’язаний з історією України, самі по собі не позбавляють стрічку цього статусу.
Пол Фрімен у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок» Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
По-друге, Закон України «Про кінематографію» висуває чітку мовну вимогу. Національним вважається фільм, виробництво якого повністю або частково здійснено в Україні, а основну (базову) версію створено українською або кримськотатарською мовою. У базовій україномовній версії використання інших мов допускається в межах, визначених законом, а для граничного обсягу іншомовних реплік потрібне мотивоване рішення Ради.
У заявці мовою оригіналу зазначено польську. Водночас у листопаді 2025 року компанія Solar Media зверталася до Ради з проханням узгодити використання інших мов саме в межах граничних 10%. Рада тоді затвердила збільшення бюджету та хронометражу, але мовне питання відклала. Згодом його знову винесли на засідання 3 грудня, проте в опублікованих документах не вдалося знайти фінального рішення з цього питання.
Наразі відкриті дані не дозволяють встановити, чи видано постійне посвідчення, якою мовою зафіксовано базову версію та як саме рахували частку іноземних реплік.
Вигода України в таких випадках не обов’язково вимірюється кількістю знімальних днів у Києві чи Львові. Вона може полягати в отриманні частки майнових прав, доходах від дистрибуції, доступі до міжнародних ринків, залученні українських фахівців, фестивальній присутності та зміцненні індустріальних зв’язків із Польщею.
Якуб Ґєршал та Григорій Горобчук у фільмі «Санаторій Горького. Поєдинок»Кадр із фільму «Санаторій Горького. Поєдинок»
Проте жодного із цих бонусів не гарантовано автоматично. Показовий штрих: в офіційному польському анонсі виробництва Україну не згадують, тоді як наше Держкіно у червні 2026 року вже називає картину копродукцією Польщі, України та Ірландії. Гала-прем’єра відбудеться на Одеському міжнародному кінофестивалі.
Історія «Санаторію Горького» перебуває у сфері, де юридично допустимі речі не завжди є суспільно зрозумілими. Міноритарна копродукція може стати національним фільмом. Її можуть повністю зняти за кордоном. Іноземна прокатна версія може з’явитися раніше за українську. Бюджет, хронометраж і терміни можуть змінюватися за рішеннями Ради.
Кожен із цих фактів окремо може мати пояснення. Але їхня сукупність ставить запитання, на яке відкриті документи поки не дають відповіді: що саме Україна отримує за вкладені 18,8 млн грн — частку прав та доходів, роботу для українських фахівців, міжнародну впізнаваність чи лише формальний статус копродюсера?